Постанова № 73482706, 17.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа: №810/2562/17 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Лічевецького І.О., Федотова І.В.

за участю секретаря Данилюк Л.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року (розглянута у порядку письмового провадження)

у справі №810/2562/17

за позовом ОСОБА_2

до відповідача Київської обласної державної адміністрації

про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Київської обласної державної адміністрації, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Київської обласної державної адміністрації у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва орієнтовною площею 0,10 га, що розташована в адміністративних межах Білоцерківського району Київської області у межах населеного пункту (АДРЕСА_1);

- зобов'язати Київську обласну державну адміністрацію надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва орієнтовною площею 0,10 га, що розташована в адміністративних межах Білоцерківського району Київської області у межах населеного пункту (АДРЕСА_1).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не мав правових підстав для відмови у задоволенні клопотань ОСОБА_2 про передачу у власність обраної ним земельної ділянки, оскільки така земельна ділянка фактично розташована у межах міста Біла Церква, має міську адресу та об'єднана з містом спільними комунікаціями, що, на переконання позивача, прямо вказує на наявність у Київської обласної РДА повноважень на розпорядження нею.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідачем неправомірно відмовлено у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва орієнтовною площею 0,10 га, що розташована в адміністративних межах Білоцерківського району Київської області у межах населеного пункту (АДРЕСА_1).

Відповідачем було подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 315, ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Київської обласної державної адміністрації з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального житлового будівництва, розташованої на території земель Фурсівської сільської ради Білоцерківського району.

Розглянувши вказане клопотання, Київська обласна державна адміністрація відмовила позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки відповідно до наданих позивачем графічних матеріалів.

Відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач виходив з того, що обрана позивачем земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, що виключає можливість передачі такої земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва.

Не погоджуючись з відмовою Київської обласної державної адміністрації у наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, прийшов до висновку про обґрунтованість дій відповідача та правомірності відмови у наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Відповідно до норм Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Нормами ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином особи, зацікавлені у безоплатній приватизації земельних ділянок з державної або комунальної власності, звертаються до органу влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини 2 статті 122 Земельного кодексу України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до частини 6 статті 122 Земельного кодексу України, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з частиною 7 статті 122 Земельного кодексу України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим передає земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст, що не входять до складу певного району, та за межами населених пунктів для всіх потреб, а також погоджує передачу таких земель у власність або у користування районними державними адміністраціями на їхній території для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Відповідно до частини 8 статті 122 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Тобто, визначення органу, уповноваженого здійснювати розпорядження відповідною земельною ділянкою (у тому числі безоплатно передавати у власність земельну ділянку), здійснюється виходячи з місця розташування земельної ділянки (у межах або за межами населеного пункту), цільового призначення земельної ділянки (наміру використання), та залежно від того, у чиїй власності знаходиться обрана земельна ділянка.

Так, розпорядження земельними ділянками, що знаходяться у комунальній власності відповідних територіальних громад, належить до виключної компетенції відповідної сільської, селищної або міської ради (частина перша статті 122 Земельного кодексу України).

Натомість розпорядження земельним ділянками державної власності, за виключенням земель сільськогосподарського призначення, здійснюється обласними державними адміністраціями (якщо бажана земельна ділянка знаходиться у межах міста обласного значення) або районними державними адміністраціями.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції з клопотання позивача від 02.11.2016 про надання дозволу на розробку технічної документації, позивач просив виділити йому земельну ділянку, що знаходиться на території Фурсівської сільської ради Білоцерківського району.

Листом від 13.12.2016 №01.1-36/2678 Київської обласної державної адміністрації позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки відповідно до наданих позивачем графічних матеріалів, оскільки обрана позивачем земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, що виключає можливість передачі такої земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва.

Судом встановлено та визнається сторонами, що обрана позивачем земельна ділянка розташована на території колишнього військового містечка №50 «Гайок».

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Білоцерківської РДА від 07.07.2005 №287 на підставі постанови Міністерства оборони України від 14.10.2005 №11938/3 та протоколу №8 від 11.10.2005 засідання Постійно діючої комісії з питань використання цілісних майнових комплексів, іншого нерухомого військового майна та земель оборони, які вивільнилися у ході реформування Збройних Сил України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.10.1999 №1135-Р, із землекористування Білоцерківської КЕЧ було вилучено земельні ділянки військового містечка №50 загальною площею 330 га та передано вилучені землі до земель запасу Фурсівської сільської ради (а.с. 41).

