
Справа № 201/2959/13-ц
Провадження 4-с/201/16/2018
УХВАЛА
іменем України
10 квітня 2018 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,
при секретарі Кияшко Н.В.,
заявника ОСОБА_1,
представника заявника ОСОБА_2,
державного виконавця Клименко Н.А.,
представника зацікавленої особи ОСОБА_3М,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровські області ОСОБА_4, зацікавлена особа ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з вищевказаною скаргою на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровські області ОСОБА_4 у виконавчому провадженні ВП №46345239, заведеному за виконавчим листом №201/12959/13-ц, виданим 17.12.2014 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, зацікавлена особа ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи». Згідно до уточненої скарги, заявник просить визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо передачі на реалізацію майна: нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 118, приміщення №169, поз. 1-31, загальною площею 536,4 кв.м.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що зазначене нежитлове приміщення належить йому на праві власності, та передано на реалізацію державним виконавцем при виконанні рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у справі №201/12959/13-ц від 04 грудня 2014 року про стягнення з нього боргу. При цьому, ТОВ «Кредитні ініціативи» стало стягувачем у даному провадженні внаслідок низки угод про переуступку боргу від первісного кредитора. В той же час, передаючи зазначене приміщення на реалізацію, державний виконавець не врахував, що постановами Дніпропетровського окружного адміністративного суду скасовано реєстрацію прав іпотекодержателя за ТОВ «Кредитні ініціативи» на зазначене нерухоме майно, та стягувач ТОВ «Кредитні ініціативи» не є іпотекодержателем вказаного майна, а як наслідок іпотечне майно не може бути продано без наявності відповідного судового рішення та згоди іпотекодержателя, яку державний виконавець не отримав. Крім того, з огляду на положення ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження", ст.43 Закону України "Про іпотеку" у державного виконавця були відсутні підстави для винесення постанови про призначення експерта для оцінки зазначеного нерухомого майна, оскільки його вартість визначена у Договорі іпотеки, а пропозиції змінити цю вартості до нього (ОСОБА_1П.) від сторін виконавчого провадження та державного виконавця не надходили. Крім того, він взагалі не отримував жодного документу стосовно виконавчого провадження, а саме постанов про відкриття виконавчого провадження або інших документів та не отримав відповіді на свої звернення до державной виконавця (а.с.147-150).
В судовому засіданні заявник та його представник підтримали скаргу з викладених у ній підстав, просили її задовольнити, Державний виконавець та представник зацікавленої особи проти задоволення скарги заперечували, посилаючись на те, що боргові зобов’язання у ОСОБА_1 за вищезгаданим судовим рішенням та угодами про переуступку боргу, існують лише перед ТОВ «Кредитні ініціативи», іпотекодержатель ніяких застережень щодо неможливості звернення стягнення на зазначене приміщення як на предмет іпотеки, не висуває.
Вислухавши сторони та дослідивши надані суду докази з увагою на їх належність, допустимість, достатність та взаємний зв'язок між ними, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У відповідності з п.1 ст.6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Пунктом 9 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15.12.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
В даній справі судом встановлені такі факти та визначені відповідні до них правовідносини:
28.09.2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», що згодом змінило назву на ПАТ «Омега-Банк», укладений кредитний договір №691-Ф. Розмір кредиту 298 500 00 грн. Цільове призначення кредиту - придбання приміщень за адресою: м. Дніпро, пр. Пушкіна, буд. 11. В забезпечення зобов'язань за кредитним договором, його сторонами 28.09.2006 укладено договір іпотеки, відповідно до якого, в іпотеку було передано нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 118, приміщення №169, поз. 1-31, загальною площею 536,4 кв.м.
28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу про відступлення права вимоги за договором Іпотеки на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Відповідно до Договору ПАТ «Сведбанк» відступив ТОВ «ФК Вектор ПЛЮС» права за Іпотечним договором. 30.11.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 внесено зміни Іпотекодержателя з ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» на ТОВ «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС» до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна.
28.11.2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та TOВ «Кредитні ініціативи» укладено договір про передачу прав за іпотечним договорами та за кредитним договором на користь ТОВ «Кредитні ініціативи», договір посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_8
11 червня 2014 року Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі №201/12959/13-ц за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості кредитним договором, позов задоволено частково: стягнуто 373 093,00 грн. (триста сімдесят три тисячі дев’яносто три) грн. 04 грудня 2014 року Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області у справі №201/12959/13-ц рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове: стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом – 2 486 014 грн. 83 коп.; заборгованість за відсотками – 1 335 678 грн. 82 коп.; комісія - 218 520 31 коп.; пеня - 100 000 грн.
04 лютого 2015 року постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої, служби Головного територіального управління юстиції Дніпропетровській області ОСОБА_9 було відкрито виконавче провадження № 46345239 на підставі виконавчого листа № №201/12959/13-ц, виданого 17.12.2014 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, та 13 березня 2015 року складено акт щодо майна боржника: приміщення, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги приміщення №169, поз. 1-31, яке знаходиться в іпотеці.
22.05.2015 Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої, служби Головного територіального управління юстиції Дніпропетровській області ОСОБА_10 складено акт опису й арешту зазначеного нерухомого майна боржника ОСОБА_1, яке знаходиться в іпотеці, та 20.06.2015 призначено експерта ОСОБА_11 для надання письмового висновку, звіту про оцінку майна (акт про оцінку майна) з питань вартості цього нежитлового приміщення. Згідно з звітом суб’єкта оціночної діяльності від 13.08.2015 № 1308.2/15 про оцінку вартості майна, було визначено вартість вказаного приміщення, та воно було передано на реалізацію з електронних торгів до Державного підприємства «СЕТАМ», а Державним підприємством «СЕТАМ» приміщення виставлено на прилюдні торги.
20.01.2016 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі №201/12959/13-ц за скаргою ОСОБА_1 на дії державних виконавців зупинено стягнення за виконавчим листом № 201/12959/13-ц, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 17 грудня 2014 року у виконавчому провадженні № 46345239, до розгляду по суті скарги ОСОБА_1 В подальшому, апеляційним судом Дніпропетровської області скасовані заходи забезпечення позову, у зв’язку із чим старшим державним виконавцем винесено постанову про поновлення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №201/12959/13-ц виданого 17.12.2014 року та зобов’язано Державне підприємство «СЕТАМ» поновити реалізацію майна боржника з електронних торгів за лотом № 120444.
Після чого, під час розгляду скарги на дії державного виконавця, останньою знято з торгів лот №120444, та зроблено повторну оцінку нерухомого майна, проведення оцінки доручено суб’єкту оціночної діяльності - суб’єкту господарювання ОСОБА_11, якого постановою від 26.12.2017 призначено для проведення звітну про оцінку зазначеного приміщення
Відповідно до звіту від 27.12.2017 року суб’єкта оціночної діяльності вартість нежитлового приміщення № 169, загальною площею 536,4 кв.м., становить 4 391 507 грн.
Після цього, державним виконавцем повторно передано нерухоме майно на електронні торги за номером лоту № 262151, на зазначене приміщення. При цьому Державним виконавцем Відділу примусового виконання Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровські області ОСОБА_4 було залучено до матеріалів виконавчого провадження повідомлення ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» від 21.12.2017 про те, що це ОСОБА_5 не заперечує проти продажу предмету іпотеки, а саме нежитлового приміщення №169, загальною площею 536,4 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 118, в рамках виконавчого провадження на користь ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (а.с.157).
Однак, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2016 по справі №804/2602/16 (а.с.88-92) та постановою цього ж суду від 04.07.2017 року по справі №804/2113/17 (а.с.93-94) було скасовано державну реєстрацію змін до запису у Державному реєстрі іпотек нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 118, приміщення № 169, поз. 1-31 за ТОВ «Кредитні ініціативи» та за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», тобто не тільки стягувач, але й попередній іпотекодержатель позбавилися статусу іпотекодержателя.
Судом також встановлено, що Державний виконавець Відділу примусового виконання Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровські області ОСОБА_4 через начальника цього Відділу ОСОБА_12, направляла письмову вимогу щодо надання інформації про залишковий розмір зобов’язань ОСОБА_1 перед іпотекодержателем на адресу Публічного Акціонерного ОСОБА_5 «Омега-Банк», яке після набрання законної сили вищезазначеними судовими рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду стало іпотекодержателем зазначеного нерухомого майна (а.с.155).
На цю вимогу від Публічного Акціонерного ОСОБА_5 «Омега-Банк» державним виконавцем було отримано лист №445 від 06.11.2017 наступного змісту: «На Вашу вимогу виконавця за вих. №021-47/15679 від 24 жовтня 2017 p., отриману ПАТ «ОМЕГА БАНК» 31 жовтня 2017 р. за вх. №34, про надання інформації щодо залишкового розміру зобов'язань ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ОМЕГА БАНК» (ідентифікаційний код 19356840), яке виступає правонаступником Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником Публічного акціонерного товариства «Сведбанк Інвест», та яке виступає правонаступником ЗАТ «Сведбанк Інвест», яке в свою чергу виступає правонаступником ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (надалі - Банк) повідомляє, що право вимоги за кредитним договором №691-Ф від 28.09.2006 p., укладеним з ОСОБА_1 переуступлено ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відповідно до Договору факторингу №15 від 28.11.2012 р.» (а.с.156)
Аналізуючи зазначене, суд доходить до наступних висновків.
05 жовтня 2016 року набрав чинності новий Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII).
Згідно із п. п. 6, 7 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України №1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
З огляду на викладене, враховуючи, що виконавчі дії розпочато до набрання чинності вказаним Законом та продовжувалися виконуватися після набрання ним чинності, державним виконавцем виконавчі дії здійснено відповідно до цього Закону, тому до спірних правовідносин застосуванню підлягають як положення Закон № 1404-VIII, так і Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV«Про виконавче провадження» (далі Закон № 606-ХІV).
