Рішення № 73478999, 12.04.2018, Мангушський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд Донецької області)

241/1772/16-а

2-а/241/3/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2018 року (Повний текст) смт. Мангуш

Першотравневийо районний суд Донецької області

у складі: головуючого судді Демочко Д.О.,

при секретарі судового засідання Небиліченко Т.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Мангуш адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Спеціалізоване управління №112 «Стальконструкція» до Мелекінської сільської ради про скасування рішення, суд-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 акціонерне товариство «Спеціалізоване управління №112 «Стальконструкція» (далі-ПрАТ «СУ №112 «Стальконструкція») звернувся до Першотравневого районного суду Донецької області з позовом до Мелекінської міської ради про скасування рішення Мелекінської міської ради від 30.01.2015 р. №6/36-2183 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, на території Мелекінської сільської ради на 2015 рік» та від 29.01.2016 року №7/4-104 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, на території Мелекінської сільської ради на 2016 рік». В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що Мелекінською сільською радою прийняті рішення від 30 січня 2015 року №6/36-2183 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, на території Мелекінської сільської ради на 2015 рік», яке згідно п.3 набуває чинності з моменту прийняття, тобто з 30.01.2015 року та №7/4-104 від 29.01.2016 року «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, на території Мелекінської сільської ради на 2016 рік», яке згідно п. 4 також набуває чинності з моменту прийняття, тобто 29.01.2016 р., якими встановлені ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Позивач вважає, що приймаючи спірне рішення відповідачем порушено вимоги пп.4.1.9 п.4.1 ст.4, пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України, ст.36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», що є підставою для його скасування. У зв'язку з викладеним просив суд, скасувати вищевказані рішення та стягнути з відповідача судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві та просив її задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав. Суду пояснив, що оспорювані рішення були прийняті в межах повноважень Мелекінської міської ради та просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, котрим КАС України викладено в новій редакції.

У відповідності до п.10 Розділу VII Перехідних Положень КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією КАС України.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб’єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб’єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС.

Отже, обов’язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб’єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 24.10.2017 року по справі №21-3926а16.

Суд відзначає, що з аналізу змісту наведених рішень Мелекінської сільської ради від 30.01.2015 року №6/36-2183 та від 29.01.2016 року №7/4-104, вбачається, що зазначені рішення є регуляторним актом і має ознаки, визначені ст.1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Засади здійснення державної регуляторної політики органами та посадовими особами місцевого самоврядування визначені розділом VІ Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», який встановлює порядок планування, розробки, прийняття та оприлюднення регуляторних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування.

Регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений (ст.36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»).

При цьому слід врахувати положення п.4 р. VІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року, згідно з яким органам місцевого самоврядування рекомендовано: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установити, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Згідно з п. 4 Прикінцевих положень Закону України від 24.12.2015 року №909 - VIІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» установлено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, визначені пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності».

Розділом 4 «Ставка податку» Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Мелекінської сільської ради від 30.01.2015 року №6/36-2183, встановлено, що ставки податку встановлюються за 1 кв.м. бази оподаткування:

для об’єктів житлової нерухомості – 2 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;

для об’єктів нежитлової нерухомості – 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Розділом 4 «Ставка податку» Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Мелекінської сільської ради від 29.01.2016 року №7/4-104, встановлено, що ставки податку встановлюються за 1 кв.м. бази оподаткування:

для об’єктів житлової нерухомості – 0,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;

для об’єктів нежитлової нерухомості – 0,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Як вбачається з оскаржуваних рішень, вони набувають чинності з моменту прийняття.

Вирішуючи цю справу, крім іншого, суд має взяти до уваги принцип пропорційності, закріплений у п.8 ч.2 ст.2 КАС України, який визначає, що адміністративні суди у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень перевіряють чи прийняті вони з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Частиною першою ст.18 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Пунктом 16.1.4. Податкового кодексу України встановлений обов’язок юридичних осіб (резидентів і нерезидентів України) сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 266.1.1 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Чинними нормативно-правовими актами на ПрАТ «СУ №112 «Стальконструкція» покладений обов’язок сплачувати податки, зокрема, і податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки, розмір і порядок сплати якого встановлюється Мелекінської сільською радою.

Оскаржуване рішення прийняте відповідачем з метою врегулювання правовідносин зі сплати податку, на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який зараховуються до місцевого бюджету. Дія цього рішення поширюється на необмежене коло суб’єктів, які володіють нерухомим майном, і в силу цього мають обов’язок зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За таких обставин суд вважає, що відповідач, приймаючи рішення, яким встановлений податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не порушив права позивача.

Суд бере до уваги, ІНФОРМАЦІЯ_1, охорона здоров’я, соціальний захист та соціальне забезпечення, фізична культура і спорт, державні культурно-освітні та театрально видовищні програми, програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї, у тому числі на підтримку діяльності молодіжних центрів; програми соціального захисту малозабезпеченої категорії учнів професійно-технічних навчальних закладів; місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів; культурно-мистецькі програми місцевого значення тощо, повний перелік яких, наведений у ст.ст. 89, 91 Бюджетного кодексу України.

Скасування оскаржувані рішення не забезпечить необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для майнових інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Більше того, скасування оскаржуваного рішення поставить під загрозу нормальне фінансування програм з місцевого бюджету Мелекінської сільської ради і буде мати більш несприятливі наслідки для усієї територіальної громади смт. Мелекіне. За таких обставин суд вважає, що не можна ставити майнові інтереси одного приватного підприємства над інтересами усієї територіальної громади і у цьому випадку приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові у задоволенні позову судовий збір не відшкодовується.

Керуючись ст.ст. 5-11, 72-77, 139, 241-246, 255 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Спеціалізоване управління №112 «Стальконструкція» (юридична адреса: 37515, Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Євпаторійська, будинок 49, код ЄДРПОУ 01413767) до Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області (юридична адреса: 87441, Донецька область, Мангушський район, с. Мелекіне, вулиця Гагаріна, б. 22-а, код ЄДРПОУ 04340460) про скасування рішення Мелекінської сільської ради від 30.01.2015 року №6/36-2183 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, на території Мелекінської сільської ради на 2015 рік» та від 29.01.2016 року №7/4-104 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, на території Мелекінської сільської ради на 2016 рік» - відмовити в повному обсязі.

Вступна та резолютивна частина рішення ухвалені у нарадчій кімнаті та проголошенні у судовому засіданні 12 квітня 2018 року.

Повний текст судового рішення виготовлено 19 квітня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Першотравневий районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Д.О. Демочко