Постанова № 73521015, 17.04.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/3908/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,

при секретарі – Ханділян Г.В.,

за участю представника апелянта ОСОБА_1,

представника Одеської митниці ДФС ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_3 апеляційну скаргу Одеської митниці ДФС на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Одеської митниці ДФС, треті особи на стороні відповідача ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області, державний інспектор Лиманська С.С., державний інспектор Бахчиванжи О.Є., державний інспектор Гасюченко Л.П., державний інспектор Поль О.Ю., державний інспектор Саркісян С.Л., державний інспектор Євстратов В.М., державний інспектор Мудрий О.Ю., державний інспектор Назаренко О.В., державний інспектор Яценко І.О., державний інспектор Чухненко В.В., державний інспектор Шаталова Т.М., державний інспектор Матвієнко С.М., державний інспектор Сідорчук Л.Л., державний інспектор Макаров В.А., державний інспектор Крохмаль О.В., державний інспектор Савватеєєв Д.В. про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн., –

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулась з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці ДФС від 26.06.2017 р. № 630-о, яким ОСОБА_4 звільнено із займаної посади з 27.06.2017 р. відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», ст. 40 КЗпП України; поновити ОСОБА_4 на посаді державного інспектора митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці ДФС з 27.06.2017 р.; зобов’язати Одеську митницю ДФС вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_4 на роботу за новими організаційною структурою та штатним розписом на 2017 р. Одеської митниці ДФС, затверджених наказом Одеської митниці ДФС від 28.02.2017 р. №100.; стягнути з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.06.2017 р.; стягнути з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що проходила службу у митних органах з 2004 року і на час звільнення перебував на посаді державного інспектора митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці ДФС України.

Наказом Одеської митниці ДФС від 26.06.2017 р. №630-о позивач звільнена з займаної посади з 27.06.2017 р.

Зазначений наказ прийнятий у зв’язку зі скороченням чисельності Одеської митниці ДФС , відповідно до затверджених ГДФ України, організаційної структури та штатного розпису на 2017 р., введених в дію, наказом Одеської митниці ДФС від 28.02.2017 р. №100, враховуючи неможливість переведення на іншу рівнозначну посаду відповідно до кваліфікаційних вимог (відсутність зазначених посад в Одеській митниці ДФС).

Позивач вважала наказ № 630-о від 26.06.2017 р. протиправним та таким, що порушує гарантоване їй національним законодавством право на працю та інтереси, оскільки позивач з жовтня 2004 року безперервно працювала в органах державної митної служби України, неодноразово заохочувалася за сумлінне виконання службових обов’язків, старанне та відповідальне ставлення до поставлених завдань, високий рівень професійних знань, тому вважає, що маж переважне право на залишення на роботі.

Також зазначала, що, як особа яка утримає одноособово неповнолітню доньку та немає інших членів сім’ї, які мають самостійний заробіток, із втратою роботи була позбавлена єдиного доходу, що призвело до моральних страждань та потребувало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року визнано протиправним та скасовано наказ Одеської митниці ДФС від 26.06.2017 р. № 630-о, яким ОСОБА_4 звільнено із займаної посади з 27.06.2017 р. відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді державного інспектора митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці ДФС з 27.06.2017 р.

Зобов’язано Одеську митницю ДФС вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_4 на роботу за новими організаційною структурою та штатним розписом на 2017 р. Одеської митниці ДФС, затверджених наказом Одеської митниці ДФС від 28.02.2017 р. №100.

Стягнуто з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.06.2017 р. по 17.11.2017 року у розмірі 12762 (дванадцять тисяч сімсот шістдесят дві),73 грн.

Стягнуто з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча),00 грн.

Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді державного інспектора митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці ДФС середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 2416 (дві тисячі чотириста шістнадцять),19 грн.

Стягнуто з Одеської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок),00 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою суду Одеська митниця ДФС подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_4 проходила службу у митних органах з 25.10.2004 року і на час звільнення перебувала на посаді державного інспектора митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці ДФС, на яку позивач переведена наказом від 24.02.2015 р. №209-о.

26.06.2017 р. відповідач прийняв наказ №630-о про звільнення ОСОБА_4 з займаної посади відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Суд встановив, що оскаржуваний наказ прийнятий у зв’язку зі скороченням чисельності Одеської митниці ДФС, відповідно до затверджених Головою ДФС України організаційної структури та штатного розпису на 2017 рік Одеської митниці ДФС, введених в дію наказом Одеської митниці ДФС від 28.02.2017 р. №100, враховуючи неможливість переведення на іншу рівнозначну посаду відповідно до кваліфікаційних вимог.

Штатний розпис на 2017 рік Одеської митниці ДФС передбачали виведення із структури Одеської митниці ДФС митного поста «ОСОБА_3 аеропорт» у кількості 41 штатна одиниця та введення до структури Одеської митниці ДФС митного поста «Міжнародний аеропорт «Одеса» у кількості 37 штатних одиниць.

Підставою для видання оскаржуваного наказу зазначено: попередження про наступне вивільнення ОСОБА_4 від 06.04.2017 р.

30.12.2016 р. ДФС України прийняла наказ №1049 про ліквідацію, створення, зміну назв та місць дислокації окремих митних постів митниць ДФС.

Згідно з пунктом 5 наказу №1049 змінено назву митних постів Одеської митниці ДФС «Одеса-аеропорт» на «Міжнародний аеропорт ОСОБА_3».

