Постанова № 73521757, 18.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/1749/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Багрія В.М. та Сапіги В.П.,

з участю секретаря судового засідання - Герман О.В.,

а також сторін (їх представників):

від позивача – не з’явився;

від відповідача - не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 22.01.2018р. про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Закарпатської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови у справі про порушення митних правил (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 22.01.2018р. м.Берегово Закарпатської обл.),-

В С Т А Н О В И В:

Оскаржуваною ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 22.01.2018р. повернуто позивачу ОСОБА_1 в порядку п.1 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України його позовну заяву до Закарпатської митниці Державної фіскальної служби /ДФС/ про скасування постанови у справі про порушення митних правил (а.с.27).

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_1, який у апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, покликаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви (а.с.29-31).

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху апелянтом (позивачем) була надана 22.01.2018р. заява про усунення недоліків позовної заяви, однак така не була врахована судом. Фактично копію ухвали про залишення позовної заяви без руху він отримав 19.01.2018р., корінець про вручення кореспонденції не підписував. За таких обставин строк для усунення недоліків розпочався з моменту фактичного отримання вказаного процесуального документа.

У зв’язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, 18.12.2017р. позивач ОСОБА_1 повторно звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив поновити строк та скасувати постанову в.о.заступника начальника Закарпатської митниці ДФС – начальника управління протидії митним правопорушенням ОСОБА_3 в справі про порушення митних правил № 2388/30500/17 від 14.11.2017р. відносно нього (а.с.2-5).

Ухвалою суду від 04.01.2018р. залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху, оскільки така не відповідає вимогам ч.5 ст.160, ч.6 ст.161 КАС України, оскільки не представлено доказів отримання постанови в справі про порушення митних правил від 14.11.2017р., первинного звернення до суду 24.11.2017р. Також в порушення вимог п.8 ч.5 ст.160 КАС України позов не містить визначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, зазначення щодо наявності в позивача чи іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких надано до заяви (а.с.20).

22.01.2018р. позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (на виконання ухвали суду від 04.01.2018р. про залишення позовної заяви без руху), в якій наголосив на несвоєчасному отриманні копії ухвали від 04.01.2018р., надав докази первинного звернення до суду 24.11.2017р., а також вказав про зберігання конверта митниці в матеріалах справи № 297/2669/17; навів інші відомості (а.с.23-26).

Згідно ухвали суду від 22.01.2018р. заявлений позов повернуто позивачу ОСОБА_1, оскільки останнім не виконані вимоги ухвали суду від 04.01.2018р. про залишення позовної заяви без руху в установлений строк (а.с.27).

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з наступного.

Питання залишення позовної заяви без руху та повернення позову врегульовані діючим процесуальним законом.

Зокрема, відповідно до ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1).

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч.2).

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що приписи ч.ч.1-3 ст.169 КАС України судом першої інстанції не дотримані, оскільки ухвала про залишення позовної заяви без руху винесена поза межами п’ятиденного строку з дня подання позовної заяви (дата подання позову – 18.12.2017р., дата вказаної ухвали – 04.01.2018р.).

Окрім цього, судом надано позивачу трьохденний строк для усунення недоліків позовної заяви, який обчислюється з дня вручення копії ухвали.

Відповідно до заяви позивача про усунення недоліків позовної заяви ним фактично отримано копію ухвали 19.01.2018р., в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення він не розписувався (у такому дата вручення кореспонденції зазначена 16.01.2018р. – а.с.22).

Наведена заява про усунення недоліків позовної заяви подана до суду 22.01.2018р., та в цей же день вручена судді, що засвідчується відповідною резолюцією на ній (а.с.23).

Також 22.01.2018р. судом винесена ухвала про повернення позовної заяви, при цьому послідовність матеріалів справи вказує на те, що вказана ухвала винесена за наявності заяви позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Незважаючи на викладене, виносячи оскаржувану ухвалу від 22.01.2018р., суд першої інстанції не врахував наявність заяви позивача від 22.01.2018р. про усунення недоліків позовної заяви, не надав їй жодної правової оцінки, обмежившись лише констатацією невиконання позивачем вимог суду в установлений строк.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що розглядуваний позов стосується оскарження постанови в справі про порушення митних правил, якою на позивача накладено значний розмір штрафу; позивач вдруге звертається до суду із аналогічною позовною заявою, оскільки первинна позовна заява була також повернута судом. Про вказані обставини позивачем було наголошено в повторній позовній заяві, однак такі залишилися поза увагою суду.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що за таких умов в суду першої інстанції не було достатніх і належних підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду є необгрунтованою, а відтак не відповідає вимогам закону.

Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що повернення позовної заяви в даному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст.64 Конституції України, не може бути обмежене (п.п.1, 2 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997р., абз.7 п.3 мотивувальної частини Рішення № 11-рп/2012 від 25.04.2012р.).

Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000р. та в рішенні по справі «Перес де ОСОБА_4 Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998р. Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 8 ч.2 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Враховуючи зазначені положення законодавства апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви позивачу в даному випадку призведе до порушення права, визначеного Конституцією України, на доступ до правосуддя.

Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена за неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного повернення позовної заяви, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ст.312, ч.2 ст.313, п.п.1, 4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 22.01.2018р. про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 297/2876/17 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4 Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6

Дата складення повного судового рішення: 19.04.2018р.