Частинами 1 та 2 статті 6 Закону № 606-ХІV передбачено, що державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Державний виконавець роз’яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону.
Державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.11 Закону № 606-ХІV).
Згідно з приписами ст. 19 Закону № 606-ХІV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Відповідно до ст.1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання судових рішень і рішень інших органів чи посадових осіб (далі – рішення), – це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів та осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які, відповідно до цього Закону, підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону № 1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов’язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною 3 статті 18 Закону № 1404-VIII визначені права, якими може користуватися державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження, перелік яких не є вичерпним.
У ст.19 Закону № 1404-VIII передбачені права сторін виконавчого провадження. Сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, судове рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.
Конституційний Суд України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов’язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
За приписами ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У зв’язку із ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 20 червня 2004 року у справі «ОСОБА_12 проти України» суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов’язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід’ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов’язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграфу 1 статті 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції («Особа проти Італії», заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).
Згідно із Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», Європейський суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов’язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов’язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Європейський суд також зазначив, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.
З огляду на викладене, суд доходить до висновку про те, що старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровські області ОСОБА_4, на виконання згаданих законодавчих вимог, вживалися певні заходи, направлені на виконання судового рішення у виконавчому провадженні ВП №46345239, заведеному за виконавчим листом №201/12959/13-ц, виданим 17.12.2014 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська.
Разом з тим, в даному випадку слід врахувати, що спеціальним законом, який регулює іпотечні правовідносини, є Закон України «Про іпотеку». Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право, у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, переважно перед іншими кредиторами цього боржника, у порядку, встановленому цим Законом.
При зверненні стягнення на предмет іпотеки, зазначена норма закону має застосовуватися у поєднанні із вимогами Закону України «Про виконавче провадження», в якому передбачена процедура задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.
Так, ст. 51 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено порядок звернення стягнення на заставлене майно. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; наявна письмова згода заставодержателя.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває у заставі. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.
В даному ж випадку, наданими доказами, факт дотримання зазначеної процедури у повному обсязі старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровські області ОСОБА_4 не доведено.
Так, отримавши від Публічного Акціонерного ОСОБА_5 «Омега-Банк» вищезгаданого листа №445 від 06.11.2017, державний виконавець визнала його як згоду іпотекодержателя на реалізацію предмету іпотеки – вищезгаданого нерухомого майна - нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 118, приміщення №169, поз. 1-31, загальною площею 536,4 кв.м.
Проте погодитися із таким висновком державного виконавця не можна, оскільки він є помилковим. Насправді, вищезгаданий лист №445 від 06.11.2017 дозволу на реалізацію предмету іпотеки не містить, та в ньому лише підтверджується факт переуступки права вимоги за кредитним договором №691-Ф від 28.09.2006 p., укладеним з ОСОБА_1 від первісного кредитора ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор Плюс» відповідно до Договору факторингу №15 від 28.11.2012 р.
За таких умов, визнати дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровські області ОСОБА_4 такими, що у повній мірі відповідають вимогам ст. 51 ЗУ «Про виконавче провадження», при зверненні стягнення на заставлене майно, не можна.
Також суд бере до уваги доводи заявника про те, що він не отримував жодного документу стосовно виконавчого провадження, а саме постанов про відкриття виконавчого провадження або інших документів та не отримав жодної відповіді на свої звернення до державной виконавця. Ці доводи наданими доказами не спростовані, що також вказує на наявність порушень прав боржника у даному виконавчому провадженні.
З огляду на викладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість скарги в цих частинах.
Водночас доводи заявника про те, що до нього ніхто не звертався з пропозицією знизити розмір оцінки, яка закріплена у Договорі іпотеки, суд відхиляє, оскільки за останньою оцінкою, проведеною на виконання постанови державного виконавця, вартість вищезгаданого нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, визначено вище, ніж вартість, встановлена в іпотечному договорі. Так, відповідно до звіту від 27.12.2017 року суб’єкта оціночної діяльності вартість нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 118, приміщення №169, поз. 1-31, загальною площею 536,4 кв.м., становить 4 391 507 грн., в той час як за умовами іпотечного договору, вартість цього об’єкту визначено у розмірі 3 409 458,34 грн.
Згідно із ч.2 ст.451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Питання, передбачені ст.141 ЦПК України судом не вирішуються, оскільки у справі відсутні судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 447-452 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
Скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровські області ОСОБА_4, зацікавлена особа ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» – задовольнити.
Визнати неправомірними дії державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровські області ОСОБА_4 щодо передачі на реалізацію майна нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 118, приміщення №169, поз.1-31, загальною площею 536,4 кв.м.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга в апеляційний суд Дніпропетровської області протягом 15 днів з дня її проголошення.
Суддя:
Судове рішення № 73494967, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 10.04.2018. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 201/12959/13-ц. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: