Вирок № 73488811, 18.04.2018, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/21795/17

провадження № 1-кп/753/760/18

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2018 р. м. Київ

Дарницький районний суд м. Києва у складі:

Головуючого судді Домарєва О.В.,

за участю:

секретаря Ткача А.Г.,

прокурорів Бобіти А.В., Давідяна О.Н.,

потерпілого ОСОБА_2,

представника потерпілого ОСОБА_3,

захисника Антонова Є.Г.,

обвинуваченого ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження №12017100000000873 від 18.08.2017 р. за обвинуваченням:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Христинівка Христинівського району Черкаської області, українця, громадянина України, працюючого менеджером в ТОВ «Інноваесгетик», одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

17.08.2017, приблизно о 21 год. 54 хв. ОСОБА_5, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, рухався в другій смузі (крайній лівій) із наявних двох смуг його напрямку руху по проїзній частині вулиці Олександра Мишуги в місті Києві, зі сторони проспекту Петра Григоренка в напрямку вулиці Лариси Руденко.

Рухаючись у вказаному напрямку, він наближався до місця прилягання до проїзної частини вулиці Олександра Мишуги в'їзду до прилеглої території будинку №8, розташованого навпроти будинку № 7 по вулиці Олександра Мишуги.

В цей час, в зустрічному з ним напрямку, в другій смузі (крайній лівій) із наявних двох смуг його напрямку руху по проїзній частині вулиці Олександра Мишуги зі сторони вулиці Лариси Руденко в напрямку проспекту Петра Григоренка керуючи технічно справним мотоциклом НОМЕР_2 рухався ОСОБА_2.

Під час руху ОСОБА_5 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 підпункт «б», 9.2 підпункт «б», 9.4, 10.1, 10.4 та п. 1.3 додатку № 2 Правил дорожнього руху України:

- п. 1.3: учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими;

- п. 1.5: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

- п. 2.3 підпункту «б»: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

- п. 9.2 підпункту «б»: водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом;

- п. 9.4: подавати (уигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50-100 м у населених пунктах і за 150-200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру); сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху; подавання попереджувального сигналу не дає водієві переваги і не звільняє його від вжиття запобіжних заходів.

- п. 10.1: перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

- п. 10.4: перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, крім випадків, коли здійснюється поворот у разі в'їзду на перехрестя, де організовано круговий рух, напрямок руху визначено дорожніми знаками чи дорожньою розміткою або рух можливий лише в одному напрямку, установленому конфігурацією проїзної частини, дорожніми знаками чи розміткою; водій, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям з відповідного крайнього положенні на проїзній частині даного напрямку, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам, а при виконанні цих маневрів не з крайнього лівого положення на проїзній частині - і попутним транспортним засобам; водій, що виконує поворот ліворуч, повинен дати дорогу попутним транспортним засобам, які рухаються попереду нього і виконують розворот;

- п. 1.3 додатку № 2: лінію, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, які мають чотири і більше смуг руху, перетинати забороняється.

Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_5 виявились в тому, що він, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, рухаючись в другій смузі (крайній лівій) із наявних двох смуг його напрямку руху по проїзній частині вулиці Олександра Мишуги зі сторони проспекту Петра Григоренка в напрямку вулиці Лариси Руденко перед виконанням маневру лівого повороту був неуважним, завчасно не подав сигнал відповідним покажчиком повороту, не стежив за дорожньою обстановкою та її зміною, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виконання вказаного маневру розпочав в місці, де це заборонено відповідною горизонтальною дорожньою розміткою 1.3, перетинати яку забороняється, а при продовженні виконанні вказаного маневру не надав дорогу зустрічному транспортному засобу - мотоциклу НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_2, внаслідок чого допустив з ним зіткнення.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді: відкрита черепно-мозкова травма у вигляді забою головного мозку з формуванням геморагічного вогнища в лівій скроневій частці, пневмоцефалії зліва, перелому піраміди правої скроневої кістки, гематоми м'яких тканин тім'яної ділянки справа, розриву правої барабанної перетинки, рваної рани голови справа; садна тулуба (правої поперекової ділянки), кінцівок; рвана рана в ділянці лівого колінного суглоба з ушкодженням власної зв'язки надколінника; травма лівого гомілково- ступневого суглоба у вигляді уламкового перелому голівки та шийки п'яткової кістки зі зміщенням уламків, рваної рани в ділянці суглоба, які у своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Порушення водієм ОСОБА_5. Правил дорожнього руху та настання наслідків у вигляді спричинення ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень перебувають між собою у прямому причинному зв'язку.

Таким чином, ОСОБА_5 своїми діями, які виразились у вчиненні порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, скоїв злочин, передбачений ч.2 ст. 286 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 винним себе у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України визнав в повному обсязі та суду пояснив, що дійсно 17.08.2017, приблизно о 21 год. 54 хв. він рухався на автомобілі НОМЕР_4 в крайній лівій смузі руху по вулиці Олександра Мишуги. Біля в'їзду до прилеглої території будинку №8, розташованого навпроти будинку № 7 по вулиці Олександра Мишуги, повертаючи ліворуч він не надав дорогу мотоциклу "HARLEY-DAVIDSON XL 883" під керуванням ОСОБА_2, який рухався назустріч, внаслідок чого допустив з ним зіткнення. Внаслідок ДТП потерпілий ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, які перелічені в обвинувальному акті, характеру та ступеню тяжкості яких обвинувачений в судовому засіданні не оспорював. У скоєному щиро покаявся.

Покази обвинуваченого є послідовними, логічними та такими, що не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин злочину, добровільності та істинності його позиції.

Оскільки обвинувачений та інші учасники судового провадження не оспорювали обставин, які стосуються пред'явленого обвинувачення та правильно розуміють зміст цих обставин, на підставі ч.3 ст.349 КПК України, наслідки якої також роз'яснені учасникам судового провадження, суд ухвалив визнати недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, а також дослідженням доказів на підтвердження цивільного позову,проти чого не заперечували учасники судового провадження.

При призначенні покарання суд враховує, що скоєне обвинуваченим кримінальне правопорушення згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину.

Також суд враховує відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання та роботи має позитивну характеристику, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину.

Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого на підставі ст.66 КК України суд визнає його щире каяття, а також добровільне відшкодування потерпілому завданих збитків.

Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого на підставі ст.67 КК України, судом не встановлено.

Враховуючи особу обвинуваченого, характер та ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, відсутність матеріальних претензій з боку потерпілого, якому обвинувачений відшкодував завдані збитки, позицію представника потерпілого, який наполягав на призначенні обвинуваченому якомога м'якої міри покарання без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд приходить до висновку про те, що мірою виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів має бути кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі із звільненням обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням із застосуванням положень, передбачених ст.ст.75,76 КК України.

Обговорюючи доцільність призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією ст.286 ч.2 КК України у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, враховуючи особу обвинуваченого, ступінь тяжкості та наслідки скоєного кримінального правопорушення, суд приходить до висновку про необхідність застосування зазначеного додаткового покарання строком на 1 рік, оскільки внаслідок непрофесійного керування обвинуваченим транспортним засобом та грубого порушення ПДР України потерпілому було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

Разом з тим, в судовому засіданні захисником було заявлено клопотання про звільнення обвинуваченого від відбування як основного, так і додаткового покарань на підставі положень п. в) ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 р.», оскільки обвинувачений має неповнолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_4

Обвинувачений підтримав захисника та просив застосувати до нього положення п. в) ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 р.», звільнивши його від відбування як основного, так і додаткового покарань.

Прокурор не заперечував проти звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання на підставі положень Закону України «Про амністію у 2016 р.», а вирішення питання щодо застосування амністії до додаткового покарання залишив на розсуд суду.

Представник потерпілого в судовому засіданні не заперечував проти застосування амністії як до основного, так і до додаткового покарання.

Відповідно до положень п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 р.» - звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі підлягають особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

Оцінивши можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі положень Закону України «Про амністію у 2016 р.», суд встановив, що обвинувачений має неповнолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_4, не позбавлений батьківських прав, обвинувачується у скоєнні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким необережним злочином. Заборон щодо застосування положень Закону України «Про амністію у 2016 р.» до ОСОБА_5 судом не встановлено.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про амністію у 2016 р.» - особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим Законом.

