Рішення № 73509221, 19.04.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа№201/17269/17

Провадження № 2/201/868/2018

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2018 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська у складі головуючого судді Трещова В.В. з секретарем судового засідання Бережною О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в особі законних представників ОСОБА_1 і ОСОБА_2, третя особа: Соборна районна у місті Дніпрі рада в особі управління-служби у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, законними представниками якої є ОСОБА_1 і ОСОБА_2, зазначивши третьою особою Соборну районна у місті Дніпрі рада в особі управління-служби у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що 31 березня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк», найменування якого було змінено на ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/119-6. В забезпечення виконання зобов’язань за зазначеним договором 31 березня 2006 року між цими ж сторонами був укладений іпотечний договір №227, за умовами якого ОСОБА_1 належну йому на праві власності квартиру № 15, розташовану в будинку № 21 по вул. Жуковського у місті Дніпропетровську (Дніпрі), передав в іпотеку позивачу. Через неналежне виконання позичальником ОСОБА_1 умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/119-6 від 31 березня 2006 року, за даним договором виникла заборгованість, загальний розмір якої станом на 12 травня 2017 року становить516477 грн. 32 коп. У зв’язку з зазначеним позивач просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нерухоме майно (квартиру) в житловому будинку літ. А-10 квартира № 15, яка складається з: 1-столова, 2-санвузол, 3-кухня, 4-житлова, 5-туалет, І-балкон, ІІ-лоджія, загальною площею 63,5 кв.м, житловою площею 21,1 кв.м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ (Дніпро), вул. Жуковського, буд. 21 (двадцять один), кв. 15 (п’ятнадцять), в рахунок погашення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/119-6 від 31 березня 2006 року шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом – на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, Україна, місто Київ, вул. Ковпака, 26, МФО 300023, п/р 29091805130003, ЄДРПОУ 00039019); примусово виселити відповідачів з зазначеної квартири; стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позові, додатково пояснив, що у відповідачів наявне інше житло, а отже – вимоги про виселення разом із малолітньою дитиною також мають бути задоволені судом. 19 квітня 2018 року представник позивача через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без його участі, наполягав на задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідачі у судове засідання не з’явились, про дату, час і місце розгляду даної цивільної справи були повідомлені належним чином за адресою їхнього місця реєстрації. Відповідач ОСОБА_1 приймав участь у судовому засіданні 12 січня 2018 року, в якому висловився про неможливість розгляду справи у цьому судовому засіданні за відсутності інших відповідачів, тому розгляд справи судом був відкладений, проте в подальшому жодний відповідач до суду не з’явився, від відповідачів не надходило пояснень, заперечень та будь-яких інших документів.

Представник третьої особи в дане судове засідання не з’явилась, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, приймала участь у судовому засіданні 12 лютого 2018 року, надавала свої пояснення, відповідно до яких при вирішенні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки поклалась на розсуд суду, проти позову в частині виселення відповідачів заперечувала.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 223 ЦПК України, беручи до уваги систематичне ігнорування відповідачами викликів у судові засідання, призначені з розгляду даної цивільної справи, що розцінено судом як чинення штучних перепон для розгляду справи, а також беручи до уваги те, що сторона позивача наполягає на розгляді справи за відсутності відповідачів і третьої особи, належним чином повідомлених про судові засідання, суд ухвалив здійснити розгляд даної справи за відсутності сторін, їхніх представників та представника третьої особи і розглянути справу за наявними у ній доказами.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Положеннями ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом. Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з вимогами п.1), п. 3).ч.1 ст.129 Конституції України одними з основних засад судочинства є:1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що 31 березня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк», найменування якого було змінено на ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_1 був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/119-6, за умовами якого банк надав а відповідач отримав кредит «траншами» в межах максимального ліміту заборгованості до 60000 доларів США, зі сплатою 12% річних і комісій в розмірі і порядку, визначеному цим договором та строком повернення заборгованості за кредитом до 30 березня 2016 року (а.с. 8-9). Згідно з п. 1.2 договору кредит надано на споживчі цілі.

В забезпечення виконання зобов’язань за зазначеним договором 31 березня 2006 року між цими ж сторонами був укладений іпотечний договір №227, за умовами якого ОСОБА_1 належну йому на праві власності квартиру № 15 в житловому будинку літ. А-10, яка складається з: 1-столова, 2-санвузол, 3-кухня, 4-житлова, 5-туалет, І-балкон, ІІ-лоджія, загальною площею 63,5 кв.м, житловою площею 21,1 кв.м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ (Дніпро), вул. Жуковського, буд. 21 – передав в іпотеку АКБСР «Укрсоцбанк» (а.с. 27-30).

21 квітня 2008 року між позивачем і ОСОБА_1 був укладений договір про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/119-6 від 31 березня 2006 року, яким сторони цього правочину погодили процентну ставку траншами в розмірі 14 % річних в межах максимального ліміту заборгованості до 106680 доларів США (а.с. 10-11, 12).

26 вересня 2012 року між позивачем і ОСОБА_1 був укладений договір про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/119-6 від 31 березня 2006 року, за умовами якого предмет договору становить 106680 доларів США зі сплатою 14 % річних, а з 20 жовтня 2008 року – 15 % річних і комісій в розмірі і порядку, визначених додатком № 1 до цього договору (а.с. 13-17, 18-21).

Договором про внесення змін № 3 від 26 вересня 2012 року до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/119-6 від 31 березня 2006 року, укладеним між ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1, сума кредиту в розмірі 37738 доларів США 06 центів разом із нарахованими процентами в сумі 4592 доларів США 95 центів переведено в гривню за курсом 8,17 гривень за 1 долар США, що станом на дату укладення цього договору про внесення змін загалом становить 345844 грн. 35 коп. – максимальний ліміт кредитування, строком повернення до 25 вересня 2032 року; з дати укладення цього договору процентна ставка встановлюються в розмірі 9,9% річних (а.с. 22-26).

У зв’язку із неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/119-6 від 31 березня 2006 року і додаткових договорів до нього, за цим договором виникла прострочена заборгованість, розмір якої станом на 12 травня 2017 року становить 576603 грн. 31 коп. та про необхідність погашення якої протягом тридцяти днів позивач повідомляв відповідачів вимогою про усунення порушень – вимогою про добровільне виселення від 20 липня 2017 року (а.с. 40, 41).

Згідно з розрахунком заборгованості, доданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що розмір заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/119-6 від 31 березня 2006 року станом на 12 травня 2017 року становить 576603 грн. 31 коп. та складається з: суми заборгованості за кредитом – 344403 грн. 33 коп., суми заборгованості за відсотками – 147220 грн. 28 коп., розміру пені за несвоєчасне повернення кредиту – 20877 грн. 64 коп., розміру пені за несвоєчасне повернення коштів – 39248 грн. 35 коп., розміру інфляційних витрат за кредитом – 8619 грн. 56 коп., розміру інфляційних витрат за відсотками – 16234 грн. 15 коп. (а.с. 43-48).

Відповідно до ст. 509 ЦК України що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 ЦК України передбачені загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, – це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 цього Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 цього Кодексу регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина друга статті 109 цього Кодексу встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання їм іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку», підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-2830цс15 від 10 лютого 2016 року, згідно з якою: за змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті 1322 ЖК УРСР.

Таким чином, оцінюючі усі докази, які були досліджені судом в ході розгляду даної цивільної справи у їх сукупності та взаємозв’язку, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, який був переданий позичальником ОСОБА_1 ПАТ «Укрсоцбанк» в забезпечення виконання зобов’язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/119-6 від 31 березня 2006 року, та за яким у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за цим договором виникла прострочена заборгованість.

Позовні вимоги в частині виселення відповідачів з нерухомого майна – предмета іпотеки за договором іпотеки № 227 від 31 березня 2006 року, не підлягають задоволенню, оскільки кредит за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/119-6 від 31 березня 2006 року був наданий ОСОБА_1 на споживчі цілі, про що зазначено в п. 1.2 цього договору, а не на придбання нерухомого майна, яке є предметом іпотеки.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, на підставі ст. 141 ЦПК України та беручи до уваги результат вирішення справи, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 22 885 грн. 73 коп. Судовий збір, сплачений позивачем за вимоги про виселення відповідачів, не підлягають поверненню позивачу, оскільки у задоволенні позову в цій частині судом було відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 77-79, 80-81, 95, 199-206, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов – задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/119-6 від 31 березня 2006 року у розмірі 576603 грн. 31 коп., яка складається з: суми заборгованості за кредитом – 344403 грн. 33 коп., суми заборгованості за відсотками – 147220 грн. 28 коп., розміру пені за несвоєчасне повернення кредиту – 20877 грн. 64 коп., розміру пені за несвоєчасне повернення коштів – 39248 грн. 35 коп., розміру інфляційних витрат за кредитом – 8619 грн. 56 коп., розміру інфляційних витрат за відсотками – 16234 грн. 15 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нерухоме майно (квартиру) в житловому будинку літ. А-10 квартира № 15, яка складається з: 1-столова, 2-санвузол, 3-кухня, 4-житлова, 5-туалет, І-балкон, ІІ-лоджія, загальною площею 63,5 кв.м, житловою площею 21,1 кв.м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ (Дніпро), вул. Жуковського, буд. 21 (двадцять один), кв. 15 (п’ятнадцять), шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом – на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, Україна, місто Київ, вул. Ковпака, 26, МФО 300023, п/р 29091805130003, ЄДРПОУ 00039019)

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в особі законних представників ОСОБА_1 і ОСОБА_2, третя особа: Соборна районна у місті Дніпрі рада в особі управління-служби у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради про виселення – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 22885 грн. 73 коп.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20.04.2018 року.

Суддя В.В.Трещов