Рішення № 73509320, 20.04.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5906/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Кравченка М.М.;

за участі:

секретаря судового засідання – Кушкань Т.В.;

представника позивача – ОСОБА_1;

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ ІНВЕСТ ХХІ» (АДРЕСА_1, 65014, ідентифікаційний код 32521649) до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, ідентифікаційний код 39398646) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.11.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, -

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ ІНВЕСТ ХХІ» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.11.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

Головним управлінням ДФС в Одеській області було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ ІНВЕСТ ХХІ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 року по 30.06.2017 року. За результатом перевірки ГУ ДФС в Одеській області було складено акт від 20.10.2017 року № 000596/15-32-14-04/32521649, у висновках якого встановлено наступні порушення: п.44.1, 44.2, 44.3 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, п.2 ст.3, п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.5, п.7, п.14, п.21 П(С)БО П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248, в наслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 3721046,00 грн.; п.44.1 ст.44, ч. «а» п.198.1 ст.198, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в наслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 4124297,00 грн. та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 12993,00 грн. На підставі акту перевірки було винесено податкові повідомлення-рішення: № НОМЕР_2 від 03.11.2017 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на суму 6186446,00 грн. (4124297,00 грн. за податковим зобов’язанням, 2062149,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); № НОМЕР_1 від 03.11.2017 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток на суму 5581569,00 грн. (3721046,00 грн. за податковим зобов’язанням, 1860523,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); № НОМЕР_3 від 03.11.2017 року, яким зменшено розмір від’ємного значення суми по податку на додану вартість на суму 12993,00 грн.

ТОВ «ПРОЕКТ ІНВЕСТ XXI» не погоджується із висновками зробленими посадовими особами контролюючого органу в акті вищезазначеної перевірки через їх протиправність, безпідставність, необґрунтованість, необ'єктивність та невідповідність фактичним обставинам, первинним документам позивача й вимогам діючого цивільного, господарського й податкового законодавства України. Усі висновки в акті перевірки щодо нереальності угод між контрагентами та ТОВ «ПРОЕКТ ІНВЕСТ XXI», а отже і угоди контрагентів з ТОВ «ПРОЕКТ ІНВЕСТ XXI» та порушення ПКУ не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського й податкового обліку, а тому ГУ ДФС в Одеській області не могло посилатися тільки на зазначені в Акті податкові інформації, як на підставу відсутності реальності господарських операцій між ТОВ «ПРОЕКТ ІНВЕСТ XXI» та контрагентами.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.01.2018 року адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ ІНВЕСТ ХХІ» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.11.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 було призначено до розгляду в загальному позовному провадженні, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п’ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що проведеним аналізом діяльності контрагентів позивача, а також відповідно до наявної податкової інформації, отриманої від державних податкових інспекцій за місцем обліку контрагентів зібраної та використаної у відповідності до п.74.2 ст.74, пп.83.1.2 п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України, встановлено відсутність необхідних умов для здійснення господарських операцій, замовником яких є ТОВ «ПРОЕКТ ІНВЕСТ XXI», у зв'язку з відсутністю основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, транспортних засобів, а також встановленням підміни номенклатури товарів, робіт (послуг) по ланцюгу постачання. Встановлено, що ТОВ «ПРОЕКТ ІНВЕСТ XXI» фактично не могло отримати товари - яблука, слива, квашена капуста, роботи (послуги) - організація юридичних, інформаційних, бухгалтерських послуг, організація складської, транспортної логістики на загальну суму 20672479,00 грн. (без ПДВ) у контрагентів. Вказане свідчить про безоплатне отримання товарів, робіт (послуг) на загальну суму 20672479,00 грн. (без ПДВ). Враховуючи викладене ТОВ «ПРОЕКТ ІНВЕСТ XXI» безпідставно включено до складу податкового кредиту з ПДВ суми ПДВ від вартості придбання у контрагентів без підтвердження факту з придбанням товарів, робіт (послуг), що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ всього у сумі 4137290,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та заперечував проти його задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ ІНВЕСТ ХХІ» зареєстроване та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області як платник податків з 03.07.2003 року за № 9099.

На підставі направлень від 20.09.2017 року, від 21.09.2017 року, від 22.09.2017 року, наказу від 06.09.2017 року № 4110, відповідно до плану-графіка, в період з 22.09.2017 року по 12.10.2017 року співробітники Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області провели документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ПРОЕКТ ІНВЕСТ ХХІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 року по 30.06.2017 року, валютного законодавства за період з 01.01.2016 року по 30.06.2017 року, з питань єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 року по 30.06.2017 року.

За результатами цієї перевірки 20.10.2017 року Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області склало акт № 000596/15-32-14-04/32521649, в якому встановлені наступні порушення з боку позивача, крім іншого:

- п.44.1, 44.2, 44.3 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, п.2 ст.3, п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.5, п.7, п.14, п.21 П(С)БО П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248, що призвело до заниження податку на прибуток в загальному розмірі 3721046,00 грн., у тому числі за 1 квартал 2016 року на 44079,00 грн., за 2 квартал 2016 року на 108463,00 грн., за 3 квартал 2016 року на 1867706,00 грн., за 4 квартал 2016 року на 1700799,00 грн.;

- п.44.1 ст.44, ч. «а» п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, у сумі 4124297,00 грн., у тому числі за березень 2016 року на 51771,00 грн., за квітень 2016 року на 1092583,00 грн., за травень 2016 року на 453899,00 грн., за червень 2016 року на 837287,00 грн., за липень 2016 року на 59492,00 грн., за серпень 2016 року на 57404,00 грн., за вересень 2016 року на 329498,00 грн., за листопад 2016 року на 27327,00 грн., за грудень 2016 року на 1215036,00 грн., та завищення суми від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 12993,00 грн. за грудень 2016 року.

За наслідками перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ ІНВЕСТ ХХІ» на підставі акту перевірки від 20.10.2017 року 000596/15-32-14-04/32521649 відповідно до зазначених порушень Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області прийняло податкові повідомлення-рішення:

- від 03.11.2017 року № НОМЕР_1, яким позивачеві за порушення п.44.1, 44.2, 44.3 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, п.2 ст.3, п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.5, п.7, п.14, п.21 П(С)БО П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248, збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток в загальному розмірі 5581569,00 грн., у тому числі за податковими зобов’язаннями 3721046,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1860523,00 грн.;

- від 03.11.2017 року № НОМЕР_2, яким позивачеві за порушення п.44.1 ст.44, ч. «а» п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 6186446,00 грн., у тому числі за податковими зобов’язаннями 4124297,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2062149,00 грн.;

- від 03.11.2017 року № НОМЕР_3, яким позивачеві за порушення п.44.1 ст.44, ч. «а» п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість в загальному розмірі 12993,00 грн.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши законність дій та рішень відповідача, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Впродовж розгляду справи суд встановив, що в періоді, який перевірявся, ТОВ «ПРОЕКТ ІНВЕСТ ХХІ» мало фінансово-господарські відносини з ТОВ «УКРСПЕЦБУДПРОЕКТ», ТОВ «ЛАРІ-ЛЕЙК», ТОВ «ОСОБА_3 ТРЕЙД», ТОВ «МЕТАЛ СТІЛ КОНСТРАКШН», ТОВ «АРТЕСЕЛІТ-ІНВЕСТ», ТОВ «ТРАЙПЛ-БАРЕФ», ТОВ «БАЗІС ТОРГ», ТОВ «ЮРТАН», ТОВ «МОСТОЛ», ТОВ «НОВІТНІ КОНСУЛЬТАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ», ТОВ «СІЛМАШ» на підставі наступних договорів: постачання від 15.04.2016 року, від 15.01.2016 року № 15/01/16; про організацію та надання юридичних послуг від 01.07.2016 року № 0701/1, від 28.05.2016 року № 2105; про організацію та надання консультаційно-інформаційних послуг від 28.05.2016 року № 2205; організації складської логістики від 27.05.2016 року № 1705; організації транспортної логістики від 27.05.2016 року № 1605, від 06.10.2016 року № 0710/16; про організацію послуг складської логістики від 25.04.2016 року № 2502; про організацію послуг транспортної логістики від 25.05.2016 року № 2501; про надання транспортних послуг від 05.1.2016 року № 0105/1; про організацію складської логістики від 06.10.2016 року № 0110/16; про надання юридичних послуг від 01.12.2016 року № 1201/1, від 18.01.2016 року № 0118; транспортної логістики від 24.03.2016 року № 0124; про надання послуг складської логістики від 24.03.2016 року № 0224; про надання консультаційно-інформаційних послуг від 15.01.2016 року № 0115; поставки від 01.08.2016 року № 1516-З, від 22.11.2016 року № 2416-З.

З огляду на зміст вказаних договорів позивача з контрагентами, суд дійшов висновку, що вони містять всі істотні умови, які передбачені законодавством.

На підтвердження реальності виконання зазначених договорів позивач надав до суду наступні копії документів: рахунки-фактури, протоколи досліджень проб харчових продуктів, експертні висновки, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, акти звірки, рахунки на оплату, протоколи випробувань проб харчових продуктів, договори відступлення прав вимоги, платіжні доручення, податкові накладні.

Під час розгляду справи суд встановив, що позивач за КВЕД має право займатися наступними видами діяльності: оптова торгівля фруктами й овочами; оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; оптова торгівля напоями; оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; оптова торгівля кавою, чаєм, какао та прянощами; оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками (основний); неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Тобто, укладені договори позивача з його контрагентами повністю узгоджуються, є логічними та відповідають тому виду діяльності, яким займається підприємство позивача.

Також, суд звертає увагу, що зазначені договори, укладені між позивачем та контрагентами, є чинними, ніким не скасовані, а їх виконання підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Суд встановив, що за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги позивач зі своїми контрагентами розрахувався, тобто сторони договорів зазнали змін майнового стану. Дані факти підтверджуються наданими позивачем до суду платіжними дорученнями, які є в матеріалах справи.

Крім того, під час розгляду справи на підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій ТОВ «ПРОЕКТ ІНВЕСТ ХХІ» з контрагентами ТОВ «УКРСПЕЦБУДПРОЕКТ», ТОВ «ЛАРІ-ЛЕЙК», ТОВ «ОСОБА_3 ТРЕЙД», ТОВ «МЕТАЛ СТІЛ КОНСТРАКШН», ТОВ «АРТЕСЕЛІТ-ІНВЕСТ», ТОВ «ТРАЙПЛ-БАРЕФ», ТОВ «БАЗІС ТОРГ», ТОВ «ЮРТАН», ТОВ «МОСТОЛ», ТОВ «НОВІТНІ КОНСУЛЬТАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ», ТОВ «СІЛМАШ» в періоді, що перевірявся, а також на підтвердження факту використання поставленої продукції у власній господарській діяльності та реального настання правових наслідків позивач надав до суду копії первинних документів щодо подальшого її постачання замовникам Департаменту охорони здоров’я Одеської міської ради, Комунальній установі «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси», Комунальній установі «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси», Департаменту освіти та науки Одеської міської ради, а саме: договори з додатками, специфікації, додаткові угоди, дислокації.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Відповідно до пп.2.1, пп.2.2 п.2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Суд зазначає, що матеріали справи містять всі необхідні документи на підтвердження здійснення фінансово-господарських відносин позивача з контрагентами в періоді, що перевірявся, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що вказаними контрагентами позивача в періоді, що перевірявся, поставлялася продукція, виконувалися роботи та надавалися послуги, а позивач в свою чергу здійснював оплату за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги з метою провадження своєї господарської діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, за наслідками цих господарських операцій вказані контрагенти видали податкові накладні, які були включені позивачем у податкову звітність у періоді, що перевірявся.

Також, суд звертає увагу, що згідно з пп.180.1.1 п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Суд встановив, що позивач та його контрагенти на момент здійснення вказаних господарських операцій були платниками податків.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від’ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від’ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об’єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об’єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, відповідно до зазначених правових норм, з моменту списання коштів з банківського рахунка позивача або отримання ним товарів, робіт, послуг від контрагентів, що підтверджується податковими накладними, у нього виникло право на віднесення сум податку по операціях з цими контрагентами до складу свого податкового кредиту.

При цьому, факт виконання контрагентами позивача умов договорів підтверджується наданими до суду первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Згідно з п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Також, посилання відповідача про відсутність у контрагентів позивача власних основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, транспортних засобів не є доказом несумлінності платника податку - ТОВ «ПРОЕКТ ІНВЕСТ ХХІ», оскільки чинне законодавство передбачає можливість залучення третіх осіб для виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача, як на підставу відсутності фактів реального здійснення господарських операцій, на наявність кримінальних проваджень відносно контрагентів.

Згідно з пп.83.1.4 п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є, крім іншого, судові рішення.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з ч.7 ст.78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

При цьому, під час розгляду справи відповідач не надав до суду жодного вироку щодо посадових осіб контрагентів позивача як на підставу відсутності фактів реального здійснення господарських операцій.

Суд зазначає, що позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сум податку по операціях з контрагентами до складу свого податкового кредиту у випадку, коли він виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України». Так, у п.37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови». Відповідно до п.38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 03.11.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 є протиправними та належать до скасування.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер’їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час розгляду справи відповідач не надав доказів, які спростовують встановлені вище факти.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ ІНВЕСТ ХХІ» (АДРЕСА_1, 65014, ідентифікаційний код 32521649) до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, ідентифікаційний код 39398646) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.11.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 03.11.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3.

Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Повний текст рішення складено 20 квітня 2018 року.

Суддя М.М. Кравченко