Постанова № 73485387, 17.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУН 320/3474/17

провадження №22ц/778/1468/18

головуючий у 1 інстанції: Купавська Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року місто Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого, судді-доповідачаОСОБА_1суддів:ОСОБА_2 ОСОБА_3секретарОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, ухвалене в м. Мелітополі 15 січня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що він проходив військову службу в Збройних Силах СРСР у період з 23.08.1958 по 18.01.1962 і з 24.01.1964 по 29.07.1983. При цьому у 1979 та 1980 роках він здійснював бойові вильоти у складі льотного екіпажу на території Демократичної республіки Афганістан. Під час несення служби він отримав ряд захворювань, які згідно ОСОБА_4 із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов’язку. В подальшому йому було встановлено 2 групу інвалідності.

Посилаючись на вищенаведене, позивач просив відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 320000 грн.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 січня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_5, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, про задоволення позову у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено що ОСОБА_5 проходив військову службу з 23.08.1958 по 18.01.1962 та з 24.01.1964 по 29.07.1983 роки, що підтверджується записами у військовому квитку ВС №130184 (а.с.9).

Під час проходження військової служби ОСОБА_5 було виконано бойові вильоти у складі льотного екіпажу в Республіку Афганістан, а саме: в 1979 році – 2 льотних дні, в 1980 році – 17 льотних днів, про що зазначено в довідці військової частини 30143 (а.с.10).

У зв’язку із погіршенням стану здоров’я позивач неодноразово проходив курс лікування, чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, що підтверджується копіями виписок із медичної картки стаціонарного хворого, медичними дослідженнями, висновком лікаря (а.с.13-21).

Відповідно до копії витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол № 295 від 14.04.2004 року) захворювання у ОСОБА_5: «деформуючий спондильоз, розповсюджений остеохондроз шийного, грудного і поперекового відділів хребта з помірним порушенням функцій; хронічний вториний вертеброгенний шийний, грудний і попереково-крижовий радикуліт помірно виражений; хронічна ішемічна хвороба серця: атеросклероз аорти і вінцевих артерій серця, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба І ст.., НК-Іст.; хронічний тонзиліт компенсований», по яких він був визнаний непридатним до військової служби у мирний час, є захворюваннями, пов’язаними з виконанням обов’язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов’язку (а.с.11).

В подальшому, 26.04.2004 ОСОБА_5 було встановлено безстроково 2 групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕ серії МА №037466 (а.с.12).

Згідно копії посвідчення серія Б №049989, виданого 26.04.2004, ОСОБА_5 є інвалідом 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни (а.с.8).

Звертаючись до суду з позовом позивач посилався на те, що він звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, внаслідок отримання хронічних захворювань та стійкої втрати працездатності, яке пов’язане із проходження військової служби в період з 23.08.1958 по 18.01.1962 та з 24.01.1964 по 29.07.1983 роки в Демократичній Республіці Афганістан, і таке право на звернення до суду в нього виникло лише у зв'язку з певними юридичними фактами, а саме встановленням від 26.04.2002 року висновком МСЕК причинного зв’язку, саме: захворювання пов’язане з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де проходили воєнні дії.

Однак, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров’я.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з’ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов’язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з 23.08.1958 по 18.01.1962 та з 24.01.1964 по 29.07.1983 роки, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Вказані висновки відповідають висновкам викладеним у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2018 року у аналогічній справі №332/3368/16-ц, провадження №61-143св17.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, в тому числі і щодо наявності поранень та встановленої в подальшому інвалідності, про наявність постійних моральних та фізичних страждань, невірним застосуванням судом норм законодавства, про наявність підстав для задоволення позову, зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції, ґрунтуються фактично на тих же доводах, на які посилався апелянт в суді першої інстанції, вони фактично оцінені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні і його висновків не спростовують.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 19 квітня 2018 року.

Головуючий, суддя-доповідач

судді: