Ухвала суду № 73491937, 18.04.2018, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/10079/16-к Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 11-кп/788/68/18 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Крадіжка

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року колегія суддів з розгляду справ та матеріалів кримінального судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2,

суддів - Філонової Ю. О., Литовченко Н. О.,

з участю секретаря судового засідання – Москаленко Т.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 592/10079/16-к за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 на вирок Ковпаківського районного суду м. Сум від 05 липня 2017 року, за яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка та мешканка АДРЕСА_1 (зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_2), раніше судима

визнана винуватою в пред’явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.15 і ч.2 ст.185 КК України,

учасників судового провадження:

прокурора – Паливоди Л.В.

обвинуваченої – ОСОБА_4

захисника – адвоката ОСОБА_5, –

ВСТАНОВИЛА:

В поданій апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_3 просить скасувати вирок суду у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.15 і ч.2 ст.185 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк два роки та один рік шість місяців відповідно. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк два роки. В іншій частині вирок суду залишити без змін. Свої вимоги обгрунтовує тим, що призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про наявність такої пом’якшуючої покарання обставини як щире каяття. Крім того, висновки суду про відсутність у ОСОБА_4 стійких злочинних навиків не відповідають даним про особу обвинуваченої, оскільки вона п’ять разів притягалась до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, при цьому періодичність вчинених ОСОБА_4 злочинів свідчить про відсутність у неї бажання стати на шлях виправлення, оскільки після відбуття покарання за останнім вироком вона знову вчинила нові злочини.

За вироком Ковпаківського районного суду м. Сум від 05.07.2017 ОСОБА_4 була визнана винуватою в пред’явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.15 і ч.2 ст.185 КК України і їй призначено покарання: за ч.2 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк два роки; за ч.2 ст.15 і ч.1 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк один рік шість місяців. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк два роки. На підставі ст.ст.75 і 76 КК України ОСОБА_4 була звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки та покладенням на неї обов’язків: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи; періодично з’являтися для реєстрації.

Відповідно до вироку суду 01.09.2016 близько 15 год. 30 хв. ОСОБА_4, знаходилась на території центрального ринку по вул. Засумській, 2 у м. Суми в приміщенні торгової палатки, діючи повторно, вчинила крадіжку з гаманця потерпілої ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 2300 грн., чим завдала їй майнової шкоди.

22.09.2016 близько 13 год. 40 хв. ОСОБА_4, знаходячись на території центрального ринку по вул. Засумській, 2 у м. Суми в приміщенні торгової палатки, діючи повторно, незаконно заволоділа належними потерпілій ОСОБА_7 грошима в сумі 900 грн., однак з причин, що не залежали від її волі, ОСОБА_4 не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки була викрита потерпілою.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи прокурора Паливоди Л.В., яка підтримала апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, просила скасувати вирок суду і ухвалити новий вирок, доводи обвинуваченої ОСОБА_4 та її захисника ОСОБА_5 про залишення вироку суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.ч.2-3 ст.370 КПК України, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, а обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор звернувся до суду з обвинувальним актом у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.15 і ч.2 ст.185 КК України.

Розглядаючи дане кримінальне провадження суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність пред’явленого ОСОБА_4 обвинувачення та формулюючи його в мотивувальній частині вироку виклав встановлені судом фактичні обставини із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків форми вини та мотивів кожного злочину, а саме, таємного викрадення майна потерпілої ОСОБА_6 вчиненого повторно та незакінченого замаху на таємне викрадення майна потерпілої ОСОБА_7, вчиненого також повторно.

Разом з тим, незважаючи на те, що ОСОБА_4 була визнана судом першої інстанції винуватою в пред’явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів за встановлених в ході судового розгляду обставин, дії обвинуваченої, які проявилися в незакінченому замаху на крадіжку із кваліфікуючою ознакою повторність, суд кваліфікував за ч.2 ст.15 і ч.2 ст.185 КК України, фактично як закінчений замах на злочин, при цьому обвинувачення прокурором не змінювалося.

Крім того, з резолютивної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції визнав ОСОБА_4 винуватою в пред’явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів у відповідності до обвинувального акта та встановлених судом обставин, а саме – ч.2 ст.185, ч.3 ст.15 і ч.2 ст.185 КК України, однак після призначення покарання за ч.2 ст.185 КК України, суд призначив обвинуваченій покарання за ч.2 ст.15 і ч.1 ст.185 КК України, тобто за зовсім інший злочин, обвинувачення у вчиненні якого ОСОБА_4 не пред’являлося та відповідно судом не розглядалося.

Вказані порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, на думку колегії суддів, є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

При цьому, встановивши в діях ОСОБА_4 наявність ознак одного складу злочину згідно пред’явленого обвинувачення (ч.3 ст.15 і ч.2 ст.185 КК України), кваліфікувавши дії обвинуваченої в цій частині за ч.2 ст.15 і ч.2 ст.185 КК України як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна та призначивши покарання вже за ч.2 ст.15 і ч.1 ст.185 КК України, суд першої інстанції також не дотримався принципу правової визначеності, який закріплений ЄСПЛ у своїх чисельних рішеннях (п.31 по справі «Ракевич проти Росії» (Rakevich v. Russia); п.109 по справі «Церква Бесарабської Митрополії та інші проти Молдови» (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova); п.53 по справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine) та п.19 по справі «Новік проти України» (Novik v. Ukraine) принцип правової визначеності, який є складовою принципу верховенства права і згідно якого «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку», а також у рішеннях Конституційного Суду України від 29.06.2010 та від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно яких «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз.3 п.п.3.1 п.3). «Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз.2 п.п.5.4 п.5)

В іншій справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and others v. the United Kingdom), рішення від 23.09.1998, п.54, ЄСПЛ наголосив, що «Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом», зумовлюють повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права».

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09.12.1994 у справі «ОСОБА_2 Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п.п.29-30).

Ігнорування судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону є грубим порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., а також сталої практики Верховного Суду України і ЄСПЛ, внаслідок чого можна зробити висновок про те, що необґрунтованість і невмотивованість судового рішення є підставою для його скасування у зв’язку з порушенням норм процесуального права незалежно від доводів апеляційної скарги прокурора, оскільки у відповідності до ч.ч.5 і 6 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини

Відповідно до приписів п.3 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а згідно ч.1 ст.412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

З огляду на вказані вище обставини колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції з мотивів істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, оскільки під час апеляційного розгляду будь-яких клопотань з приводу дослідження доказів щодо зазначених вище обставин від учасників судового провадження не надходило, а апеляційний суд позбавлений можливості їх дослідити за власною ініціативою, внаслідок чого позбавлений можливості усунути вказані порушення і ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, задовольнивши таким чином частково апеляційну скаргу прокурора.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність – ст.75 КК України, то вони заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_4 раніше неодноразово судима за вчинення злочинів середньої тяжкості та тяжких злочинів проти власності, судимості за які не були погашені чи зняті у встановленому законом порядку.

Крім того, раніше обвинувачена вже звільнялася від відбування покарання з випробуванням, але в період іспитового строку вчинила новий злочин, у зв’язку з чим їй було призначено покарання за сукупністю вироків, а останні злочини вчинила невдовзі після реального відбуття покарання у виді трьох років позбавлення волі за одним із попередніх вироків суду, що певною мірою свідчить про систематичність та стійкість її злочинних намірів і дій, а також вперте небажання зробити для себе належні висновки і стати на шлях виправлення.

Враховуючи викладені обставини, якщо при новому розгляді даного кримінального провадження в суді першої інстанції буде збережений об’єм пред’явленого ОСОБА_4 обвинувачення, кваліфікація її дій не зміниться і вона буде визнана винуватою у вчиненні тих самих злочинів, то підстав для звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням не вбачатиметься.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418 і 419 КПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Ковпаківського районного суду м. Сум від 05 липня 2017 року відносно ОСОБА_4 – скасувати у зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_8. ОСОБА_9.