Постанова № 73482812, 18.04.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/3711/17

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е. В. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – судді Федусика А.Г.,

суддів – Зуєвої Л.Є. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті ОСОБА_1 апеляційну скаргу Уау ОСОБА_2 Маріуса ОСОБА_3 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2018 року за адміністративним позовом Уау ОСОБА_2 Маріуса ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2017 року Уау ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМС), в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача від 14 червня 2017 року №238-17, яким йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов’язати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2018 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 грудня 2016 року позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМСУ в Одеській області (далі Управління) із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до наказу №8 від 13 січня 2017 року "Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" заява позивача була прийнята до розгляду, вирішено здійснити оформлення необхідних документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту Уау ОСОБА_2 ОСОБА_3.

Наказом №48 від 13 березня 2017 року строк розгляду заяви позивача був продовжений до отримання відомостей з органів СБУ, інших органів , які будуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи.

31 травня 2017 року складений висновок про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту, у якому зазначено, що за результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло до висновку про доцільність відмови громадянину Код-Д`Івуару Уау ОСОБА_2 ОСОБА_3, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон) - відсутні.

Рішенням ДМС №238-17 від 14 червня 2017 року, з посиланням на п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону, висновок Управління підтримано, у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянину Кот-Д`Івуар Уау ОСОБА_2 ОСОБА_3 було відмовлено.

Вважаючи відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, необґрунтованою, а вказане рішення протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи спірне питання та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності існування загрози життю, безпеці чи свободі позивача в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважає їх правильними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно до п.1 ст.1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Також, п.13 ст.1 наведеного Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

З наведеного вбачається, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування цих суб'єктивних обставин є першочерговим завданням для ДМСУ при вирішенні питання про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Так, судом встановлено, що позивач 01 листопада 2011 року вибув з країни походження авіарейсом Абіджан (Кот-Д`Івуар) – Касабланка (Марокко) – Стамбул (Туреччина) – Донецьк (Україна).

У містах Касабланка та Стамбул транзитом перебував протягом декількох годин. Державний кордон України перетнув легально 02 листопада 2011 року на підставі студентської візи та паспортного документу серії 08АВ41188, виданого 07 січня 2010 року та дійсного до 06 січня 2015 року. Документ виданий Головним управлінням прикордонної поліції та безпеки повітряного простору (дія паспортного документу була продовжена 29 січня 2016 року до 29 січня 2017 року, як виняток у Консульстві Кот-Д’Івуару в м.Дніпропетровськ, Україна). Місцем перетину кордону є міжнародний аеропорт Донецьк.

Виїзд з країни постійного проживання відбувся через бажання здобути вищу освіту.

Позивач звернувся за міжнародним захистом після п’ятирічного знаходження в України та під час закінчення дії паспортного документу.

Так, в обґрунтування своєї заяви позивач зазначав, що він підтримує політику та ідеологію партії FРІ, водночас, не був офіційним членом партії, лише підтримував її ідеологію. Крім того, слід додати, що позивач зазначав про участь в деяких мітингах, водночас, жодного разу він не був затриманий та безперешкодно повертався додому, що також свідчить про обґрунтованість спірного рішення ДМС.

Під час перевірки позивач не надав жодних доказів, самою перевіркою не встановлено обставин, які б свідчили про переслідування позивача у випадку його повернення на Батьківщину.

Також, однією з причин побоювання повернення позивач назвав переслідування його близьких, між тим судом першої інстанції було встановлено та з матеріалів справи вбачається, що батько, матір, три рідні сестри залишились проживати у Кот-д’Івуарі: батько проживає в с.Сан Гвіні на кордоні з Гвінеєю, матір у м.Ман, три рідні сестри у м.Абіджан, інформація стосовно їх переслідування за матеріалами справи відсутня. До того ж, на теперішній час на Батьківщині батько займається вирощуванням какао бобів на плантації у с.Сан Гвіні, матір на пенсії, сестра Едвіж працює бухгалтером, сестра ОСОБА_4 продавцем, сестра Єва є власником салону краси.

Отже, колегія суддів зазначає, що з наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження заявника можливо стверджувати про відсутність умов, через які особа може потребувати додаткового захисту або отримання статусу біженця. Також, ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження не було встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.

Тому, приймаючи до уваги обставини перебування позивача у Кот-д’Івуарі та його виїзду з країни громадянської належності, а також враховуючи, що підчас розгляду справи позивачем не було надано жодного доказу щодо його переслідування і наявності загрози його життю та свободі в цій країні, зокрема, і станом на час звернення до відповідача про отримання відповідного статусу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача ознак біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, які визначені в пунктах 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону.

Документів та інших доказів, які б свідчили про наявність підстав для надання статусу біженця, позивачем надано не було, а ті обставини, які характеризують загальне положення в країні, в тому числі кримінальну, політичну та економічну ситуації, не містять конкретних відомостей про утиски позивача.

Крім того, у відповідності до абз.6 ч.1 ст.6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Згідно п.22 ч.1 ст.1 Закону третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що позивач до приїзду (на шляху) в Україну територіально перебував також в Марокко (Касабланка) та Туреччині (Стамбул), тобто, позивач до моменту потрапляння на територію України перебував в третій безпечній країні, що унеможливлює отримання статусу біженця на території України.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Колегія суддів не може погодитися з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому що всі процесуальні норми, передбачені адміністративним судочинством були виконані без порушень прав кожної сторони при розгляді справи.

Доводи, викладені у апеляційній сказі, були предметом дослідження судом першої інстанції та свого підтвердження не знайшли.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.308, 315, 316, 321,322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Уау ОСОБА_2 Маріуса ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2018 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку ст.328-331 КАС України.

Головуючий суддя ОСОБА_5Судді ОСОБА_4 ОСОБА_1