Постанова № 73505821, 12.04.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 165/61/17 Головуючий у 1 інстанції: Лизун Ю.В. Провадження № 22-ц/773/383/18 Категорія: 30 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Бовчалюк З.А.,

суддів Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Концевич Я.О.,

прокурора Мацюка С.Я.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного підприємства "Волиньвугілля" до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на заочне рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 13 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення.

Покликався на те, що в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 в період часу з 19.01.2012 по 12.04.2012 в м. Нововолинську, перебуваючи згідно наказу №02-к/к від 19.01.2012 на посаді виконуючого обов’язки генерального директора державного підприємства «Волиньвугілля», розташованого по вул. Луцька, 1, будучи наділеним згідно Галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об’єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості, Колективного договору державного підприємства «Волиньвугілля» на 2010-2014 роки в редакції 2010 року із змінами та доповненнями, адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими обов’язками, тобто будучи службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем, що виразилося у використанні адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій, керуючись корисливим мотивом, спрямованим на заволодіння чужим майном у власних інтересах та інтересах третіх осіб, діючи умисно, в порушення ст.15 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 щодо організації оплати праці на підприємстві з дотриманням норм та гарантій, передбачених законодавством, п.6 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року. За змістом положень даного закону керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів, постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 №859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об’єднань державних підприємств» в частині встановлення розміру посадового окладу та преміювання, п. 9.15.9 Галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об’єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості з доповненнями і змінами, положення якої згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди», діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду де зазначено, що виплата заробітної плати працівникам підприємства, відособлених (структурних) підрозділів повинна проводитися у межах скоригованого розрахункового фонду оплати праці за відповідний період і перевищення фактичного фонду оплати праці може проводитися за наявності дозволу сторони власників, п. 3.2.4 «Положення про преміювання працівників на підприємствах вугільної промисловості», що є додатком до Галузевої угоди та де вказані умови можливості працівників і технічних службовців на підприємствах вугільної промисловості, достовірно знаючи про фінансовий стан ввіреного йому підприємства та постійне невиконання планових завдань з видобутку та реалізації вугілля, шляхом зловживання своїм службовим становищем, що виразилося у використанні адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій, діючи із єдиним прямим злочинним умислом, спрямованим на заволодіння чужим майном у свою користь та користь третіх осіб, усвідомлюючи в силу своїх службових обов’язків, про наявність перевитрат фактичного фонду оплати праці над величиною скоригованого розрахункового фонду оплати праці, про перевищення встановленої (планової) собівартості кінцевої продукції по державному підприємству в цілому у відповідні періоди, що прямо обмежувало можливість виплати із перевищенням фонду заробітної плати, без наявності дозволу власника, відповідно не отримавши такі дозволи з підстав, що суперечать вище переліченим нормативним актам, видавав накази про преміювання, внаслідок чого безпідставно нараховано та виплачено премії працівникам державного підприємства на суму 130 322, 50 грн.

Всього ОСОБА_2 заволодів чужим майном, зловживаючи своїм службовим становищем на свою користь у сумі 18 405, 50 грн., а також на користь третіх осіб на суму 111 917 грн. , всього на суму 130 322, 50 грн., з якої залишилось невідшкодованим 122708,50 грн.

Ухвалою Іваничівського районного суду від 11.08.2016 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.191 КК України, за якою він обвинувачувався, на підставі ст.48 КК України у зв’язку із зміною обстановки. В добровільному порядку шкоду, завдану кримінальним правопорушенням ДП «Волиньвугілля», відповідач не відшкодував.

Просить стягнути з відповідача на користь ДП «Волиньвугілля» 122708,50 грн. на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення.

Заочним рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 13 червня 2017 року позов в даній справі задоволено.

Ухвалено Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі ДП “Волиньвугілля” 122708, 50 грн. на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу Володимир-Волинська місцева прокуратура просить апеляційну скаргу представника відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Заслухавши прокурора, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що шкода позивачу заподіяна саме неправомірними рішеннями ОСОБА_2, а тому є всі правові підстави для задоволення позову та відшкодування заподіяної шкоди в розмірі 122708,50 гривень.

