Рішення № 73518198, 17.04.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.04.2018 Справа № 905/13/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., за участю секретаря судового засідання Поліщук А.І. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до відповідача 1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, відповідача 2 Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача Міністерство освіти і науки України, Державний вищий навчальний заклад "Приазовський державний технічний університет" про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, зобов'язання звільнити приміщення вартістю 159566 грн., -

За участю представників сторін:

від позивача - прокурор Перегонцева Н.С. (службове посвідчення);

від відповідача 1 - Мамедова Н.Т (за довіреністю);

від відповідача 2 - Квашнін М.О. (за довіреністю);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача 1 - не з'явились;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача 2 - не з'явились;

В С Т А Н О В И В :

Заступник керівника Маріупольської місцевої прокуратури, в інтересах держави звернувся до господарського суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області та Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк"в якому просив:

1.Визнати недійсним договір оренди № 3612/2009 від 16.01.2009р., якій укладено між Регіональним відділенням ФДМ України по Донецькій області та ПАТ "ПУМБ", договір № 10 від 14.12.2016, яким внесені зміни до договору оренди № 3612/2009 від 16.01.2009, припинити зобов'язання за ним на майбутнє.

2.Зобов'язати ПАТ "ПУМБ" звільнити державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлове вбудоване приміщення площею 34,8 м2, яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, б.7 та повернути їх Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Донецькій області.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача - Міністерство освіти і науки України, та Державний вищий навчальний заклад «Приазовський державний технічний університет».

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає спірний договір оренди № 3612/2009 від 16.01.2009 та укладені додаткові угоди до нього протирічать вимогам ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 63 Закону України "Про освіту". При цьому, на думку позивача, невикористання навчальним закладом спірного приміщення для навчального процесу є підставою для визнання договору недійсним, оскільки заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні.

У судовому засіданні прокурор позов підтримала та наполягала на його задоволенні.

У відзиві на позов та у судовому засіданні представники Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (відповідач 1) з посиланням на ст.ст. 3, 61, 63 Закону України "Про освіту", ст.ст 2, 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", проти позову заперечували, оскільки вважають, що договір оренди № 3612/2009 від 16.01.2009 та укладені додаткові угоди відповідають вимогам діючого законодавства, з дозволу Міністерства освіти і науки України. Заявою від 22.03.2018р. відповідач-1 просив застосувати строк позовної давності, та на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України відмовити прокурору у задоволенні позову. Крім того, представники відповідача 1 пояснили, що у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької області, у квітні 2014р. РВ ФДМУ по Донецькій області призупинив свою роботу у м.Донецьку, відновивши її у м.Харкові. Проте, матеріали приватизаційних та орендних справи, в тому числі й справа ПАТ "ПУМБ знаходяться на території зони проведення антитерористичної операції за адресою: м.Донецьк, вул.Артема, 94 і доступ до означеної будівлі, як і можливість отримання справи, у Фонду відсутні. Тому Фонд не може надати суду оригінал договору оренди № 3612/2009 від 16.01.2009 та додатки до нього, а також дозволи на передачу в оренду майна вищевказаного навчального закладу видані Міністерством освіти і науки України. В наявності у Фонду є лише лист Міністерства освіти і науки України вх.№07/04534 від 07.11.2016р., яким Міністерство надало дозвіл на продовження терміну дії договору оренди № 3612/2009 на запит Фонду від 27.09.2016р.

Тобто, останній укладений між відповідачами договір №10 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №3612/2009, яким продовжено строк оренди спірного майна до 07.12.2018р. був укладений згідно наявного дозволу Міністерства.

Представники ПАТ "Перший Український міжнародний банк" у відзиві на позов та у судовому засіданні проти позову заперечували. Вважають, що спірний договір та додатки до нього укладені з ФДМ України по Донецькій області відповідно до вимог діючого законодавства, та за згодою наданою Міністерством освіти і науки України. Заявою від 21.02.2018р. відповідач-2 просив застосувати строк позовної давності, та на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України відмовити прокурору у задоволенні позову.

Представник Міністерства освіти і науки України у судове засідання не з'явився , про дату, час і місце його проведення повідомлений належним чином.

Представник Державного вищого навчального закладу «Приазовський державний технічний університет» у судове засідання не з'явився , про дату, час і місце його проведення повідомлений належним чином.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

16.01.2009р. між Регіональним відділення Фонду державного майна по Донецькій області (іменований "орендодавцем") та Публічним акціонерним товариством "Перший Український міжнародний банк" (іменований "орендарем") укладено договір оренди №3612/2009, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлове вбудоване приміщення на першому поверсі учбового корпусу №5 площею 34,8 м.кв., яке розташоване за адресою Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 7, що знаходиться на балансі Державного вищого навчального закладу «Приазовський державний технічний університет» (далі - балансоутримувач).

Згідно з п. 1.2 Договору майно передається в оренду з метою розміщення відділення банку.

Пунктом 3.1 Договору розмір орендної плати було визначено на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.01.1995р.

Цей Договір укладено строком на 360 днів, включно з 16.01.2009р. по 10.01.2010р.

Відповідно до додаткової угоди №1 до договору оренди від №3612/2009 від 16.01.2009, укладеного 03.02.2010, договір оренди продовжено до 05.01.2011 включно.

Договором №2 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №3612/2009 від 16.01.2009, укладеного 22.02.2011 строк оренди продовжено до 25.12.2012.

Договором №5 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №3612/2009 від 16.01.2009, укладеного 18.02.2013, договір оренди продовжено до 20.12.2013.

Також, згідно договору №7 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №3612/2009 від 16.01.2009, укладеного 20.01.2014, строк оренди майна продовжено до 15.12.2014 включно.

Договорами №8, 9 та 10 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №3612/2009 від 16.01.2009, укладеними 09.04.2015, 18.04.2016 та 14.12.2016, продовжено строк оренди майна до 09.12.2015, 08.12.2016 та 07.12.2018 відповідно.

Одночасно, згідно договору №9 про внесення змін до договору оренди №3612/2009 від 16.01.2009, внесено зміни щодо вартості вищевказаного майна, яка станом на 30.11.2015, згідно незалежної оцінки, становить 159 566, 00 грн.

Згідно пояснень позивача, наданих у судовому засіданні, прокуратурою Донецької області, під час вивчення стану збереження майна вищих навчальних закладів області у 2017 році був встановлений факт передачі ФДМ України в Донецькій області Публічному акціонерному товариству "Перший Український міжнародний банк" нежитлового вбудованого приміщення площею 34,8 м2, яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 7, що перебуває на балансі Державного вищого навчального закладу «Приазовський державний технічний університет» на підставі договору оренди № 3612/2009 від 16.01.2009р.

Право власності на майно загальною площею 12523,5 м.кв. підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно на ім'я Держави України в особі Приазовського державного технічного університету, видане Маріупольською міською радою, згідно рішення Маріупольської міської ради №207/3 від 21.05.2003 року.(а.с.220).

Прокурор, вважаючи, що при укладенні договору оренди від 26.09.2012р. №3612/2009 наявні порушення приписів Закону, а саме передання в оренду об'єкта державної власності, який фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про визнання даного договору оренди недійсним, припинення зобов'язань за цим договором на майбутнє та повернення спірних нежитлових приміщень Державного вищого навчального закладу «Приазовський державний технічний університет».

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Особи, визначені ст. 4 ГПК України, мають право на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, які відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для подання заступником прокурора позову стала необхідність захисту економічних інтересів держави, внаслідок порушень, допущених під час передачі в оренду державного майна, приміщення навчального закладу, суб'єкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов'язаної з навчальним процесом, спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державної власності.

Так, прокурор, посилаючись на положення ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" зазначає про наявність підстав для визнання договору оренди від 16.01.2009р. № 3612/2009 недійсним згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Суд, розглянувши наявні матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 ГК України, ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування. Що ж до договорів оренди державного та комунального майна, то стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з момент досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Суд, розглянувши умови спірного договору дійшов висновку, що під час укладення договору оренди майна № 3612/2009 сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна.

16.01.2009р. у встановленому договором порядку майно, яке є предметом договору, було передано другому відповідачеві в користування.

Зважаючи на те, що предметом договору оренди від 16.01.2009р. № 3612/2009 є нежитлове приміщення будівлі учбового корпусу Державного вищого навчального закладу «Приазовський державний технічний університет», яке є державним індивідуально визначеним майном, спірні правовідносини регулюються відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (надалі - Закон).

Пунктом 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" передбачено, що вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном.

За умовами абзацу першого частини другої ст. 9 зазначеного Закону, орендодавець зобов'язаний надіслати заяву потенційного орендаря разом із доданими матеріалами органу, уповноваженому управляти державним майном.

Статтею 5 статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка кореспондується з п.1. ч.1. ст. 287 ГК України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

У судовому засіданні представники відповідача 1 пояснили, що у 2009 році до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області надійшла заява балансоутримувача державного майна - Державного вищого навчального закладу «Приазовський державний технічний університет», з пропозицією передати в оренду нежитлове вбудоване приміщення площею 34,8 м2, яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 7.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області надіслало до Міністерства освіти і науки України заяву потенційного орендаря - ПАТ "ПУМБ". Після отримання дозволу на передачу в оренду вказаного приміщення, Фонд уклав з ПАТ "ПУМБ" договір оренди від 16.01.2009р. № 3612/2009р.

Згодом, Фонд уклав з ПАТ "ПУМБ" договори №1 - №10 про внесення змін до Договору № 3612/2009р., яким продовжувався строк оренди спірного майна. Зокрема договором №10 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №3612/2009, продовжено строк оренди майна до 07.12.2018р.

З метою пролонгації Договору оренди на підставі договору №10, Фонд листом від 27.09.2016р. №07-05-05121 звернувся до Міністерства освіти і науки України за наданням дозволу на продовження терміну дії договору №3612/2009.

Листом вх.№07/04534 від 07.11.2016р. Міністерства освіти і науки України повідомило РВ ФДМУ по Донецькій області, що комісія з майнових питань підприємств, установ та організацій, які належать до сфери управління Міністерства (протокол № 24 від 16.10.2016р.) розглянула питання щодо оренди та прийняла рішення надати дозвіл на продовження договору оренди №3612/2009 на три роки для розміщення відділення банку ПАТ «ПУМБ», за умови врахування пропозицій орендаря щодо орендної плати і становить за базовий місяць розрахунку у сумі від 6194,83 грн. та інших істотних умов (а.с.208).

Відповідно до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Предметом оренди за вказаним договором є нежитлове приміщення, що відповідає об'єктам оренди, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).

Пунктом "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції станом на момент укладення спірного договору) встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, до яких, зокрема, відноситься об'єкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

При цьому, відповідно до абз. 20 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

Суд зазначає, що в розумінні діючих правових норм до об'єктів освіти, зокрема, відносяться вищі навчальні заклади.

Так, відповідно до п. 1.2 Статуту Приазовський державний технічний університет створений на базі Маріупольського металургійного інституту згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.1993р. №956 «Про створення Приазовського державного технічного університету». Офіційна назва Державний вищий навчальний заклад «Приазовський державний технічний університет».

Пунктом 2.3 Статуту визначено, що основними напрямками університету є, зокрема, підготовка фахівців з вищою освітою за відповідними освітньо-професійними, освітньо-науковими, науковими програмами на початковому, першому (бакалаврський), другому (магістерський), третьому (освітньо-науковий, науковий) рівнях вищої освіти.

Пунктом 4.1 Статуту встановлено, що університет - є юридичною особою державної форми власності, яка працює на засадах неприбутковості і здійснює цивільну правоздатність у повному обсязі для виконання завдань і функцій передбачених статутом; має майно, закріплене на праві господарського відання.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" (у редакції станом на момент укладення спірного договору) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (ч. 5 ст. 63 України "Про освіту").

Приписами ч. 1 ст. 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Частиною 4 зазначеної статті визначено, що додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом, на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання: дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, абзацом 5 частини 4 статті 61 Закону України "Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 Закону України "Про вищу освіту" заклад вищої освіти відповідно до законодавства та статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги за умови забезпечення надання належного рівня освітніх послуг як основного статутного виду діяльності. Перелік платних освітніх та інших послуг, що можуть надаватися державними і комунальними закладами вищої освіти, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за N 796 "Про ствердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Довідкою від 26.02.2018р. № 76/04 - 92 ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет» повідомило суд, що у період з відбудови учбового корпусу до 2009 року, приміщення площею 34,8 кв.м. на першому поверсі учбового корпусу №5, яке розташоване за адресою м. Маріуполь, вул. Університетська, б.7, використовувалось як технічне приміщення прибиральниць, зберігання миючих засобів та інвентарю, тобто у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності задіяне не було (а.с.149).

Відповідно до довідки від 26.02.2018р. № 26 ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет», у відділенні №16 ПАТ «ПУМБ», (спірне приміщення орендоване відповідачем 2), станом на 26.02.2018р. обслуговуються 783 співробітника ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет» та 510 студентів. Тобто, оренда банком вказаного приміщення не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі (а.с.150).

Згідно з п.3 ст.129 Конституції України та ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження доводів прокурора щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди від 16.01.2009р. № 3612/2009, як то: укладення вказаного договору має насідком порушення цілісності майнового комплексу або погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі; майно, яке є предметом договору, використовується у навчальному процесі (у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності); спірне майно використовується не за призначенням, що свідчить про передчасність висновку прокурора про використання спірного майна не за призначенням.

Отже, враховуючи положення ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 61 Закону України "Про освіту", ст. 65 Закону України "Про вищу освіту", відповідно до яких відсутня заборона надавати індивідуально визначене майно навчального закладу в оренду, зважаючи на не використання спірного приміщення в учбових цілей та/або відсутності порушення укладенням спірного договору учбового процесу, факт якого не спростовано позивачем у справі, суд дійшов висновку, що договір оренди № 3612/2009 від 16.01.2009 року повністю відповідає вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна, Закону України "Про освіту", Закону України "Про вищу освіту", у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним.

Щодо вимоги прокурора про припинення зобов'язання за договором оренди №3612/2009 від 16.01.2009р. на майбутнє, а також зобов'язання ПАТ "Перший Український міжнародний банк" звільнити орендоване приміщення площею 34,8 кв.м, яке розташоване за адресою: Маріуполь, вул. Університетська, б.7 ( вартістю 159 566, 00 грн. грн.) та повернути їх ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет», суд зазначає, що дані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору оренди.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявленої вимоги прокурора про визнання договору оренди від 16.01.2009р. № 3612/2009 недійсним, дані вимоги прокурора також не підлягають задоволенню.

Розглянувши заявлене відповідачами 1, 2 та Державним вищим навчальним закладом «Приазовський державний технічний університет» клопотань про застосування наслідків спливу позовної давності, суд зазначає наступне.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Частинами 1,3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За змістом ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.07.2015р. по справі № 6-178цс15.

У відповідності до частини 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що господарський суд дійшов висновку про відсутність порушення прав особи, за захистом якого прокурор звернувся до суду з відповідним позовом, таким чином, відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин норм, які стосуються інституту позовної давності.

Відповідно до статей 4, 53 та Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звернутися до суду за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів держави, що відповідає також положенням статей 15 та 16 Цивільного кодексу України щодо підстав судового захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права особи, зокрема, шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, визнання договору недійсним.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. (ст. 53 ГПК України).

Як встановлено судом, прокурор, посилаючись на те, що укладенням спірного договору оренди порушено інтереси держави, зважаючи на те, що в оренду незаконно передано нежитлове приміщення площею 34,8 кв.м. на першому поверсі учбового корпусу №5, яке розташоване за адресою м. Маріуполь, вул. Університетська, б.7 (вартістю 159566,00 грн.), не надав належних доказів на підтвердження використання орендованого майна в супереч Закону.

Відповідно до п. 3.1 договору № 3612/2009 від 16.01.2009 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786.

Згідно акту розрахунків між ФДМ України по Донецькій області та ПАТ «ПУМБ» по договору оренди № 3612/2009 від 16.01.2009р., станом на 07.12.2017р. за орендатором обліковується переплата орендної плати у сумі 76161,29 грн.

Довідкою від 26.02.2018р. №27 ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет» повідомив суд, що заборгованість з орендної плати у ПАТ «ПУМБ» перед балансоутримувачем відсутня. За договором «Про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг», який укладено між університетом та банком, заборгованість відсутня.

Як зазначає ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет, діяльність університету забезпечується фінансуванням з загального та спеціального фондів. Видатки загального фонду (фінансування з державного бюджету України) забезпечують виплати виключно за соціально захищеними статтями, а саме: заробітна плата та нарахування на неї; стипендія; оплата комунальних послуг та утримання студентів з числа дітей-сиріт згідно чинного законодавства.

При цьому, з загального фонду не фінансується проведення ремонтів, придбання предметів та матеріалів, оплата інших послуг, які необхідні університету для нормального фінансування, кошти для оплати комунальних послуг виділяються не в достатньому обсязі.

У зв'язку з цим, університет не має необхідності у використанні приміщення наданого в оренду ТОВ "Перший Український міжнародний банк" у навчальній та виховній діяльності, оскільки, як вбачається із динаміки (у розвитку) кількості студентів, які навчаються в навчальному закладі, відсутня необхідність у додатковій площі для зазначених цілей. Разом з тим, умови дефіциту державного фінансування, а також кількості студентів, що навчаються за кошти фізичних осіб, питання отримання додаткових доходів шляхом передачі в оренду приміщень, що не використовуються для навчального процесу є для університету необхідним.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази невиконання або неналежного виконання орендарем спірного договору, що свідчить про наповнення Державного бюджету України в рахунок отримання орендної плати за користування ПАТ "Перший Український міжнародний банк" нерухомим майном, та спрямування відповідних коштів на забезпечення існуючих потреб університету, а також зважаючи на те, що, при зверненні з даним позовом прокурором не доведено наявності використання майна, яке є предметом оспорюваного договору, всупереч діючих норм права, суд дійшов висновку, що при зверненні до суду з даним позовом прокурором не доведено наявності порушення охоронюваного законом інтересу держави, що є підставою для відмови в його задоволенні за необґрунтованістю.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.03.2018р. у справі №908/457/17, постанові Вищого господарського суду України у справі від 27 квітня 2016 року у справі № 922/5058/15.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.3 ст.129 Конституції України та ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Усупереч вказаним нормам, позивач не надав господарському суду доказів, які спростовують доводи відповідачів, отже позовні вимоги заступника керівника Маріупольської місцевої прокуратури до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області та Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" м.Київ, про визнання недійсним договору оренди № 3612/2009 від 16.01.2009р. та зобов'язання ПАТ "ПУМБ" звільнити державне нежитлове вбудоване приміщення площею 34,8 м2, яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, б.7 задоволенню не підлягають.

З урахуванням норм ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача повністю.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р I Ш И В:

У задоволенні позову Заступника керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до відповідача 1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, відповідача 2 Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача Міністерство освіти і науки України, Державний вищий навчальний заклад "Приазовський державний технічний університет" про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, зобов'язання звільнити приміщення вартістю 159566 грн. - відмовити повністю.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 17 квітня 2018 року.

Повний текст рішення складено та підписано 20 квітня 2018 року.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов