Постанова № 73482617, 17.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/1842/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2017 року, суддя Панченко Н.Д., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Мрія» до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

У С Т А Н О В И В:

ТОВ «Виробничо-будівельна компанія «Мрія» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.02.2017 року №0001531300, №0001531300, №0001541300, №0001591401, №0001601401, №0001491401, №0001511401, №0001501406, мотивуючи тим, що висновки контролюючого органу щодо неутримання та несплати товариством як податковим агентом податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб є помилковими, а доводи, викладені в акті перевірки про те, що необхідно включати до загального оподаткованого доходу вартість наданих працівниками послуг мобільного зв'язку не відповідають вимогам чинного законодавства.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0001591401 та №0001601401 в частині, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0001531300, №0001541300, №0001491401, №0001511401, №0001501406. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління ДФС у Киїхвській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.

У період з 26.12.2016 по 23.01.2017 Головним управлінням ДФС у Київській області було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Виробничо-будівельна компанія "Мрія" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.09.2016.

За результами перевірки складено акт від 30.01.2017 №16/10-36-14-01-13/38273786 у якому зазначено виявлені під час перевірки порушення, а саме:

- абзацу "б" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 165.1.11 пункту 165.1 статті 165, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб з 01.01.2013 по 30.09.2016 у загальній сумі 13212,38 грн.;

- пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України в частині зазначення недостовірних відомостей про суми доходів, нарахованих на користь найманих осіб та суми утриманого з них податку за 2015 рік та 1-3 квартали 2016 року;

- пункту 1.3 статті 16 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету військового збору у загальній сумі 1280,34 грн.;

- підпункту 266.3.1 пункту 266.3, підпункту 266.5.1 пункту 266.5, підпункту 266.6.1 пункту 266.6, підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України в частині неутримання та неперерахування податку на нерухоме майно в загальній сумі 112933,78 грн.;

- пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України в частині неподання декларації з податку на нерухоме майно за 2015-2016 роки;

- пункту 126.1 статті 126, підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, пункту 1.3 статті 16 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України в частині несвоєчасного перерахування військового збору.

На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДФС у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0001531300 від 14.02.2017, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 127992,50 грн., у тому числі за основним платежем - на 102394,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 25598,50 грн. (т.1, а.с. 67);

- №0001541300 від 14.02.2017, яким позивачеві визначено штраф у розмірі 340,00 грн. за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (т.1, а.с. 68);

- №0001591401 від 14.02.2017, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 13174,70 грн., у тому числі за основним платежем - на 10539,76 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 2634,94 грн. (т.1, а.с. 69);

- №001601401 від 14.02.2017, яким позивачеві визначено штраф у розмірі 340,00 грн. за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (т.1, а.с. 70);

- №0001491401 від 14.02.2017, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 27411,31 грн., у тому числі за основним платежем - на 13212,38 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 10359,31 грн. та пеня у розмірі 3839,62 грн. (т., а.с. 71);

- №0001511401 від 14.02.2017, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 2601,05 грн., у тому числі за основним платежем - на 1280,34 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 923,97 грн. та пеня у розмірі 396,74 грн. (т.1, а.с. 72);

- №0001501406 від 14.02.2017, яким позивачеві визначено суму штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн. за неподання податкової звітності про суми доходів, нарахованих на користь платника податків.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Мрія" є власником об'єктів нерухомого а майна, а саме:

- нежитлового приміщення №417, літера "А", загальною площею 129,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 52 (далі також Об`єкт-1);

- нежитлового приміщення №419, літера "А", загальною площею 139,90 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 52 (далі також Об'єкт-2);

- нежитлового приміщення №418, літера "А", загальною площею 136,90 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 52 (далі також Об'єкт-3).

- цеху-депо, вентиляційної дільниці, літера "Е-Е4", загальною площею 1848,0 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Дзержинського, 1-б/2 (далі також Об'єкт-4).

- цехів літери "Д1, Д2, Д3", загальною площею 2096,3 кв.м., що знаходяться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Дзержинського 1-б/4 (далі також Об'єкт-5).

Під час перевірки контролюючим органом було встановлено, що зазначені нежитлові приміщення є об'єктами оподаткування податком на майно, у зв'язку з чим позивачеві було визначено податкові зобов'язання на загальну суму 112933,78 грн., у тому числі за 2015 рік - 52986,65 грн. (з яких 48041,57 грн. - за об'єкти нерухомості, розташовані у м. Ірпені Київської області та 4945,08 грн. - за об'єкти нерухомості, розташовані у м. Києві), за 2016 рік - 59947,13 грн. (з яких 54352,45 грн. - за об'єкти нерухомості, розташовані у м. Ірпені Київської області та 5594,68 грн. - за об'єкти нерухомості, розташовані у м. Києві).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щод незаконності визначених податковим органом позивачу податкових зобов'язань в частині та у повному обсязі відповідно до постанови суду.

Що стосується правомірності визначення позивачеві податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у загальному розмірі 52986,65 грн., судова колегія зазначає наступне.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким змінено назву та зміст розділу XII Податкового кодексу України.

Назву розділу XII Податкового кодексу України змінено з "Місцеві податки та збори" на "Податок на майно".

Відповідно до редакції Податкового кодексу України, що діяла до 01.01.2015, статтею 265 зазначеного кодексу встановлювався податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, згідно з положеннями вказаної статті, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.

Стаття 265 Податкового кодексу України у редакції від 01.01.2015 визначає склад податку на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Тобто, Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" розширено об'єкт податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктами нежитлової нерухомості.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Виходячи з вимог ст. 9 ПК України, такий податок, як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутній у переліку загальнодержавних податків та зборів.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, які визначено пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає у тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати лише перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України, до місцевих податків належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків в т.ч. і податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.

Відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 статті 12 цього кодексу.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Зміст наведених положень чинного законодавства свідчить, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на майно, відмінне від земельного податку і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і у яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, у якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно з статтею 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених норм Кодексу, нові податки, прийняті у 2015 році практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні у 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності, закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Згідно з вказаною нормою, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не розповсюджується на нежитлову нерухомість позивача у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 рік.

Крім того, суд першої інстанції вказав на відсутність підстав, які б звільняли позивача від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік.

Разом з цим суд зазначає, що, визначаючи позивачеві податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, контролюючий орган не врахував, що об'єкти нерухомості позивача, розташовані у місті Ірпені, є будівлями промисловості, які у силу вимог підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування.

Так, підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що не є об'єктом оподаткування: а) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності); б) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) гуртожитки; ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради; д) об'єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об'єкта на дитину; е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках; є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств; ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; з) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств.

Як убачається з матеріалів справи, основними видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Мрія" є виробництво інших меблів (код КВЕД 31.09), виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів (код КВЕД 16.23), виробництво будівельних виробів із пластмас (код КВЕД 22.23), будівництво житлових і нежитлових будівель (код КВЕД 41.20).

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 №457 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - це процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Складовою ДК 009:2010 є Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), відповідно до якої процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

Тобто, для цілей застосування вимог підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України промисловими вважаються підприємства, які відповідно до ДК 009:2010 належать до секцій B, C, D, E та F КВЕД.

Основні види діяльності позивача відносяться до секцій F "Будівництво", С "Переробна промисловість".

Таким чином, ТОВ "Виробничо-будівельна компанія "Мрія" є промисловим підприємством у розумінні чинного законодавства.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології від 17.08.2000 №507 затверджено і введено у дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно з ДК 018-2000, до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) належить клас "Будівлі промислові", до якого відносяться "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості" (код 1251.8), "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне" (код 1251.9).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що об'єкт нерухомості позивача, а саме, цех-депо, вентиляційна дільниця загальною площею 1848 кв.м., що розташований за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Дзержинського, 1-б/2 та об'єкт нерухомості - цех загальною площею 2096,3 кв.м., розташований за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Дзержинського, 1-б/4, є будівля промисловості (будівлями промислового підприємства).

Отже, виходячи з вимог підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, вказані об'єкти нерухомості не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що контролюючий орган протиправно визначив позивачеві податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об'єктів нерухомості, які розташовані у м. Ірпені Київської області у розмірі 54352,45 грн.

Отже, виходячи з зазначеного, позивач зобов'язаний у 2016 році сплачувати податок на нерухоме майно щодо об'єктів нерухомого майна, які розташовані у місті Києві.

Перевіряючи розмір визначеного контролюючим органом податкового зобов'язання за 2016 рік щодо об'єктів нерухомості, розташованих у місті Києві, судом встановлено, що нараховане позивачеві податкове зобов'язання у розмірі 5594,68 грн. охоплює період з 01.01.2016 по 31.12.2016.

Із наказу ГУ ДФС у Київській області від 07.12.2016 №754 убачається, що було наказано провести документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Виробничо-будівельна компанія "Мрія"" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.09.2016.

Отже, контролюючий орган визначив позивачеві податкове зобов'язання за четвертий квартал 2016 року, що не був охоплений перевіркою.

Враховуючи вищевикладне, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач протиправно визначив позивачеві податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 52986,65 грн.; протиправно визначив позивачеві податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік щодо об'єктів нерухомості, які розташовані у м. Ірпені Київської області, у розмірі 54352,45 грн. та щодо об'єктів, які розташовані у м. Києві у розмірі 1398,67 грн. за 4й квартал 2016 року, оскільки такий період не був охоплений перевіркою, а тому повідомлення-рішення від 14.02.2017 №0001531300, яким контролюючий орган збільшив позивачеві податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, розташоване у місті Ірпені, за 2015 та 2016 рік на 127990,50 грн. є протиправним та підлягає скасуванню у частині визначення позивачеві грошового зобов'язання у розмірі 7929,69 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 6343,75грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1585,94 грн.

Вірними є висновки суду першої інстанції і щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 14.02.2017 №0001541300, яким контролюючий орган визначив позивачеві штрафні санкції за неподання податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості декларація юридичною особою - платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об'єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.

Податковими повідомленнями-рішеннями від 14.02.2017 №0001541300 та №0001601401 контролюючий орган визначив позивачеві штрафні санкції за неподання податкових декларацій за 2015 та 2016 роки щодо об'єктів нерухомості, які розташовані у місті Ірпені та у місті Києві.

Як встановлено судом першої інстанції, об'єкти нерухомості, розташовані у місті Ірпені, не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, а тому позивач не зобов'язаний був подавати контролюючому органу відповідну податкову декларацію.

Із матеріалів справи убачається, що позивач має об'єкти нерухомості, розташовані у місті Києві, що є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і у позивача виник обов'язок сплачувати такий податок, починаючи з 2016 року.

Доказів, які б свідчили, що позивач подав контролюючому органу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік щодо об'єктів нерухомості, які розташовані у місті Києві, позивач до суду не надав.

Отже, відповідачем було правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.02.2017 №0001601401, яким визначено позивачеві штраф у розмірі 170,00 грн.

Натомість, суд прийшов до правильного висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 14.02.2017 №0001601401 у частині визначення позивачеві штрафу у розмірі 170,00 грн. за неподання податкової декларації з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо висновків акта перевірки про порушення позивачем абзацу "б" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 165.1.11 пункту 165.1 статті 165, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб з 01.01.2013 по 30.09.2016 у загальній сумі 13212,38 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до наказу ТОВ "Виробнича-будівельна компанія "Мрія" від 25.03.2015 №25/03/15 з метою оперативності в обговорюванні та прийнятті рішень, швидкого зв'язку з діловими партнерами, замовниками, постачальниками та всередині підприємства, а також враховуючи фінансові можливості підприємства вирішено організувати підключення до мереж мобільного зв'язку, наказано укласти договір на отримання послуг передплаченого мобільного зв'язку з ПрАТ "Київстар" (т.1, а.с. 102).

27 березня 2015 року між ТОВ "Виробничо-будівельна компанія "Мрія" (Абонент) та ПрАТ "Київстар" (Оператор) було укладено угоду про надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку від 27.03.2015 №6938846, у порядку та на умовах якої Оператор надає Абоненту послуги рухомого (мобільного) зв'язку, а Абонент користується вищенаведеними послугами зв'язку та своєчасно оплачує їх вартість (т.1 а.с 105-106).

В охопленому перевіркою періоді ТОВ "Виробничо-будівельна компанія "Мрія" було оплачено ПрАТ "Київстар" вартість послуг мобільного зв'язку на загальну суму 80556,70 грн.

Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Базою оподаткування, відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Під загальним оподатковуваним доходом згідно цього ж пункту розуміється будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Згідно з визначенням, наведеним у підпункті 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Відповідно до абзацу "а" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

Отже, відповідно до податкового законодавства надання працедавцем своїм працівникам послуг рухомого (мобільного) зв'язку (компенсація їх вартості), не є додатковим благом та вартість таких послуг не є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб за умови, що надання таких послуг (компенсація їх вартості) зумовлено виконанням працівником трудової функції.

Судом першої інстанції було встановлено, що наказом ТОВ "Виробнича-будівельна компанія "Мрія" від 25.03.2015 №25/03/15 затверджено Положення про правила користування телефонним зв'язком на підприємстві" (т.1, а.с. 102).

Пунктом 1.1 Правил користування телефонним зв'язком на підприємстві передбачено, що телефонний зв'язок на підприємстві працівниками використовується у виробничих потребах для забезпечення оперативності в обговорюванні та прийнятті управлінських рішень, швидкого зв'язку з діловими партнерами, замовниками, постачальника та усередині підприємства.

Відповідно до пункту 2.2 Правил користування телефонним зв'язком на підприємстві, забороняється використання телефонного зв'язку працівниками підприємства в особистих потребах та в інших цілях, безпосередньо не пов'язаних з потребами підприємства.

Згідно з пунктом 1.3 Правил користування телефонним зв'язком на підприємстві, забезпечення працівників підприємства мобільним зв'язком (надання СІМ-карти) здійснюється на підставі заяви працівника та при узгодженні з директором підприємства, про що видається наказ.

Відповідно до пункту 1.7 Правил користування телефонним зв'язком на підприємстві, у разі звільнення працівник повертає підприємству мобільний телефон (у разі отримання апарату від підприємства), а також СІМ-карту.

Згідно з пунктом 1.11 Правил користування телефонним зв'язком на підприємстві, з метою запобігання використання СІМ-карти в особистих цілях директор може змінювати приналежність СІМ-карти між працівникам, що забезпечені корпоративним мобільним зв'язком, через будь-який проміжок часу.

Пунктом 2.4 Правил користування телефонним зв'язком на підприємстві передбачено, що працівники зобов'язані відшкодовувати підприємству збиток у зв'язку з використанням телефонного зв'язку не за цільовим призначенням.

З матеріалів справи вбачається, що наказами ТОВ "Виробнича-будівельна компанія "Мрія" від 23.11.2016 №23/11/16, 01.02.2016 №01/02/16, від 01.10.2016 №01/10/16, від 22.08.2016 №22/08/16, від 01.03.2016 №01/03/16, від 25.07.2016 №25/07/16, від 11.02.2016 №11/02/16, від 27.03.2015 №27/03/15 забезпечено мобільним зв`язком та ознайомлено з Правилами користування телефонним зв'язком на підприємстві працівників ТОВ "Виробнича-будівельна компанія "Мрія", а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_2 (т.1, а.с. 111-118).

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 працює на ТОВ "Виробнича-будівельна компанія "Мрія" на посаді інженера з охорони праці.

Відповідно до пояснень позивача, мобільний зв'язок ОСОБА_2 використовується для контролю за дотриманням правил охорони праці в офісі підприємства, на виробництві та на будівельних майданчиках.

ОСОБА_7 працює на ТОВ "Виробнича-будівельна компанія "Мрія" на посаді головного енергетика.

Відповідно до пояснень позивача, ОСОБА_7 відповідальний за стан електрогосподарства на об'єктах будівництва. Мобільний зв'язок ОСОБА_7 використовується для комунікації із споживачами електроенергії на будівництві та виробництві також для комунікації з ПАТ "Київенерго" та Ірпіньобленерго по поточних питаннях електропостачання.

ОСОБА_6 працює на ТОВ "Виробнича-будівельна компанія "Мрія" на посаді інженера матеріально-технічного постачання.

Відповідно до пояснень позивача, мобільний зв'язок ОСОБА_6 використовується для підтримання постійного зв'язку з контрагентами, постачальниками матеріалів, вирішення поточних питань по закупкам та доставці матеріалів та також для підтримання постійного зв'язку з виробництвом та безпосередніми виконавцями робіт на будівництві для постачання відповідно потрібних матеріалів.

ОСОБА_5 працює на ТОВ "Виробнича-будівельна компанія "Мрія" на посаді діловода.

Відповідно до пояснень позивача, мобільний зв'язок ОСОБА_5 використовується для постійної комунікації із державними органами, постачальниками та клієнтами компанії для обміну необхідною кореспонденцією, документами та інформацією по поточним справам підприємства.

ОСОБА_8 працює на ТОВ "Виробнича-будівельна компанія "Мрія" на посаді головного бухгалтера.

Відповідно до пояснень позивача, мобільний зв'язок ОСОБА_8 використовується для постійної комунікації із контрагентами підприємства з приводу документообігу, взаєморозрахунків та реєстрації податкових накладних.

ОСОБА_3 працює на ТОВ "Виробнича-будівельна компанія "Мрія" на посаді інженера по монтажу.

Відповідно до пояснень позивача, мобільний зв'язок ОСОБА_3 використовується для коригування його діяльності по об'єктах будівництва, зв'язку монтажника з відділом забезпечення та інженером-конструктором.

ОСОБА_4 працює на ТОВ "Виробнича-будівельна компанія "Мрія" на посаді системного адміністратора.

Відповідно до пояснень позивача, мобільний зв'язок ОСОБА_4 використовується ля організації роботи мережі між виробництвом офісом та будівельними компаніями. Постійна підтримка (у телефонному режимі) роботи офісної оргтехніки, вирішення поточних питань, що виникають у співробітників компанії при роботі на персональних комп'ютерах.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивач довів безпідставність доводів контролюючого органу про відсутність зв'язку наданих (компенсованих) послуг мобільного зв'язку з трудовою функцією працівників підприємства, яких забезпечено послугами мобільного зв'язку.

Також є вірними посилання суду першої інстанції на те, що висновок контролюючого органу ґрунтується на запереченні зв'язку послуг мобільного зв'язку з виконанням трудової функції відповідних працівників, оскільки жодних доказів або пояснень в обґрунтування таких заперечень представник відповідача не надав.

Суд першої інстанції вірно спростував доводи відповідача щодо відсутності у позивача документів, зокрема, договорів про підключення, інших угод, рахунків-фактури, правил користування мобільним зв'язком, переліку робітників, забезпечених мобільним зв'язком у зв'язку з виробничою необхідністю такого використання, а також спростував зауваження контролюючого органу про те, що ненадання позивачем деталізованих рахунків від оператора із зазначенням номерів абонентів і часу їх розмов, журналів обліку дзвінків із зазначеннями цілей дзвінків та їх тривалості за кожним номером, унеможливлює підтвердження зв'язку витрат послуг мобільного зв'язку з веденням господарської діяльності позивача, оскільки надання таких документів не передбачено жодним нормативним документом та прийшов до вірного висновку, що податкове повідомлення-рішення №0001491401 від 14.02.2017, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 27411,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо протиправності податкового повідомлення-рішення №0001511401 від 14.02.2017, яким позивачеві визначені грошові зобов'язання з військового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу 20 Перехідні положення Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.

Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу 20 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи).

Враховуючи, що доказами, які містяться у матеріалах справи, спростовуються висновки контролюючого органу про неутримання та несплату позивачем податку на доходи фізичних осіб, правові підстави для визначення позивачеві грошових зобов'язань з військового збору оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відсутні, а тому податкове повідомлення-рішення №0001511401 від 14.02.2017 є протиправним та підлягає скасуванню.

Також є вірними висновки суду першої інстанції щодо протиправності ППР від 14.02.2017 року №0001501406 та необхідності його скасування, оскільки матеріалами справи спростовуються висновки відповідача про необхідність включення до загального місячного доходу працівників ТОВ "Виробничо-будівельна компанія "Мрія" вартості наданих послуг мобільного зв'язку, а висновок контролюючого органу про надання позивачем звітності з недостовірними даними є безпідставними.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про законність і обгрунтованість постанови Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року та вважає, що постанова суду прийнята з дотриманням норм чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови Київського окружного адміністративного суду м від 20 вересня 2017 року.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Лічевецький І.О.

Мельничук В.П.

Повний текст виготовлено: 18 квітня 2018 року.