Таким чином, з урахуваням обставин справи та особи обвинуваченого, позиції представника потерпілого, який просив звільнити обвинуваченого від відбування додаткового покарання суд вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 від відбування призначеного основного та додаткових покарань на підставі положень п.в) ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 р.».

Обговорюючи законність та обґрунтованість заявленого цивільного позову, суд враховує наступне.

Прокурором до початку судового розгляду був заявлений цивільний позов в інтересах держави, в якому він просив суд стягнути з обвинуваченого на користь Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги витрати на лікування потерпілого в сумі 15547 грн. 77 коп. В обґрунтування заявленого розміру матеріальної шкоди прокурор зазначив, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень в ДТП потерпілий проходив лікування в лікарні, витрати на яке складають зазначену суму грошових коштів, на підтвердження чого прокурором було надано довідку про витрати на лікування за підписом головного лікаря вищевказаної установи.

Обвинувачений в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову, оскільки він є не належним відповідачем, а обов'язок щодо відшкодування витрат на лікування потерпілого покладений на страховика -ПрАТ СК «Юнівес».

Представник залученого до участі у розгляді цивільного позову в якості співвідповідача страховика ПрАТ СК «Юнівес» ОСОБА_10 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог прокурора з мотивів їх безпідставності, та зазначив, що витрати лікувального закладу на лікування потерпілого від злочину не можуть бути відшкодовані за договором обов'язкового страхування страховою компанією, а тому просив суд відмовити в задоволенні цивільного позову в частині стягнення з страхової компанії «Юнівес» вищезазначеного розміру матеріальної шкоди.

Дослідивши цивільний позов прокурора суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень ст. 1206 ЦК України - особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину

Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обовязкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 1961-IV- у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Метою здійснення обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності стаття 3 Закону № 1961-IV визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоровю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, повязані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоровю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 цього Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоровю та/або майну потерпілого.

Сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам (потерпілим) унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що витрати лікувального закладу на лікування потерпілого від злочину не можуть бути відшкодовані за договором обов'язкового страхування страховою компанією.

Зазначений правовий висновок викладений в постанові Верховного суду України від 24.02.2016 р. у справі № 1343цс15.

Сукупність наведених обставин та вимог закону дозволяє суду зробити висновок про те, що витрати на лікування потерпілого від злочину мають бути відшкодовані обвинуваченим, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цивільного позову прокурора в частині відшкодування витрат на лікування потерпілого з ПрАТ «СК «Юнівес» та стягнути ці витрати з обвинуваченого, задовольнивши, таким чином, позов прокурора частково.

Судові витрати по оплаті судових експертиз в розмірі 7041,06 грн. підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави

Питання речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 174 КПК України - суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

У зв'язку з тим, що за вироком до обвинуваченого не застосовується спеціальна конфіскація та обвинуваченому не призначено покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за необхідне скасувати арешт на автомобіль «Subaru», який накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18.09.2017 р.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого не обирався.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 373, 374,375,376 КПК України суд, -

ЗАСУДИВ:

Визнати винним ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 \три\ роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 \один\ рік.

На підставі вимог ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 \ один\ рік.

На підставі вимог ст.76 КК України покласти на ОСОБА_5 наступні обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_5 рахувати з дня проголошення вироку.

Звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного основного та додаткового покарань на підставі положень п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Стягнути з ОСОБА_5 15547 грн. \п'ятнадцять тисяч п'ятсот сорок сім\ гривень 77 коп. на користь Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (р/р 31554201154556 в ГУ ДКСУ м. Києва, код банку 820019, код ЄДРПОУ 00184945).

Стягнути з ОСОБА_5 7041 грн. \сім тисяч сорок одну\ гривню 06 коп. на користь держави ( Отримувач УК у Дарницькому районі 24060300, р/р 31116115700003, МФО 820019, УДКСУ у Дарницькому районі м. Києва, код 38021179, банк одержувач ГУ ДКСУ у м. Києві ).

Речові докази:

-мотоцикл НОМЕР_5» - залишити у власності ОСОБА_2;

-автомобіль НОМЕР_1, який перебуває на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів - повернути за належністю обвинуваченому ОСОБА_5;

Скасувати арешт на автомобіль НОМЕР_4, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18.09.2017 р.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.

Головуючий суддя О.В. Домарєв