Постанова № 73488589, 17.04.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/623/18Головуючий по 1 інстанції ОСОБА_1 Категорія: 27 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року

м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів:

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2

секретар: Матюха В.І.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_5;

відповідач: ОСОБА_6;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 12 січня 2018 року у складі судді Орендарчука М.П.:

в с т а н о в и в :

У жовтні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу та пені з договором позики.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25.08.2016 року він передав ОСОБА_6 2900 грн., який зобов’язувався повернути борг до 15.10.2016 року. За порушення зобов’язання повернення боргу сторонами договору було визначено відповідальність у розмірі 6% від простроченої суми боргу за кожен день прострочення, що складатиме 150 грн. на добу.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_6 57 650 грн. згідно укладеної умови з врахуванням пені за договором позики від 25.08.2016 року, та стягнути на його користь понесені ним витрати по сплаті судового збору, послуги адвоката та банківські послуги.

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 12 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 57 650 грн. згідно укладеної угоди з врахуванням пені за договором позики від 25.08.2016 року. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 сплачений ним судовий збір в розмірі 640 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд, перевіривши наявні в матеріалах справи докази встановив, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір позики грошей, який належним чином, на момент винесення судового рішення, не виконано. Відповідач не скористався своїм правом та не звернувся до суду з заявою про зменшення розміру неустойки.

У лютому 2018 року ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати повністю рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 12.01.2018 року, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду справи по суті.

Апеляційну скаргу обґрунтовуючи тим, що позивач заявив вимогу щодо стягнення пені без належного розрахунку, сума якої не відповідає арифметичним розрахункам, виходячи з відсоткової ставки 6%. ОСОБА_6 зазначає, що позивач умисно протягом року не звертався до нього з вимогою повернути борг з метою отримання в судовому порядку надмірно високих прибутків.

Скаржник зазначає, що в розписці, яку надав позивач, окрім суми грошової позики та терміну повернення, умови позики не деталізовано, тому до даної розписки необхідно було укласти договір про умови повернення боргу із зазначенням розмірів неустойки, які були б погоджені сторонами, проте з такою пропозицією позивач до нього не звертався.

Також в своїй апеляційній скарзі скаржник зазначив, що оскаржуване рішення винесено не відносно нього, оскільки він, відповідно до паспортних даних, ОСОБА_6, а в рішенні суду зазначено «ОСОБА_7С.» Також в резолютивній частині рішення стягнено кошти на користь іншої особи - «ОСОБА_5П.», а не на позивача.

Судом не було застосовано принцип співмірності щодо розміру пені, який у 18 разів перевищує основний борг.

ОСОБА_5 скерував до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що доводи про невірний розрахунок неустойки є хибними, оскільки в позовній заяві наведений розрахунок неустойки за один рік, що відповідає вимогам чинного законодавства. А щодо умисного відтермінування звернення з позовом про стягнення в судовому порядку боргу та неустойки, то строк позовної давності визначений у три роки, а сам апелянт не здійснював дій для добровільного погашення боргу.

Також в своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 зазначив, що вже скерував до суду першої інстанції заяву про виправлення описки, що міститься в прізвищі відповідача, хоча відповідач будучи присутнім в судовому засіданні при розгляді даної справи не надав уточнень щодо своїх анкетних даних.

Заслухавши ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

В матеріалах справи наявна розписка від 25.08.16 року, яка була досліджена судом першої інстанції, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_6, 24.05.1993р мешкає АДРЕСА_1, отримав від ОСОБА_8 гроші в сумі 2400 (дві тисячі чотириста) гривень 25.08.2016 року. Гроші обов’язується повернути до 15.10.2016 року. Вразі не повернення боргу за кожну прострочену добу буде нараховуватися пеня в розмірі 6% від позиченої суми за кожну добу, що буде складати 150 грн. на добу. Гроші отримав 25.08.2016 р. Плюс 500 гривень отримано в 2017 році.

Відповідач заборгованості за цією позикою в розмірі 2500 грн. не заперечує.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш, як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами).

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Вбачається, що дана розписка була написана власноруч, ОСОБА_6 не заперечував в суді першої інстанції отримання коштів від ОСОБА_5 у розмірі 2 900 грн. Також при зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_6 не оскаржує факт та розмір отриманих коштів.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що між сторонами було укладено договір позики, що підтверджується розпискою. Отже між ними виникли правовідносини з підстав, передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчать про їх укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Вбачається, що ОСОБА_6 не повернув у строк кошти , що були отримані за борговою розпискою. Тому ОСОБА_5 вчиняв дії для повернення коштів, шляхом направлення, засобами поштового зв’язку, ОСОБА_6 лист-претензію з пропозицію повернути йому борг до 20.08.2017 року, що станом на 12.08.2017 року склав 48 000 грн.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_9 не погоджується з сумою нарахованої неустойки, зазначаючи, що дана сума є арифметично необґрунтованою та не є співмірною до суми основного боргу.

Виходячи зі змісту ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Як вбачається з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до правової позиції, що викладена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3?вересня 2014?року у справі №?6-100цс14, з урахуванням положень ЦПК України щодо загальних засад цивільного законодавства та щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за обґрунтованим клопотанням сторони, так і з власної ініціативи.

В суді першої інстанції, визнаючи суму основного боргу ОСОБА_6 не заявив клопотання про зменшення розміру неустойки. Проте звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_6 зазначає, що сума неустойки підлягає до зменшення у зв’язку з тим, що на даний час він ніде не працює, має на утриманні матір - інваліда першої групи, майна немає.

Апелянтом надано довідки про реєстрацію місця проживання особи № 136, 136/1 від 21.02.2018 року з яких вбачається, що ОСОБА_6 (24.05.1993 р.н.) та ОСОБА_9 (03.01.1973 р.н.) зареєстровані за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1. З копії посвідчення серія ААБ №0278748 вбачається, що ОСОБА_9 є інвалідом дитинства 1 групи і їй призначена допомога в розмірі 570 грн.

Вирішуючи питання про можливість зменшення розміру неустойки, необхідно, перш за все, враховувати, що неустойка не повинна перетворюватися в джерело збагачення, оскільки в цьому випадку вона втрачає свою стимулюючу функцію.

Законодавець не наводить переліку «інших обставин», які мають істотне значення. Це питання вирішується із врахуванням конкретної ситуації. Такими обставинами можуть бути: відповідність порушення розміру неустойки; традиційний розмір неустойки, який зустрічається в практиці ділового обігу; співвідношення розміру неустойки із сумою основного зобов’язання; наявність збитків і їх розмір; негативні наслідки, які настали або можуть настати для кредитора у зв’язку з неналежним виконанням боржником зобов’язання; форма і ступінь вини боржника; ступінь виконання зобов’язання боржником перед кредитором і контрагентами перед боржником; ділова репутація боржника, ступінь поширеності такого порушення в діловому обігу; рівень інфляції протягом часу, коли зобов’язання повинно було бути виконано, і до його фактичного виконання чи до моменту прийняття судового рішення; середня банківська ставка за користування кредитом тощо.

Застосоване у нормі ч. 3 ст. 551 ЦК України поняття «значно» є оціночними і має конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

При цьому слід враховувати, що правила норми ч. 3 ст. 551 ЦК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні боржником своїх зобов’язань.

Тому, колегія суддів приходить до висновку, що сума неустойки є завищеною і такою, що з урахуванням принципів розумності та справедливості, повинна бути зменшена.

Оскільки ОСОБА_9 визнав суму основного боргу в розмірі 2 900 грн. і це ним не оскаржується, то колегія суддів вбачає за необхідне суму неустойки визначити у розмірі 5 800 грн., що є співмірним до основної суми боргу з урахуванням умов повернення боргу, що були погодженні сторонами при укладанні договору позики.

Доводи апеляційної скарги про те, що в оскаржуваному рішенні не вірно зазначено його прізвище, не дає підстави стверджувати, що рішення винесене щодо іншої особи. Оскільки ОСОБА_9 був присутній в судовому засіданні при розгляді справи в суді першої інстанції та мав можливість уточнити свої анкетні дані. Також ОСОБА_9 визнав суму основного боргу та подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в якому була допущена описка.

З огляду на зазначене вбачаються підстави, передбачені ст. 376 ЦПК України, для зміни рішення суду першої інстанції в розмірі стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 за договором позики. Підлягає до стягнення 2 900 грн. - сума основного боргу та 5 800 грн. - розмір неустойки, що разом становить 8 700 грн.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 – задовольнити частково.

Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 12 січня 2018 року у справі за позовам ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу та пені за угодою позики – змінити.

Зменшити визначений судом розмір стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 згідно укладеної угоди з врахуванням пені за договором позики від 25.08.2016 року з 57 650 грн. до 8 700 грн.

В решті рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 12 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складений 19 квітня 2018 року

Судді Н.І.Гончар

ОСОБА_4

ОСОБА_2