Такі висновки суду є правильними і ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи та нормах матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 19 січня 2012 року по 12 квітня 2012 року був призначений виконуючим обов’язки генерального директора ДП «Волиньвугілля».

Актом позапланової ревізії з питань фінансово-господарської діяльності ДП «Волиньвугілля» та його відокремленого підрозділу «Шахтоуправління «Нововолинське» від 28.02.2014 року №810-14-03, проведеної Володимир-Волинською об’єднаною державною фінансовою інспекцією встановлено, що ОСОБА_2 в період виконання ним обов’язків генерального директора ДП «Волиньвугілля» в порушення п.9.15.9 Галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об’єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості з доповненнями і змінами, п. 3.2.4 Додатку 26 до Умов оплати праці «Положення про преміювання працівників на підприємствах вугільної промисловості», ст. 15 Закону України «Про оплату праці» N 108/95-ВР від 24.03.1995 року, п. 1 ст. 3 та п. 6 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року, п. 6.5 Статуту ДП «Волиньвугілля», при наявності перевитрат фактичного фонду оплати праці над скоригованим, було видано накази про преміювання працівників, а саме: № 05-д від 27.02.2012 року про преміювання працівників за виконання значного обсягу робіт кадровою службою ДП «Волиньвугілля», на підставі якого йому незаконно нараховано та виплачено премію на суму 7274,00 грн., іншим працівникам підприємства на суму 26144,00 грн., всього на суму на суму 33418,00 грн.; № 12-д від 28.03.2012 року про преміювання працівників за якісну здачу річної бухгалтерської(фінансової) звітності, на підставі якого йому незаконно нараховано та виплачено премію на суму 7421,00 грн., іншим працівникам незаконно нараховано та виплачено премію на суму 52943,00 грн., всього на суму на суму 60364,00 грн.; № 13-д від 29.03.2012 року про преміювання працівників за організацію і якісну своєчасну здачу річної звітності, на підставі якого йому незаконно нараховано та виплачено премію на суму 3710,50 грн., іншим працівникам незаконно нараховано та виплачено премію на суму 11597,00 грн., всього на суму на суму 15307,50 грн.; № 15-д від 30.03.2012 року про преміювання працівників до дня працівників геології, на підставі якого незаконно нараховано та виплачено премію іншим працівникам на суму 750 грн.; № 18-д від 30.03.2012 року про преміювання працівників за якісну здачу річної бухгалтерської (фінансової) звітності, на підставі якого незаконно нараховано та виплачено премію іншим працівникам на суму 20483,00 грн. Внаслідок таких неправомірних дій ОСОБА_2 завдано збитків підприємству на загальну суму 185915,47 грн. (а.с.4-8).

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно–правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди.

Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Цивільно-правова деліктна відповідальність це забезпечений державним примусом обов'язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Аналіз положень статей 1166, 1167 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди (відповідач), а позивач доводить розмір завданої шкоди.

За результатами розгляду Іваничівським районним судом кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, останнього звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України у зв’язку із зміною обстановки, кримінальне провадження закрито, а цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі ДП «Волиньвугілля» до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням на суму 122708,50 грн. залишено без розгляду.

За змістом ухвали Іваничівського районного суду від 11 серпня 2016 року, в судовому засідання обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому та заявив клопотання про закриття провадження у зв’язку із зміною обставин. Суд закриваючи кримінальне провадження на підставі ст. 48 КК України керувався тим, що ОСОБА_3 раніше не був судимим та вперше вчинив злочин середньої тяжкості, на час розгляду справи на займаній посаді у ДП «Волиньвугілля» не працює, позитивно характеризується за місцем проживання, має постійне місце проживання, є інвалідом третьої групи, а тому суд дійшов висновку що обвинувачений перестав бути суспільно небезпечним, в зв’язку з чим звільнив ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності.

Дана ухвала суду ніким не була оскаржена та набрала законної сили.

Пунктом 3 частини першої статті 134 КЗпП України визначено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч.6 ст.82 ЦПК України).

Суд першої інстанції врахував вимоги вказаних норм права та дійшов правильного висновку, що вина ОСОБА_2 у заподіянні позивачу шкоди, а також причинний зв'язок між неправомірними діями відповідача та завданою шкодою підтверджується зібраними по справі доказами, зокрема актом позапланової ревізії з питань фінансово-господарської діяльності ДП «Волиньвугілля» та його відокремленого підрозділу «Шахтоуправління «Нововолинське» від 28.02.2014 року №810-14-03 та ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 11 серпня 2016 року про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи у зв'язку із зміною обстановки, а сам відповідач під час розгляду справи за правилами кримінального судочинства визнав свою вину. Крім того, відповідач вказані докази та розмір шкоди не спростував.

Посилання апелянта на пропущення позивачем строків позовної давності є необґрунтованими, спростовуються обставинами справи та нормами матеріального права.

Як вбачається з вимог та доводів позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача заподіяну шкоду на підставі ст. 1166 ЦК України, у зв’язку із вчиненням ОСОБА_2 дій, протиправність яких встановлена ухвалою суду від 11 серпня 2016 року. З вимогами до суду позивач звернувся 12.01.2017 року тобто з дотриманням строків встановлених законом.

Фактично після встановлення ухвалою суду винуватості дій ОСОБА_2, якими заподіяно шкоду, правова природа заподіяної шкоди з трудових правовідносин трансформувалась у цивільно-правову відповідальність передбачену вимогами цивільного законодавства, що свідчить про дотримання позивачем строків позовної давності при зверненні до суду.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи до ухвалення судом рішення, що оскаржується, ОСОБА_2 у передбачений законом порядок не подавав заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Доводи апеляційної скарги про повторність притягнення ОСОБА_2 до майнової відповідальності з покликанням на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 17 грудня 2014 року є безпідставними.

Як вбачається з рішення Нововолинського міського суду Волинської області підставою для звернення до суду слугувала ст. 133 КЗпП України на підставі якої з відповідача стягнуто шкоду у розмірі середньомісячного заробітного заробітку в сумі 7614 гривень.

В даній цивільній справі позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної злочином на підставі ст.1166 ЦК України.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

При визначенні підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Отже в даному випадку матеріально-правова вимога звернення до суду з даним позовом є відмінною від цивільного позову за результатом розгляду якого було ухвалено рішення від 17 грудня 2014 року.

Апелянт також покликається на ту обставину, що суд першої інстанції не перевірив розрахунок нарахування матеріальної шкоди.

Однак як вбачається з матеріалів справи, що Акт позапланової ревізії від 28 лютого 2014 року, яким детально було проведено розрахунок заподіяної матеріальної шкоди ОСОБА_2 позивачу ДП «Волиньвугілля», ОСОБА_2 в судовому порядку не оскаржений, свого розрахунку відповідачем не представлено, а тому Акт ревізійної комісії від 28 лютого 2014 року є дійсним та є належним доказом розрахунку матеріальної шкоди.

Виходячи з викладено, оскільки матеріальна шкода, яка завдана неправомірними рішеннями та діями ОСОБА_2 становить 130322,50 гривень, відшкодовано відповідачем відповідно до рішення суду від 28 лютого 2014 року 7614, 00 гривень, не відшкодовано залишилось 122708, 50 гривень.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права (п. 2 Постанов, Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009, № 14 "Про судове рішення у цивільній справі").

З врахуванням викладеного суд першої інстанції у повній мірі забезпечив права ДП «Волиньвугілля» з врахуванням норм права, які регулюють дані правовідносини.

Висновки суду ґрунтуються на повно і всебічно з’ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду і яким суд дав правильну юридичну оцінку.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 13 червня 2017 року в даній справі-без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий:

Судді: