Постанова № 73517771, 19.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/904/17 Головуючий у І інстанції Унятицький Д. Є.Провадження № 22-ц/780/1786/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 19.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 квітня 2018 року м.Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії судів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача ОСОБА_1, суддів Верланова С.М., Іванової І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Бородянського районного суду Київської області від 24 січня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

У травні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що 16 січня 2012 року між банком і відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку». Згідно вказаного договору банк надав відповідачу кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2000 грн. із сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов’язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування.

Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконував цих обов’язків, має прострочену заборгованість, якастаном на 28 лютого 2017 року становить 42236,05 грн., з яких з яких тіло кредиту – 1777,07 грн., проценти – 33832,46 грн., пеня ті комісія – 4139,09 грн. та штраф: фіксована частина – 500 грн., процентна складова – 1987,43 грн. Посилаючись на ст.1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути з відповідачки на користь банку заборгованість за кредитом в розмірі 42236,05 грн. та судові витрати.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 24 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким вимоги банку задоволити у повному обсязі, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи та порушенням судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що суд порушив норми процесуального права щодо рівності сторін перед законом і судом, змагальності та диспозитивності. Крім того, суд прийшов до помилкового висновку про відсутність доказів укладення кредитного договору, хоча відповідачка підтвердила факт його укладання, однак суд не дав цьому належної оцінки, як і не дав оцінки наданим банком на підтвердження цього доказам. Суд не врахував, що сторони досягли згоди щодо змісту та форми договору про надання банківських послуг, він є укладеним між сторонами, а відтак згідно ст.629 ЦК України є обов’язковим для виконання його сторонами.

Відповідачка ОСОБА_2 отримала копію ухвали про відкриття провадження і копію апеляційної скарги, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судового відправлення, відзив на апеляційну скаргу до суду не подала.

Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 42236,05 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 16 січня 2011 року відповідачка ОСОБА_2 з метою отримання банківських послуг звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк» і підписала анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачці грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2000 грн., що стверджується копією анкети-заяви (а.с.8).

Відповідачка ОСОБА_2 користувалася кредитними коштами та здійснювала погашення кредиту щомісяця, що стверджується наданим банком розрахунком (а.с.6-7).

Також судом встановлено, що починаючи із травня 2013 року у відповідачки утворилася заборгованість за тілом кредиту у розмірі 1777,07 грн. Останнє погашення кредиту позичальницею відбулося 12 червня 2014 року, після чого оплати не проводилися.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки недоведеністю факту укладання між сторонами кредитного договору. При цьому суд виходив з того, що банк посилається на укладення кредитного договору 16 січня 2012 року, а в наданій анкеті-заяві позичальинці зазначено дату її підписання 16 січня 2011 року.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Зокрема, в суді першої інстанції відповідачка в судовому засіданні підтвердила факт укладання кредитного договору і факт користування нею кредитними коштами та їх погашення. Однак, стверджувала, що загубила кредитну картку приблизно восени 2012 року і з цього часу нею не користувалася, а борг у неї залишився близько 1800 грн. При цьому пояснила суду, що не зверталася до банку із офіційною заявою про втрату картки, що стверджується технічним записом судового засідання.

Ці ж обставини підтверджується розрахунком боргу, наданим банком, щодо користування позичальницею кредитними коштами і вчиненням нею дій на погашення кредиту.

Наведені докази у своїй сукупності та взаємозв’язку підтверджують факт укладання кредитного договору між сторонами і спростовують висновки суду про недоведеність даних обставин.

Невірне зазначення банком у позовній заяві дати укладання кредитного договору – 16 січня 2012 року, замість 16 січня 2011 року не є доказом його неукладення, як помилково вважав суд, і підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до поданої ОСОБА_2 анкети-заяви від 16 січня 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачці грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2000 грн.

Отже, між сторонами виникли права і обов'язки, які грунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Поскільки ОСОБА_2 користувалася отриманими кредитними коштами іне повернула їх в повному обсязі, то суд згідно вимог закону стягує із відповідачки на користь банку борг за тілом кредиту у розмірі 1777,07 грн.

Вимоги банку про стягнення із відповідачки процентів підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч.1). Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч.2).

Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1, які регулюють договір позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, за загальним правилом, визначеним у цих правових нормах, користування грошовими коштами є оплатним у вигляді процентів, розмір яких визначається домовленістю сторін, а за її відсутності – на рівніоблікової ставки НБУ.

Судом встановлено, що у анкеті-заяві, на підставі якої відповідачка ОСОБА_2 отримала грошові кошти, не зазначено розмір процентів за користування коштами. Тобто, між сторонами відсутня згода щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів у якості плати за користування грошовими коштами, що у свою чергу свідчить про неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами - 30 %, в тому числі збільшених із 01 вересня 2014 року - 34,8 %, а із 01 квітня 2015 року – 43,2 %.

За таких обставин у зв'язку із відсутністю між сторонами домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування коштами, а також враховуючи, що користування банківськими кредитом не є безпроцентним, суд згідно вимог ст.536, ст.1048 ЦК стягує на користь банку проценти за користування позичальницею ОСОБА_2 кредитними коштами в розмірі 1057,45 грн., виходячи із розміру боргу 1777,07 грн., з часу його виникнення і по 28 лютого 2017 року (згідно позовних вимог) з урахуванням облікових ставок НБУ, які діяли в цей період.

Доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи банку», в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів, колегія суддів не приймає до уваги як такі, що не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

В матеріалах справи наявна анкета-заява ОСОБА_2, на підставі якої відповідачка отримала грошові кошти і яка не містить відомостей про розмір процентів, що підтверджує відсутність між сторонами домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування кредитними коштами.

Посилання ПриватБанку на те, що конкретні умови кредитування визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг безпідставні, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідачки. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мала на увазі відповідачка, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні.

Саме такий висновок міститься у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Вимоги банку про стягнення пені та штрафу не підлягають до задоволення з викладених вище підстав, оскільки встановлено, що в анкеті-заяві від 16 січня 2011 року відсутні дані про умови застосування та розмір неустойки (штраф,пеня).

Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як вже зазначалося, Умови не містять підпису позичальниці, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення такого виду забезпечення виконання зобов'язання як неустойка (штраф, пеня), що відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду України.

При розгляді справи в суді першої інстанції відповідачка зробила усну заяву про застосування строку позовної давності до вимог банку. Колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення такої заяви, оскільки останнє погашення кредиту позичальницею відбулося 12 червня 2014 року, а позов пред'явлено банком 16 травня 2017 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Відповідно до приписів ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідачку судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволити частково.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 24 січня 2018 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, мешкає за адресою: селище АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса: м.Київ вул.Грушевського 1-д, рахунок 29092829003111, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором у розмірі 2834 гривні 52 коп., з яких 1777 гривень 07 коп. тіло кредиту, 1057 гривень 46 коп. проценти, та судовий збір у розмірі 300 гривень.

В решті позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: