Рішення № 73505966, 20.04.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2018 року ЛуцькСправа № 803/431/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Ковальчука В.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Володимир-Волинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі – Володимир-Волинська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.06.2015 року №2914-03.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що 09.06.2015 року Іваничівським відділенням Нововолинської ОДПІ, правонаступником якого є відповідач, було прийнято податкове повідомлення-рішення №2914-03, яким їй було нараховано транспортний податок в сумі 25000 грн., що був сплачений позивачем 21.08.2015 року.

Однак, незважаючи на сплату вказаного податку, позивач вважає податкове повідомлення-рішення від 09.06.2015 року №2914-03 незаконним та необґрунтованим з огляду на таке.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України №71-VІІІ від 28.12.2014 року “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України (ПК України) було введено новий транспортний податок. При цьому ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 грн. за кожен автомобіль, що є об’єктом оподаткування відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цієї статті. Тобто, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об’ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см стали платниками транспортного податку.

Позивач зазначає, що згідно ПК України транспортний податок є місцевим податком, а відтак він не може бути встановлений безпосередньо рішенням Верховної Ради України, це відноситься до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень. При цьому рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін. В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Відтак позивач зазначає, що 2015 рік – це плановий період, а 2016 рік – вже бюджетний період і в 2015 році нові податки не могли бути визнані обов’язковими.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що їй було протиправно визначено податкове зобов’язання з транспортного податку на 2015 рік, а тому просить визнати протиправним та скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

У відзиві на позов від 02.04.2018 року представник Володимир-Волинської ОДПІ позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що транспортний податок, як обов’язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм статті 267 ПК України, починаючи з 01 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України. Також представник відповідача зазначив, що Закон України №71-VІІІ від 28.12.2014 року “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, яким запроваджено з 01 січня 2015 року транспортний податок, у встановленому порядку не визнаний неконституційним та не зупинено його дію. Твердження позивача про те, що 2015 рік нібито є плановим періодом, в той час як 2016 рік – бюджетним, а відтак транспортний податок не міг бути визнаний обов’язковим до сплати у 2015 році, представник відповідача вважає необґрунтованими. Крім того, Володимир-Волинська ОДПІ категорично не погоджується з позивачем про те, що під час запровадження транспортного податку з 01 січня 2015 року порушений принцип стабільності податкового законодавства. Відтак вважає, що належний позивачу транспортний засіб є об’єктом оподаткування у 2015 році відповідно до вимог статті 267 ПК України, у зв’язку з чим оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням позивачу правомірно визначено суму податкового зобов’язання з транспортного податку.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року було відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Враховуючи отриманий від відповідача відзив на позов, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та не вбачає необхідності здійснювати розгляд справи в судовому засіданні.

Дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити повністю з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки TOYOTA, модель LAND CRUISER 200, 2013 року випуску, з об’ємом двигуна 4461 см. куб., що підтверджується витягом з бази ДПІ про реєстрацію 31.10.2013 року даного транспортного засобу (а.с.17).

09.06.2015 року Нововолинською ОДПІ (Іваничівське відділення), правонаступником якого є відповідач, прийнято податкове повідомлення-рішення №2914-03, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов’язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. (а.с.7).

Вказану суму податкового зобов’язання позивачем було сплачено 21.08.2015 року, про що свідчить лист Головного управління ДФС у Волинській області (а.с.8).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України від 02.12.2010 року №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” № 71-VIII, яким, згідно із статтею 267 ПК України, введено новий транспортний податок.

Згідно із підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 цього ж Кодексу передбачено, що об’єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об’єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об’єктом оподаткування.

Як передбачено підпунктом 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 цього ж Кодексу, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За приписами підпунктів 267.6.1, 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об’єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Отже, починаючи з 01 січня 2015 року у фізичних осіб, які мають власні, зареєстровані у встановленому порядку, легкові автомобілі, які використовувалися до 5-ти років та мають об’єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., виникає обов’язок зі сплати транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 грн. за кожен легковий автомобіль.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8, підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих податків належить податок на майно.

Згідно із статтею 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Таким чином, транспортний податок є місцевим податком.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8, пункту 4.4 статті 4 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Поряд з цим, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено нормами ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад регулюється також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та статтею 143 Конституції України.

Згідно з пунктом 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Як передбачено пунктом 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Відповідно до пункту 12.5 статті 12, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Отже, місцеві ради мають обов’язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок та вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і у яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, у якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). У іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно із статтею 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Тобто, 2015 рік є плановим періодом, в той час як 2016 рік - бюджетним.

Відтак, виходячи із наведених вище норм, нові податки практично не можуть бути визнані обов’язковими до сплати принаймні у 2015 році, адже місцеві ради не приймали, не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів, оскільки зміни до ПК України у частині встановлення транспортного податку, як уже зазначено вище, набрали законної сили тільки 01 січня 2015 року.

Зокрема, транспортний податок встановлено на території Мишівської сільської ради Іваничівського району Волинської області, що є податковою адресою позивача, рішенням від 30.01.2015 року №31/10 “Про місцеві податки і збори” (а.с.9). Тобто, дане рішення, відповідно до вказаних законодавчих вимог, не може вважатися таким, що регулює порядок справляння транспортного податку на території Мишівської сільської ради у 2015 році.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов’язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Згідно із статтею 4 ПК України, одним із принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство, є принцип презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України, у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Принцип стабільності регулюється підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу, згідно з яким, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Отже, норми щодо визначення податкового зобов’язання стосовно транспортного податку у розмірі 25000 грн. за легкові автомобілі, які використовувались до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., закріплені в статті 267 ПК України з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 і підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, не можуть застосовуватись раніше початку нового бюджетного періоду - з 01 січня 2016 року.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом’якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Аналогічна правова позиція викладена і в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 у справі № К/800/8077/16, від 09.02.2017 у справі № К/800/52542/15, від 01.03.2017 у справі № К/800/16418/16.

Крім того, при вирішенні спірних правовідносинах суд враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах “Серков проти України” (заява № 39766/05), “Щокін проти України” (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які, відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, підлягають застосуванню судами як джерела права. Цими рішеннями встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов’язань зі сплати податку.

Судом також враховано рішення Європейського суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Проаналізувавши вищенаведене та практику Європейського суду з прав людини, а також те, що рішення сільської ради про введення на території Мишівської сільської ради транспортного податку, було прийнято лише в січні 2015 року, суд вважає, що обов'язок зі сплати транспортного податку у фізичних осіб не виникає у 2015 році в даному випадку.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не довів правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 09.06.2015 року №2914-03, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання по транспортному податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 705,00 грн., сплачений згідно з квитанціями №28117812 від 01.12.2017 року та №30566491 від 15.03.2018 року (а. с. 2).

Керуючись статтями 243, 245, 246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (Іваничівське відділення) від 09 червня 2015 року №2914-03.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (45326, Волинська область, Іваничівський район, село Древині, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Володимир-Волинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (44700, Волинська область, місто Володимир-Волинський, вулиця Ковельська, будинок 63, ідентифікаційний код 39497267) сплачений судовий збір в розмірі 705,00 грн. (сімсот п’ять гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя В.Д. Ковальчук