Постанова № 73519854, 17.04.2018, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2018р. справа № 905/2303/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3секретаря ОСОБА_4 від позивача:ОСОБА_5, адвокат, свідоцтво ПТ №1843 від 10.10.2017р.від відповідача:не з»явився розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія” “Нафтогаз України” м. Київ на рішення господарського суду Донецької областівід17.01.2018 року (повний текст складено та підписано 22.01.2018р. у м. Харків)у справі№905/2303/17 (суддя Кротінова О.В.)за позовомПублічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія” “Нафтогаз України” м. Київдо відповідача Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз», м.Краматорськ, Донецька областьпростягнення 27 841317,75 грн. ВСТАНОВИВ:

02.10.2017 року Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз», м.Краматорськ, Донецька область про стягнення основного боргу у розмірі 21 539 810,30 грн., 3% річних у розмірі 1 315 869,07 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4 985 638,38 грн., що загалом складає 27 841 317,75 грн. (т.1 а.с. 3-5).

В процесі розгляду справи відповідачем були заявлені клопотання №15/1-2698 від 20.11.2017р. про відстрочення виконання судового рішення суду на один рік та клопотання № 15/1-2699 від 20.11.2017р. про зменшення розміру інфляційних втрат у розмірі 4 985 638,38 грн. та 3% річних у розмірі 1 315869,07 грн. (т.1 а.с. 150-154).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19.12.2017р. у даній справі визначено розгляд справи № 905/2303/17 за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду по суті на 17.01.2018р. о 12.00 год (т.1, а.с.244-245).

Рішенням господарського суду Донецької області від 17.01.2018р. позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “По газопостачанню та газифікації “Донецькоблгаз” на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 16 845 375,22 грн. суми основного боргу, 3 596 780,81 грн. інфляційних витрат та 1 315 869,07 грн. 3% річних, відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 187560,30 грн. Надано відповідачу відстрочку виконання рішення господарського суду Донецької області від 17.01.2018р. по справі №905/2303/17 строком на 9 (дев`ять) місяців з моменту набрання даним судовим актом законної сили. В іншій частині позову відмовлено (т. 2 а.с. 7-12).

В частині задоволення боргу частково у сумі 16 845 375,22 грн. суд, встановивши, що за спірний період з боку відповідача сплачено сума у розмірі 8 287 994,45 грн. яка становить суму понад вартість фактично отриманого газу за розрахункові місяці відповідно до п.6.5 договору, дійшов висновку про віднесення на грудень 2014-лютий 2015рр. цієї суми, адже за цими зобов»язаннями вбачається наявність заборгованості. Оплати, проведені відповідачем 30.11.2015р. на суму 1888105,00грн. та 30.12.2015р. на суму 5560000,00 грн. згідно п.6.5 договору, за наявності заборгованості за минулі періоди підлягають зарахуванню за ними.

Суд не прийняв визнання позову відповідачем з підстав, що суперечать дійсним обставинам справи та порушують права та охоронювані інтереси відповідача.

Щодо позовних вимог в частині 3% річних у сумі 1315869,07 грн., суд перевіривши за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», дійшов висновку про дійсний розмір цих вимог у сумі 1686364,43 грн., що становить суму, більшу, ніж заявлено до стягнення.

Стосовно інфляційних втрат, суд частково задовольнив ці вимоги у розмірі 3 596 780,81 грн., перевіривши за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», оскільки позивачем неправильно визначено період та базу для їх нарахування.

У задоволені клопотання відповідача щодо зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних судом було відмовлено, оскільки у розумінні ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України, можуть бути зменшені штрафні санкції, до яких відповідальність, передбачена ст.625 Цивільного кодексу України, за своєю правовою суттю, не відноситься.

Судом була надано Публічному акціонерному товариству «По газопостачанню та газифікації» відстрочку виконання рішення господарського суду Донецької області від 17.01.2018р. по справі № 905/2303/17 строком на 9 (дев»ять) місяців з моменту набрання даним судовим актом законної сили.

Позивач, Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з’ясуванні обставин справи, невідповідності висновків у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, а отже таким, що підлягає скасуванню відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України. Просив суд рішення господарського суду Донецької області від 17.01.2018р. у даній справі скасувати в частині відмови у стягненні 4 694 435,08 грн. основного боргу та 1 388 857,57 грн. інфляційних витрат, а також в частині надання відстрочки виконання рішення суду від 17.01.2018р. на 9 місяців та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути 4 694 435,08 грн. основного боргу та 1 388 857,57 грн., та відмовити у наданні відстрочки виконання судового рішення на дев’ять місяців (т.2 а.с.19-27).

Так, апелянт не погоджується з висновком суду щодо часткової відмови у стягненні основного боргу в розмірі 4 694 435,08 грн., оскільки підставою для відмови позивачу у стягненні на його користь з відповідача 4 694 435,08 грн. суд вказав те, що оплати проведені відповідачем 30.11.15 на суму 1 888 105,00 грн. та 30.12.2015р. на суму 5 560 000,00 грн. підлягали зарахуванню за зобов’язаннями грудня 2014 року-лютого 2015 року, зазначає при цьому, що у платіжних дорученнях від 30.11.2015р. та від 30.12.2015р. відповідачем у призначенні платежу не вказано розрахункового періоду, за який здійснюється оплата за договором.

Скаржник наполягає на тому, що на момент звернення до суду у справі № 905/989/15 у відповідача була відсутня заборгованість за основним зобов»язанням за поставлений у період з січня 2013р по лютий 2015р. природний газ. При цьому, на рішення господарського суду Донецької області від 21.01.2016р. у справі № 905/989/15, скаржник посилається як на преюдиціальне відповідно ч. 4 ст. 75 ГПК України. Проте, як вважає скаржник, суд не прийняв до уваги обставини, встановлені зазначеним рішенням, що в свою чергу призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Апелянт зауважує, що відповідачем не заперечувалась заборгованість у розмірі 21 539 810,30 грн., про що свідчить підписаний сторонами Акт звірки розрахунків за договором. Скаржник наполягає на тому, судом першої інстанції при прийнятті рішення були порушені норми матеріального права, а саме ст.509 ЦК України та ст. 175 ГК України.

Щодо розрахунку інфляційних втрат, то нарахування за зобов’язаннями березня 2015 року, жовтня 2015 року здійснені судом на суму боргу, яка не відповідає фактичному розміру існуючої на період нарахування інфляційних втрат заборгованості та за період, що не відповідає фактичному періоду існуванню основної заборгованості.

Як вважає апелянт, під час здійснення перерахунку інфляційних нарахувань, судом першої інстанції не враховано заявлені позивачем до стягнення інфляційні нарахування за зобов’язаннями квітня, травня, червня, липня, серпня, вересня 2015 року.

Стосовно надання судом відстрочки виконання рішення суду на дев’ять місяців, апелянт зазначає про те, що судом при задоволенні вказаного клопотання неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також визнано встановленими недоведені обставини.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Попков Д.О., Чернота Л.Ф.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 23.02.2018р. відкрито апеляційне провадження у справі № 905/2303/17 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київ та зобов»язано відповідача до 12.03.2018р. включно надати суду відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії та доданих до нього документів іншій стороні у справі.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 26.03.2018р. по справі №905/2303/17 апеляційну скаргу призначено до розгляду на 17.04.2018р. о 10:00 год.

На адресу Донецького апеляційного господарського надійшов від відповідача відзив від 05.03.2018р. №15/1-648, в якому останній просить суд залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, який судом апеляційної інстанції розглянутий, прийнятий до уваги та залучений до матеріалів справи (т.2 а.с. 39-42).

Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.

Апелянт у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Керуючись вказаною нормою, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, враховуючи, що явка сторін не визнавалася судом обов’язковою.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши представника апелянта, розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” є юридичною особою (ідентифікаційний код 20077720), що підтверджується Статутом (т.1 а.с. 108-115).

Публічне акціонерне товариство «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» є юридичною особою (ідентифікаційний код 03361075), що підтверджується витягом з ЄДР (т.1 а.с.121-127).

24.01.2013р. між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та Публічним акціонерним товариством “По газопостачанню та газифікації “Донецькоблгаз” укладено договір на купівлю-продаж природного газу №13-381-Б, згідно з яким продавець зобов’язався передати у власність покупцю у 2013-2015рр. природний газ, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити газ на умовах цього правочину (п.1.1 договору у редакції додаткової угоди №8 від 22.12.2014р. до нього) (т.1 а.с. 30-34).