Рішенням Фурсівської сільської ради від 10.08.2006 №2-49 земельні ділянки військового містечка №50 було зараховано до земель запасу Фурсівської сільської ради (а.с. 43).

Управління Держземагентства у Білоцерківському районі листом від 17.03.2015 №31-1005-0.4-2036/2-15 підтвердило, що земельна ділянка, зазначена на схемі планування містечка «Гайок» розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Фурсівської сільської ради (а.с. 50).

Згідно листа Відділу Держгеокадастру у м. Білій Церкві Київської області, земельна ділянка колишнього військового містечка №50 знаходиться за адміністративними межами міста Біла Церква (а.с. 47).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що землі колишнього військового містечка №50, на території якого знаходиться обрана позивачем земельна ділянка, є комунальною власністю Фурсівської сільської ради Білоцерківського району і не входять до території м. Біла Церква..

Беручи до уваги положення частини першої статті 122 ЗК України, відповідно до якої сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, компетенція з розпорядження (у тому числі з передачі у власність) земельними ділянками, розташованими у межах колишнього військового містечка №50, належить до виключної компетенції Фурсівської сільської ради Білоцерківського району.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки обрана позивачем земельна ділянка є комунальною власністю Фурсівської сільської ради, та вирішення питання про її безоплатну передачу у власність належить до виключної компетенції Фурсівської сільської ради.

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам статті 86 КАС України.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на ту обставину, що земельна ділянка колишнього військового містечка №50 знаходиться у межах міста Біла Церква Київської області, оскільки житлові будинки, інші будівлі та споруди, що розташовані на ній, мають міську адресу та нумерацію та об'єднані єдиною мережею комунікацій, зазначених висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 174 Земельного кодексу України, рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад.

Відповідно до частини 4 статті 173 Земельного кодексу України, землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Таким чином, адміністративні межі міст змінюються виключно за рішенням Верховної Ради України.

З урахуванням викладеного, факт того, що будівлям та спорудам, які знаходься у межах колишнього військового містечка №50, землі якого передані у комунальну власність Фурсівської сільської ради, було присвоєно міську адресу, сам по собі не свідчить про зміну власника відповідних земельних ділянок.

Фактичне присвоєння бажаній земельній ділянці міської адреси чи зволікання органів державної влади з прийняттям рішення про зміну межі міста Біла Церква, яка б відповідала його фактичній межі, не може бути підставою для ігнорування визначеного законом порядку безоплатної передачі у власність земельних ділянок, або бути підставою для перебирання Київською обласною державною адміністрацію повноважень щодо розпорядження землями, що відповідно до чинних рішень уповноважених органів знаходяться у комунальній власності.

Відповідно до частини першої статті 117 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції Фурсівською сільською радою рішень про передачу земель військового містечка №50 у державну власність не приймалось.

Враховуючи ту обставину, що обрана позивачем земельна ділянка є комунальною власністю Фурсівської сільської ради, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вирішення питання про її безоплатну передачу у власність належить до виключної компетенції Фурсівської сільської ради.

З огляду на викладене Київська обласна державна адміністрація обґрунтовано відмовила ОСОБА_2 у задоволенні його клопотання від 02.11.2016.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що встановлені обставини та факти не спростовують права позивача безоплатно отримати у власність обрану земельну ділянку. Разом з цим, надані сторонами докази свідчать, що, у даному випадку, з відповідним клопотанням позивачеві необхідно звернутись до Фурсівської сільської ради як власника бажаної земельної ділянки.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2016 у справі №810/5228/15, оскільки зазначеною постановою суду апеляційної інстанції визнано протиправною відмову Київської обласної державної адміністрації в ненаданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва орієнтовною площею 0,10 га та зобов'язано відповідача повторно розглянути питання надання позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва. Зазначеного висновку колегія апеляційного суду дійшла з огляду на те, що первісне клопотання позивача про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою від 18.02.2015 було розглянуто відповідачем на підставі ст.122 Земельного кодексу України, а не на підставі ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України. Водночас зазначеною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2016 не встановлено, що саме Київська обласна державна адміністрація є уповноваженим органом на передачу у власність земельної ділянки, що розташована в межах с. Фурси Білоцерківського району Київської області.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: І.О. Лічевецький

І.В. Федотов

Повний текст постанови виготовлено 18 квітня 2018 року.