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що митний орган всупереч чинному законодавству прийняв наказ № 630-о від 26.06.2017 р., яким звільнив позивача із займаної посади необґрунтовано, без врахування всіх необхідних обставин для винесення законного рішення.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Закону України «Про державну службу».

За змістом частини 2 статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв'язку і вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом якщо інше не передбачено законом.

На підставі частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульована цим Законом.

Загальні підстави припинення державної служби встановлені статтею 83 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Згідно пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, в тому числі, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного орган; реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - інші роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

За правилами частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлює, що процедура вивільненні державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

За змістом 4 статті 36 КЗпП України встановлено, що припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України).

За правилами пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Ліквідація ж структурного підрозділу юридичної особи із створенням або без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційною) структури юридичної особи.

На підставі частини 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до пункту 4 статті 43 Закону України «Про державну службу» про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніше як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

Згідно статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст.48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

За змістом статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

В ході судового розгляду встановлено, що позивач з жовтня 2004 року безперервно працювала в органах державної митної служби України, неодноразово заохочувалася за сумлінне виконання службових обов’язків, старанне та відповідальне ставлення до поставлених завдань, високий рівень професійних знань тощо. Дані обставини підтверджуються копією трудової книжки позивача, що міститься в матеріалах справи. Таким чином, позивач мала переважне право на залишення на роботі за вказаним вище пунктом 3 статті 42 КЗпП України, що не було враховано відповідачем під час вивільнення позивача оскаржуваним наказом.

До того ж згідно останніх змін №2 від 19.05.2017р. до штатного розпису на 2017 рік станом на дату звільнення позивача виводилися штатні посади державних інспекторів у кількості 11 одиниць. Відповідно до наданої відповідачем порівняльної таблиці по державним інспекторам митного оформлення №1 митного поста «Міжнародний аеропорт «Одеса» на даний час були переведені та працюють на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Міжнародний аеропорт «Одеса» Одеської митниці ДФС треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18,ОСОБА_19

Проте митний орган не довів в ході судового розгляду справи, яким чином, з урахуванням яких підстав відповідач надав перевагу в залишенні на роботі третім особам в порівнянні із позивачем.

При цьому надання такої переваги третім особам в порівнянні із позивачем не узгоджується з принципом прозорості в межах прийняття рішення суб'єктом владних повноважень.

Так, принцип прозорості розглядається в рамках концепції «належного урядування».

Його слід розуміти як суб’єктивне право, гарантоване необмеженому колу осіб, та кореспондуючий обов’язок органів влади проводити свою діяльність відповідно до закріплених та опублікованих правил поведінки.

Принцип прозорості в контексті формування публічної служби полягає у тому, що суб'єкту повинно бути зрозуміло усі аспекти діяльності органів публічної влади.

Вказаний принцип є інструментом забезпечення верховенства права та захисту інтересів громадянина та передбачає відкритість публічного управління.

Водночас надані апелянтом відомості щодо кваліфікації та продуктивності праці державних інспекторів відділу митного оформлення № 1 митного поста "Міжнародний аеропорт "Одеса" Одеської митниці ДФС за період з січня 2016 року по січень 2017 року не спростовують висновок щодо порушення митницею принципу прозорості в контексті формування публічної служби.

Крім того, позивач посилається на те, що сама виховує дитину, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 27.11.2012 р. №1522/25207/12 яким її шлюб із чоловіком розірвано, а доньку від шлюбу залишено проживати із матір’ю, та є єдиним працівником із самостійним заробітком в сім’ї. Проте, в ході судового розгляду митний орган не довів, що її довіритель, приймаючи спірне рішення, надав оцінку обставинам, на які посилається позивач.

За змістом частини 3 статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» утворення, реорганізація та ліквідація міністерств, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюється з урахуванням завдань здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень.

Згідно частини 9 статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Кабінет Міністрів України 20.10.2011 р. прийняв постанову №1074 якою затвердив порядок здійснення заходів, пов’язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі Порядок № -1074), що визначає механізм здійснення заходів, пов’язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

За правилами пункту 4-6 Порядку №1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.

Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов’язки органів виконавчої влади переходять у разі ліквідації органу виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Тобто у разі ліквідації органу виконавчої влади, держава відповідним актом Кабінету Міністрів України передає його завдання та функції новоствореному центральному органу виконавчої влади, забезпечує у такий спосіб безперервне виконання функцій держави. Таким чином, територіальні органи міністерств не можуть діяти інакше, ніж це передбачено актами Президента України чи Кабінету Міністрів України, виданими для забезпечення виконання відповідними міністерствами своїх функцій.

Таким чином законодавство встановлює можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, та не виключає, а передбачає зобов’язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Однак, відповідач не запропонував відповідачеві будь-якої посади на перейменованому митному пості «Міжнародний аеропорт ОСОБА_18».

Згідно статті 43 Конституції України: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується».

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує різні можливості у виборі роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення».

Отже, митний орган всупереч чинному законодавству прийняв наказ № 630-о від 26.06.2017 р., яким звільнив позивача із займаної посади необґрунтовано, без врахування всіх необхідних обставин для винесення законного рішення.

Водночас, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_4 моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн. та грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 26.06.2017р. по 17.11.2017року (103дніх 123,91) у розмірі12762,73 грн.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати розподіляються відповідно до приписів статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Одеської митниці ДФС залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року у справі 815/3908/17 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення та підписання повного судового рішення – 20 квітня 2018 року.

Головуючий: ОСОБА_20Суддя: Суддя: ОСОБА_21 ОСОБА_22