Відповідно до п.1.2 договору, газ, що продається за договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які є кінцевими споживачами газу.

За визначеннями п.2.1 договору у редакції додаткової угоди №15 від 10.07.2015р. до нього, Продавець передає Покупцеві у період з 01.01.2013р. по 31.12.2015р. газ в обсязі до 36646,801 тис.куб.м., у 2013р. – 13855,395 тис.куб.м., у 2014р. – 12046,070 тис.куб.м., у 2015р. – до 10745,336 тис.куб.м., в тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.): січень – 1291,029, лютий – 1255,692, березень – 884,670, квітень – 396,064, травень – 66,378, червень – 51,503, липень – 100,000, серпень – 100,000, вересень – 100,000, жовтень – 1000,000, листопад – 2000,000, грудень – 3 500,000.

При цьому, сторони домовились про можливу зміну планового обсягу передачі газу протягом місяця продажу відповідно до встановленого порядку, а також дозволене відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% від узгодженого обсягу без коригування (п.п.2.1.1, 2.1.2 договору).

Відповідно до п.3.3 договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

За визначеннями п.3.4 договору, акт приймання-передачі газу містить дані про фактичні обсяги використаного газу, його фактичну ціну та вартість. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Розділом 5 сторони погодили ціну газу.

Пунктом 5.1 договору визначено встановлення ціни (граничного рівня ціни) на природний газ НКРЕ.

Можливість змін ціни на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл та постачання газу вбачається з п.5.3 договору.

Згідно п.5.4 договору загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Згідно з п.6.1 договору у редакції додаткової угоди №3 від 28.04.2014р. до нього, оплата за газ здійснюється Покупцем виключного грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України “Про засади функціонування ринку природного газу” кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ. За наявності заборгованості Покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця (п.6.2 договору).

У пункті 6.4 договору сторони погодили, що Покупець не зазначає призначення платежу лише у випадку перерахування коштів з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця. У всіх інших випадках посилання на призначення платежу та розрахунковий період є обов’язковими.

Також, сторони погодились, що сума, яка була сплачена Покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується сторонами як погашення заборгованості Покупця перед Продавцем за минулі періоди за договором, а у випадку відсутності простроченої заборгованості за договором сума, яка була сплачена Покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується Продавцем як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць (п.6.5 договору).

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013р. і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків за газ – до їх повного здійснення (п.11.1 договору у редакції додаткової угоди №11 від 27.03.2015р. до нього) (т.1, а.с.47).

Додатковою угодою №17 від 12.11.2015р. до договору внесені зміни до правочину, п.6.2, п.6.4 викладено у наступній редакції: “ 6.2. Оплата за газ здійснюється з поточного рахунка Покупця на поточний рахунок Продавця та зараховується як оплата за газ.

п.6.4. Сторони погоджуються, що посилання на призначення платежу та розрахунковий період при перерахуванні коштів Покупцем є обов’язковим”.

Дана додаткова угода набуває чинності з дати її підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін та поширює дію на відносини сторін, що фактично склалися з 01.11.2015р. (п.4 додаткової угоди №17 від 12.11.2015р. до договору).

Матеріали справи містять акти приймання-передачі природного газу, зокрема, від 31.03.2015р., від 30.04.2015р., від 31.05.2015р., від 30.06.2015р., від 31.07.2015р., від 31.08.2015р., від 30.09.2015р., від 31.10.2015р., від 30.11.2015р., від 31.12.2015р. за період березень-грудень 2015р., що підписані сторонами та скріплені печатками підприємств (т.1 а.с. 84-94).

Згідно даних актів обсяги спожитого відповідачем природного газу наступні:

у березні 2015р. – 880,441 тис.куб.м. на суму 9403109,88 грн. (акт прийому-передачі від 31.03.2015р.) та 4,229 тис.куб.м. на суму 45165,72 грн. (акт прийому-передачі від 31.05.2015р.);

у квітні 2015р. – 396,064 тис.куб.м. на суму 3421992,96 грн.;

у травні 2015р. – 66,378 тис.куб.м. на суму 542441,02 грн.;

у червні 2015р. – 51,503 тис.куб.м. на суму 407903,76 грн.;

у липні 2015р. – 29,968 тис.куб.м. на суму 237346,56 грн.;

у серпні 2015р. – 27,022 тис.куб.м. на суму 214014,24 грн.;

у вересні 2015р. – 40,356 тис.куб.м. на суму 319619,52 грн.;

у жовтні 2015р. – 314,248 тис.куб.м. на суму 2488844,16 грн.;

у листопаді 2015р. – 839,278 тис.куб.м. на суму 6515781,76 грн.;

у грудні 2015р. – 1052,904 тис.куб.м. на суму 8179800,60 грн.

Таким чином, позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ за період березень-грудень 2015р. у загальному обсязі 3702,391 тис. куб. м. на суму 31 776 020,18 грн.

В матеріалах справи містяться акт звіряння розрахунків та акт звірки розрахунків за період з 01.01.2013р. по 30.09.2017р., відповідно до яких вбачається часткове погашення заборгованості відповідачем, в тому числі і за спірний період (т.1, а.с. 175-202).

Оскільки відповідачем не було своєчасно та у повному обсязі виконано зобов’язання зі сплати поставленого газу, це і стало підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав з даним позовом.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. Аналогічні норми містяться в ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу для сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання.

Договір купівлі-продажу природного газу №13-381-Б від 24.01.2013р., що укладений сторонами у даній справі, за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1 ст. 530 Цивільного кодексу України врегульовано, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Спірним в даній справі є період з березня 2015р. по грудень 2015р., що підтвердив представник позивача у судовому засіданні.

Згідно з п.6.1 договору у редакції додаткової угоди №3 від 28.04.2014р. до нього, оплата за газ здійснюється Покупцем виключного грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Приймаючи до уваги дати поставок природного газу та викладені умови оплати, остаточний розрахунок повинен бути здійснений не пізніше:

за березень 2015р. – 19.04.2015р.;

за квітень 2015р. – 19.05.2015р.;

за травень 2015р. – 19.06.2015р.;

за червень 2015р. – 19.07.2015р.;

за липень 2015р. – 19.08.2015р.;

за серпень 2015р. – 19.09.2015р.;

за вересень 2015р. – 19.10.2015р.;

за жовтень 2015р. – 19.11.2015р.;

за листопад 2015р. – 19.12.2015р;

за грудень 2015р. – 19.01.2015р.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що споживання природного газу у березні 2015р. в обсязі 4,229 тис.куб.м. на суму 45165,72 грн. зафіксовано у акті приймання-передачі природного газу №б/н від 31.05.2015р. (т.1, а.с.84)

Отже, виходячи з обставин справи, суд дійшов висновку, що означений обсяг постачання газу у березні 2015р. (тобто з урахуванням такої його частини) фактично визначено остаточно лише 31.05.2015р., про що свідчить наведений відповідний акт.

За визначеннями п.3.4 договору, підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, у них містяться дані про фактичні обсяги використаного газу, його фактичну ціну та вартість.

Зважаючи на п.6.1 договору, яким встановлено правило щодо порядку та умов проведення розрахунків, суд дійшов висновку про наявність обов’язку відповідача з оплати вартості спожитого природного газу, обсяги якого відображено в акті приймання-передачі №б/н від 31.05.2015р. - здійснити розрахунок за нього у загальній сумі 45165,72 грн. не пізніше 19.06.2015р., що є поточним строком до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (в означеному випадку - складання акту), з яким суд апеляційної інстанції погоджується та вважає його таким, що відповідає умовам договору та обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 02.03.2015р. по 30.10.2015р. за спожитий природний газ відповідачем перераховано: у березні 2015р. – 8561500,42 грн., у квітні 2015р. – 6129630,70 грн., у травні 2015р. – 2997586,19 грн., у червні 2015р. – 2036701,79 грн., у липні 2015р. – 863003,89 грн., у серпні 2015р. – 511204,46 грн., у вересні 2015р. – 893185,48 грн., у жовтні 2015р. – 1225826,48 грн., загалом на суму 23 218 639,41 грн. ( витяги сальдо та операцій по підприємству відповідача з 01.01.2013р. по 31.07.2017р., відомості які відображено у акті звірки розрахунків за період з 01.01.2013р. по 30.09.2017р., з урахуванням п.6.2 договору №13-381-Б від 24.01.2013р. в редакції на час виникнення обов'язку з оплати за газ березня-жовтня 2015р.) (т.1, а.с.95-107).

З даного слідує сплата відповідачем у повному обсязі вартості спожитого природного газу, за рахунок платежів у відповідності до п.6.2 договору у наведеній редакції, у квітні 2015р.-вересні 2015р. (загальна сума 5143318,06 грн.), частково у сумі 8561500,42 грн. за спожитий газ березня 2015р. та у сумі 1225826,48 грн. за спожитий газ жовтня 2015р. Залишок переплат за квітень 2015р.-вересень 2015р. становить 8 287 994,45 грн., яка становить суму понад вартість фактично отриманого газу за ці розрахункові місяці та відповідно до п.6.5 договору підлягають віднесенню на грудень 2014р.- лютий 2015р., адже за цими зобов'язаннями, з урахуванням встановленого, вбачається наявність заборгованості.

Як було зазначено вище, п.6.2 договору змінено додатковою угодою №17 від 12.11.2015р., що поширює свою дії на правовідносини між сторонами з 01.11.2015р., та визначає загальний порядок розрахунків.

З огляду на таке, керуючись приписами п.6.5 договору, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що оплати, проведені відповідачем 30.11.2015р. на суму 1 888 105,00грн. та 30.12.2015р. на суму 5 560 000,00 грн., за наявності заборгованості за минулі періоди підлягають зарахуванню за ними.

Доводи апелянта про те, що у платіжних дорученнях від 30.11.2015р. та від 30.12.2015р. відповідачем у призначенні платежу не вказано розрахункового періоду, за який здійснюється оплата за договором, жодним чином не підтверджені, такі платіжні доручення суду першої інстанції не надавалися та не досліджувалися, про що зазначено апелянтом у судовому засіданні, тому судом апеляційної інстанції відхиляються.

Тим більше, що у пункті 6.4 договору сторони погодили, що Покупець не зазначає призначення платежу лише у випадку перерахування коштів з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця. У всіх інших випадках посилання на призначення платежу та розрахунковий період є обов’язковими.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про невиконання відповідачем всупереч вимог статей 525 та 526 Цивільного кодексу України грошового зобов’язання з оплати вартості спожитого природного газу у березні 2015р. у сумі 886 775,18 грн. (у т.ч. 45 165,72грн.), у жовтні 2015р. у сумі 1 263 017,68грн., у листопаді 2015р. у сумі 6 515 781,76 грн., у грудні 2015р. у сумі 8 179 800,60грн., загалом у розмірі 16 845 375,22 грн. у встановлені договором строки, що зумовило задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений газ у березні 2015р., у жовтні-грудні 2015р. відповідно до договору №13-381-Б від 24.01.2013р. частково, а саме в сумі 16 845 375,22 грн.

Позивач посилається на те, що рішенням суду у справі №905/989/15 на момент звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений у грудні 2014 – лютому 2015рр. природний газ не існувала.

Проте, як вбачається з рішення господарського суду Донецької області від 21.01.2016р. у справі № 905/989/15, яке набрало законної сили та не оскаржувалося, позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерне компанія «Нафтогаз України» м. Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз», м.Краматорськ про стягнення заборгованості за поставлений природний газ у сумі 14 215 330,69 грн., 3% річних – 69004,84 грн., інфляційних втрат – 361528,46 грн., а всього 14 645 863,99 грн. на підставі договору купівлі-продажу природного газу №13-381-Б від 24.01.2013р.

В подальшому позивач в межах вказаної справи звернувся до суду із заявою №14/2-1217 від 02.10.2015р. про зміну розміру позовних вимог, у відповідності до якої Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерне компанія «Нафтогаз України» заявило вимоги про стягнення 3% річних у сумі 112 395,25 грн., інфляційних втрат 3 141 137,35 грн., а всього 3 253 532,60 грн.

На запитання суду стосовно суми боргу у розмірі 14 215 330,69 грн., яка була заявлена позивачем у справі №905/989/15, представник апелянта надати жодних пояснень не зміг.

Посилання позивача на ч. 4 ст. 75 ГПК України суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки факти, встановлені рішенням господарського суду Донецької області від 21.01.2016р. у справі №905/989/15, не мають преюдиціального значення при розгляді даної справи.

Акт звіряння розрахунків, підписаний обома сторонами, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки як і визнання відповідачем суми у розмірі 21 539 810,30 грн. за спірними зобов»язаннями, суперечить дійсним обставинам справи та порушує права і охоронювані законом інтереси безпосередньо відповідача (т.1, а.с. 141-143,175-176).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає такими, що не відповідають дійсності твердження апелянта, що на момент звернення до суду у справі № 905/989/15 у відповідача була відсутня заборгованість за основним зобов»язанням за поставлений у період з січня 2013р по лютий 2015р. природний газ.

За приписами ст.625 ЦК України прострочення відповідачем грошового зобов’язання тягне за собою обов’язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обов’язку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано інфляційні витрати за прострочення основного зобов’язання у загальній сумі 4985638,38 грн. (нарахування здійснено загалом у період з 01.05.2015р. по 31.07.2017р. за зобов’язаннями березня 2015р.-липня 2015р., жовтня 2015р. - грудня 2015р., виходячи з суми боргу (за кожним зобов’язанням місяця), визначеної позивачем, як такої, що існувала на перший день місяця, наступного за місяцем, в якому платіж мав бути здійснений і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція/дефляція, з урахуванням проведених оплат, згідно розрахунку позовних вимог, наданого суду 19.12.2017р.).

Згідно ч.2 п.3.1 п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення – лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду про те, що застосований позивачем розрахунок інфляційних витрат та 3% річних суперечить дійсним обставинам справи, оскільки неправильно визначено період та базу для їх нарахування.

Перевіривши розрахунок інфляційних витрат, зроблений судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає його таким, що відповідає періоду та базі нарахування, а саме, приймаючи до уваги здійснені відповідачем оплати, за зобов’язаннями березня 2015р. на суму 841609,46 грн. з 05.2015р. по 07.2017р., на суму 45165,72 грн. з 07.2015р. по 07.2017р., за зобов’язанням жовтня 2015р. на суму 1263017,68грн. з 12.2015р. по 07.2017р., за зобов’язанням листопада 2015р. на суму 6515781,76 грн. з 01.2016р. по 07.2017р., за зобов’язанням грудня 2015р. на суму 8179800,60грн. з 02.2016р. по 07.2017р., в загальній сумі 3596780,81 грн.

Перевіривши розрахунок позовних вимог в частині нарахування 3% річних суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про дійсний розмір цих вимог в сумі 1686364,43 грн., що становить суму більшу, ніж заявлено до стягнення, відповідає дійсності, а відтак заявлені 3% річних у сумі 1 315 869,07 грн. задоволені судом правильно.

Враховуючи викладене, доводи апелянта з цього приводу судом апеляційної інстанції відхиляються.

Також, судом апеляційної інстанції не приймаються ствердження апелянта щодо безпідставності задоволеного судом першої інстанції клопотання стосовно надання відстрочки виконання судового рішення з наступного.

Відстрочка виконання судового рішення в розумінні ч.3 ст.331 ГПК України може бути встановлена судом лише за умов наявності виключних обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч.4 ст.331 ГПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що основними споживачами природного газу, що постачається відповідачем, є установи і організації, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, підприємство постійно працює по збитковим тарифам та знаходиться у важкому фінансовому становищі, із завданням значних збитків, у тому числі внаслідок проведення антитерористичної операції у Донецькій області.

Додатковий фінансовий тягар у вигляді примусового стягнення 3% річних та інфляційних витрат може привести до банкрутства підприємства відповідача і поставить під загрозу можливість відновлення становища, та як наслідок подальшої реалізацій газу установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

Згідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Враховуючи викладене, висновок суду щодо винятковості даних обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та надання відповідачу відстрочки виконання судового рішення строком на дев»ять місяців, суд апеляційної інстанції вважає правомірним та обгрунтованим, але не з моменту набрання даним судовим актом законної сили, а з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, рішення місцевого господарського суду повинно бути залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись статями 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія” “Нафтогаз України” м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від 17.01.2018 року у справі №905/2303/17 залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 17.01.2018 року у справі №905/2303/17 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Донецький апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови буде складено та підписано 20 квітня 2018 року.

Головуючий О. О. Радіонова

Судді Д. О. Попков

ОСОБА_3