Рішення № 73494621, 27.03.2018, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/1259/17

Провадження № 2/175/524/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2018 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Рись Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування та просив визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0436, яка розташована за адресою: вул. Зелена, 11 в смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області, укладений 28 травня 2014 року, посвідчений приватний нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за №617.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені в позові.

Адвокат відповідачки ОСОБА_3 за договором про надання правової допомоги ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та просив відмовити в їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 надала суду письмові заперечення, в яких зазначила, що позовні вимоги банку є безпідставними оскільки спірний договір було посвідчено відповідно до вимог чинного законодавства при наявності усіх необхідних для цього документів та обов’язкової перевірки відсутності будь-яких обтяжень, обмежень, арештів, іпотек, застави, в тому числі майнових прав у відповідних Державних реєстрах Міністерства юстиції (а.с.134).

Вислухавши сторони, повно та всебічно вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Встановлено, що 03 листопада 2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №014/59716/3101/74, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти у розмірі 225919,00 доларів США, призначені на придбання будинку, що будується за адресою: Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Зелена, №11, строком на 120 місяців в період з 03 листопада 2005 року по 02 листопада 2015 року, зі сплатою 12,5% відсотків річних (а.с.15-17).

03 листопада 2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_2 також був укладений договір застави майнових прав №014/3101/59716 (а.с.51-52), за умовами п. 1.2 якого, в забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з Кредитного договору №014/59716/3101/74 від 03 листопада 2005 року ОСОБА_2 на умовах передбачених цим договором передав у заставу майнові права за договором №546-ПД підряду на будівництво індивідуального житлового будинку від 25 жовтня 2005 року та всіх додатків до №546-ПД підряду на будівництво індивідуального житлового будинку від 25 жовтня 2005 року, які належать йому на час укладення договору застави. Предмет договору сторони оцінили вартістю 271463,36 доларів США.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрані цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичні осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахування вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до акт цивільного законодавства.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про заставу» визначено зміст договору застави наголошено, що у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконані зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умов відносно яких за заявою однієї Із сторін повинна бути досягнута угода.

Отже, як вбачається обов'язковою умовою договору застави є опис предмета застави при цьому предметом договору застави, діючи за домовленістю, вільно, позивач та відповідач визначили у договорі застави: «Майнові права за договором №546-ПД підряду будівництво індивідуального житлового будинку від 25.10.2005 року». Окрім цього судом встановлено, що також не заперечувалось сторонами, договір іпотеки між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_2 не укладався.

Як вбачається з п.1.2 розділу 1 «Предмет договору» Договору застави та п.1.1. договору підряду - предметом цих договорів є майнові права на: індивідуальний житловий будинок з конструктивно-технологічними елементами, автомобільний гараж, огорожа земельної ділянки, які зобов'язується побудувати у майбутньому TOB «Міжнародна компанія «Україна-Канада», але при цьому виходячи з умов вищезазначених договорів зміст майнових прав, що передані в заставу ОСОБА_2 не охоплює, не передбачає та не містить опису спірної земельної ділянки, яку позивач вважає предметом «іпотеки», а отже вона та/або майнові права на цю земельну ділянку, не є і не можуть бути предметом застави, що погоджено між Банком та ОСОБА_2 в договорі, зокрема виходячи з того, що ОСОБА_2 взагалі на момент укладення цього договору не мав жодних прав на цю земельну ділянку, оскільки вона належала на праві оренди TOB «Міжнародна компанія «Україна-Канада», що визнається також позивачем у судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 177 ЦК України визначено, що майнові права є об'єктом цивільних прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 190 ЦК України майнові права є не споживчою річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно в тому числі майнові права, що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Предметом застави може бути майно, яке заставодаведь набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Встановлено, що земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер 1221455800:02:001:0436, яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, смт. Ювілейне, вул. Зелена, 11 на момент укладення договору застави була передана в оренду TOB «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» терміном на 49 років, що також підтверджується договором підряду, а у ОСОБА_2 на момент укладення договору щодо цієї земельної ділянки не було ні права володіння землею, ні права користування землею, і право власності щодо цієї земельної ділянки, яке може виникнути у нього у майбутньому не включено сторонами до предмету договору застави, оскільки це було неможливим, виходячи з того, що вказана земельна ділянка була передана в оренду TOB «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» терміном на 49 років та відповідно знаходилась у володінні останнього.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В своєму позові ОСОБА_1 посилається на ст. 5, 6, 16 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на час звернення з позовом до суду), в той час, як ст. 5 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладення кредитного договору та договору застави мала наступний зміст: «Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом». Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення Іпотечного договору. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Як наголосив Верховний Суд України у правовій позиції у справі № 6-8цс13 у статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІУ «Про іпотеку» (у редакції з 12.05.2006 р. по 14.01.2009 р.) указаний вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за і іпотечним договором. Предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Водночас поняття «Іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні. Закон України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція з 14.01.2006 р. по 23.07.2010 р.) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами застосуванням механізмів управління майном. Отже, предметом правового регулювання зазначеного Закону є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був укладений між банком та фізичною особою.

Отже зі змісту ст. 5 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладення кредитного договору та договору застави та з обставин справи, вбачається, що: Закон України «Про іпотеку» не передбачав предметом іпотеки майнові права; спірна земельна ділянка не належала ОСОБА_2 на праві власності, не могла бути ним відчужена; ОСОБА_2 не надав та не міг надати документального підтвердження на набуття ним у власність земельної ділянки у майбутньому, оскільки земельна ділянка строком на 49 років була передана в оренду іншій особі; обтяження земельної ділянки іпотекою не могло бути і не було зареєстровано.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент укладення кредитного договору та договору застави), у разі передачі в іпотеку будівлі (споруди) іпотека також поширюється на належну іпотекодавцю на праві власності земельну ділянку або її частину, на якій розташована відповідна будівля (споруда) і яка необхідна для використання цієї будівлі (споруди) за цільовим призначенням. Тому, посилання позивача на ст. 6 Закону України «Про іпотеку» є безпідставним, оскільки дана норма не може регулювати відносини між кредитором та позичальником у цій справі, оскільки предметом укладеного між ними договору застави майнових прав не є та не могла бути будівля (споруда), а земельна ділянка не належала на праві власності ОСОБА_2

Водночас позивач посилається також на ч. 2 ст. 586 ЦК України, відповідно до якої заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

В даному випадку майнові права, щодо спірної земельної ділянки не є предметом укладеного договору застави майнових прав, а відтак і відсутнє порушення вимог ч. 2 ст. 586 ЦК України, оскільки жодних дій щодо розпорядження майновими правами відносно будинку ОСОБА_2 не вчиняв, що також вказує на відсутність підстав для застосування ст. 50 Закону України «Про заставу», на яку також посилається позивач.

Посилання позивача на недійсність правочину щодо дарування земельної ділянки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.145) виходячи з положень ст. 203 ЦК України також не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки земельна ділянка належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №835697 (а.с.151), виданого Ювілейною селищною радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області 28 жовтня 2009 року, внаслідок реалізації ОСОБА_2 свого права на приватизацію цієї земельної ділянки. Посвідчення 28 травня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 спірного договору дарування було проведено відповідно до вимог чинного законодавства, за наявністю усіх необхідних для цього документів та з обов’язковою перевіркою відсутності будь-яких обтяжень, обмежень, арештів, іпотек, застави, в тому числі майнових прав у відповідних Державних реєстрах Міністерства юстиції, про що свідчать відповідні витяги з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 травня 2014 року (а.с.152-164).

Проаналізувавши вищевикладені обставини справи, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно вивчивши доказі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» є необґрунтованим та безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

У зв’язку з відмовою позивачу у задоволенні його вимог, судові витрати (судовий збір) не підлягають стягненню з відповідача і підлягають покладенню на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 58 Конституції України, ст. 177, 190, 261, 586, 626, 627, 628, 792 ЦК України, Закону України «Про іпотеку», ст. 4, 12, 13, 76-81, 95, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.