Рішення № 73478518, 04.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 квітня 2018 року № 826/13409/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів: Кармазіна О.А., Скочок Т.О., за участю секретаря судового засідання Скидан С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до про Державної фіскальної служби України, Голови Державної фіскальної служби України ОСОБА_2, директора регуляторно-правового департаменту Державної фіскальної служби України ОСОБА_3, директора Департаменту методологічної та нормотворчої роботи Державної фіскальної служби України ОСОБА_4 визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання поновити на роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, за участю:

позивача - ОСОБА_1, від позивача - ОСОБА_5;

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправними рішення та дії Державної фіскальної служби України (далі - ДФС);

- визнати протиправними рішення, дії та бездіяльність Голови ДФС - ОСОБА_2, директора регуляторно-правового департаменту ДФС ОСОБА_3, директора Департаменту методологічної та нормотворчої роботи ДФС ОСОБА_4;

- скасувати наказ ДФС від 26.07.2016 № 2730-о про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу з питань законопроектної та нормативно-правової роботи управління законопроектної та роз'яснювальної роботи Департаменту правової роботи ДФС;

- зобов'язати ДФС поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді головного державного інспектора за фахом та спеціалізацією за безстроковим трудовим договором у тотожному Відділі нормативно-експертного забезпечення правової роботи Регуляторно-правового департаменту ДФС;

- зобов'язати ДФС виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;

- стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду з ДФС в сумі 10000,00 грн, з ОСОБА_2 - 5000,00 грн; з ОСОБА_3 - 5000,00 грн, з ОСОБА_4 - 5000,00 грн;

- стягнути з ДФС правову допомогу за правилами, встановленими постановою Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27.04.2006 № 590 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2012) за постановою суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що була звільнена з публічної служби протиправно та з численними порушеннями процедури, передбаченої трудовим законодавством України, Закону України "Про державну службу" та вимог Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" і Конвенцією про дискримінацію в галузі праці та занять. Вказує, що відбулась не ліквідація, а реорганізація Департаменту правової роботи ДФС у Регуляторно-правовий департамент та Департамент адміністративного оскарження та судового супроводження. При цьому, у період реорганізаційних заходів та внесення змін до Структури апарату ДФС 2014-2016 років Відділ з питань законопроектної та нормативно-правової роботи і його правонаступник - Відділ нормативно-експертного забезпечення правової роботи по штатній чисельності працівників залишався без змін - 5 штатних одиниць. Стверджує, що загальна чисельність працівників оновленої правової служби ДФС у складі двох правонаступників: Регуляторно-правового департаменту і Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження, у порівнянні з колишнім реорганізованим Департаментом правової роботи, збільшилась до 90 штатних працівників. Утворений Регуляторно-правовий департамент ДФС став правонаступником Управління законопроектної та роз'яснювальної роботи Департаменту правової роботи ДФС, який було укомплектовано відділами зі складу колишнього Управління законопроектної та роз'яснювальної роботи, а саме попередніми відділами з незначною зміною їх назви, у тому числі і відділом, у якому працювала позивач. Разом з тим, у лютому-березні 2016 року керівник ОСОБА_4 та наступний керівник ОСОБА_3 не перевели її у тотожний Відділ нормативно-експертного забезпечення правової роботи і позивач фактично залишилась працювати у новому Відділі поза штатом, виконуючи ті ж самі функціональні обов'язки. Позивач стверджує, що з лютого 2016 року по 25.07.2016 у відповідача були в наявності вакантні посади, що відповідали її кваліфікації та досвіду роботи, проте всупереч положенням чинного законодавства не були запропоновані позивачу. Обґрунтовуючи порушення відповідачем процедури вивільнення працівника, позивач зазначила, що її звільнення відбулось без згоди профспілкового органу, не було враховано переважного права позивача залишення на роботі та не було запропоновано рівноцінну посаду кваліфікації позивача. Зазначила, що 24.05.2016 позивачу було вручено повідомлення про наступне вивільнення та запропоновано тимчасово вакантну посаду на період відпустки по догляду за дитиною, від якої позивач відмовилась, оскільки у Відділі була наявна вакантна посада за безстроковим трудовим договором. Враховуючи очевидну протиправність та дискримінаційність дій відповідачів, позивач вважає, що її звільнення є протизаконним.

Ухвалою суду від 05.09.2016 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/13409/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідно до ухвали суду від 23.10.2017 адміністративну справу № 826/13409/16 прийнято до провадження судді Катющенка В.П. та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та її представник у судових засіданнях підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача - ДФС у судове засідання 04.04.2018 не прибув, подав до суду клопотання, у якому просив відкласти розгляд справи з підстав перебування представника, який супроводжує дану справу, на лікарняному. У матеріалах справи міститься письмові заперечення проти позову, подані представником ОСОБА_6, за змістом яких остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 840 ДФС прийнято наказ від 02.11.2015 № 834 "Про затвердження Плану заходів із скорочення штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби", що передбачав здійснення комплексу заходів щодо переведення, звільнення працівників ДФС згідно з чинним законодавством відповідно до змін, проведених у Структурі та Штатному розписі ДФС. Вказує, що наказом ДФС від 30.12.2015 № 1022 "Про скорочення чисельності та введення в дію структури апарату Державної фіскальної служби" скорочено штатну чисельність ДФС на 30 відсотків або на 656 шт. одиниць та введено в дію Структуру апарату Державної фіскальної служби України. Зокрема, вказаним наказом було ліквідовано у складі ДФС Департамент правової роботи та утворено на його базі Регуляторно-правовий департамент і Департамент адміністративного оскарження та судового супроводження, у зв'язку з чим зазначені структурні підрозділи та їх новоутворені підрозділи зазнали як структурних, так і функціональних змін. Відповідач стверджує, що ним було дотримано норми трудового законодавства при вивільненні позивача, а саме: останню за два місяця попереджено про наступне вивільнення та запропоновано рівноцінну посаду на період відпустки по догляду за дитиною, від якої позивач відмовилась. Крім того, зазначила, що на момент звільнення позивачу додатково пропонувались інші посади відповідно до штатного розпису ДФС, від ознайомлення з якими остання відмовилась, про що складено акт від 26.07.2016. Пояснила, що оскільки позивачеві було присвоєно спеціальне звання, згода на її звільнення від профспілки не вимагається. Також вказала на безпідставність решти позовних вимог.

Відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 у судове засідання 04.04.2018 не прибули, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Вислухавши думку позивача та її представника, врахувавши строки розгляду даної справи, судом визнано необґрунтованим клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи без участі відповідачів.

Ухвалами суду, постановленими в судовому засіданні 04.04.2018 без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволенні клопотань відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про закриття провадження у справі та у задоволенні клопотання представника позивача щодо призначення експертизи з використанням поліграфа.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 04.04.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та її представника, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 1995 року працювала в органах податкової служби.

Наказом ДФС від 26.07.2016 № 2730-о звільнено ОСОБА_1 26.07.2016 з посади головного державного інспектора відділу з питань законопроектної та нормативно-правової роботи управління законопроектної та роз'яснювальної роботи Департаменту правової роботи Державної фіскальної служби за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби.

Вважаючи, що звільнення відбулось з грубим порушенням норм чинного законодавства, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Відповідно до частини третьої вказаної статті Закону України "Про державну службу" процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Отже, підставами для звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП та пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" можуть бути зміни в організації виробництва і праці шляхом реорганізації підприємства, установи чи організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини 2 статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 N 85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів", в редакції, що діяла до 21.10.2015, було встановлено граничну чисельність працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади. Відповідно до додатку до вказаної постанови гранична чисельність працівників апарату ДФС становила 2186 штатних одиниць.

Згідно штатного розпису ДФС на 2015 рік, затвердженого Головою ДФС 23.09.2015 та погодженого Міністерством фінансів України 23.09.2015, кількість штатних одиниць становила 2183 (том 2 а.с. 28-127), штатна чисельність Департаменту правової роботи складала 80 штатних одиниць.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 N 840 "Про внесення змін у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 р. N 85" встановлено граничну чисельність працівників апарату ДФС - 1530 штатних одиниць.

На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 N 840 02.11.2015 ДФС прийнято наказ № 834, яким затверджено План заходів із скорочення штатної чисельності працівників ДФС (том 1 а.с. 102).

Відповідно до наказу ДФС від 30.12.2015 № 1022 скорочено штатну чисельність апарату ДФС на 30 відсотків, або на 656 шт. одиниць та введено у дію Структуру апарату ДФС (том 1 а.с. 106-109).

Також вказаним наказом вирішено ліквідувати Департамент правової роботи (80 шт. од.), утворивши на його базі та за рахунок вивільненої чисельності Регуляторно-правовий департамент (21 шт. од.) і Департамент адміністративного оскарження та судового супроводження (69 шт. од.), розподіливши між ними функції ліквідованого департаменту.

Відповідно до штатного розпису на 2015 рік від 30.12.2015 кількість штатних одиниць апарату ДФС становила - 1522 (том 2 а.с. 128-201).

При цьому, згідно вказаного штатного розпису штатна чисельність Регуляторно-правового департаменту становила 21 штатна одиниця, а штатна чисельність Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження - 69 штатних одиниць.

Штатним розписом на 2016 рік, 26.01.2016 затверджено штат ДФС у кількості 1524 штатних одиниць (том 3 а.с. 77-151).

Відповідно до Переліку №1 змін до штатного розпису на 2016 рік з 29.07.2016 затверджено штат у кількості 1530 штатних одиниць (том 3 а.с. 215-222).

Згідно штатного розпису ДФС на 2016 рік штатна чисельність Регуляторно-правового департаменту становила 21 штатна одиниця, а штатна чисельність Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження - 69 штатних одиниць.

Таким чином, скорочення загальної чисельності працівників ДФС відбулось 30.12.2015 - з дня введення в дію нової структури та затвердження штатного розпису у кількості 522 штатних одиниць.

При цьому, жодного попередження про майбутнє вивільнення у період з січня 2016 року по травень 2016 року позивач не отримувала.

Крім того, затверджений штатний розпис відповідача на 2016 рік з 26.01.2016 у порівнянні з затвердженим штатним розписом на 2015 рік 30.12.2015 був на 2 штатні одиниці більше. А після звільнення позивача, а саме з 29.07.2016 штат відповідача затверджено у кількості 1530 штатних одиниць, що на 6 штатних одиниць більше, ніж на час звільнення позивача.

При цьому, функції та повноваження Департаменту правової роботи були розподілені між Регуляторно-правовим департаментом та Департаментом адміністративного оскарження та судового супроводження, тобто, залишились такими самими, що підтверджується положеннями вказаних структурних підрозділів (том 3 а.с. 9-24, том 4 а.с. 77-91).

Таким чином, структурний підрозділ, у якому працювала позивач, було перейменовано та розподілено функції та повноваження між новоутвореними структурними підрозділами.

Суд звертає увагу, що штатна чисельність Регуляторно-правового департаменту та Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження була збільшена з 80 до 90 штатних одиниць та залишалась незмінною з дня введення в дію Структури апарату ДФС, затвердження штатних розписів на 2015 та 2016 роки по день звільнення ОСОБА_1

З матеріалів справи вбачається, що 24.05.2016 позивачеві було вручено попередження про наступне вивільнення з займаної посади 24.07.2016 згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності ДФС (том 1 а.с. 130).

Одночасно з вказаним повідомленням позивача було ознайомлено з пропозицією рівноцінної, на думку відповідача, посади державної служби на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника, а саме: головного інспектора відділу нормативно-експертного забезпечення правової роботи Регуляторно-правового департаменту ДФС на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_7 (том 1 а.с. 131).

У попередженні та пропозиції ОСОБА_1 зазначила, що не погоджується на тимчасову роботу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Частиною першою статті 42 КЗпП передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Роботодавець є таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявні вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

При цьому, мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.

Таким чином, розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо).

Суд погоджується з доводами позивача та зазначає, що пропозиція відповідача тимчасово вакантної посади на період відпустки основного працівника по догляду за дитиною суперечить установленим чинним законодавством гарантіям збереження роботи.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача, що позивачеві у день звільнення були запропоновані інші вакантні посади, з огляду на наступне.

Так, у матеріалах справи міститься акт від 26.07.2016 про відмову ОСОБА_1 ознайомитись з пропозицією наявних посад відповідно до штатного розпису ДФС, який складено начальником відділу кадрового адміністрування центрального апарату управління кадрового адміністрування Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ОСОБА_8, головним державним інспектором відділу кадрового адміністрування центрального апарату управління кадрового адміністрування Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ОСОБА_9 та головним державним інспектором відділу взаємодії з кадрових питань митниць управління взаємодії з кадрових питань Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ОСОБА_10 (том 2 а.с. 7).

Позивач у судових засіданнях та в уточненій позовній заяві наполягала на тому, що відповідачем не було запропоновано їй жодних вакантних посад, крім тимчасової посади, запропонованої 24.05.2016, з моменту повідомлення про майбутнє вивільнення.

З метою з'ясування дійсних обставин, судом були допитані в якості свідків особи, які складали акт про відмову ОСОБА_1 ознайомитись з пропозицією наявних посад відповідно до штатного розпису ДФС, та позивач.

Допитані у судовому засіданні 28.02.2018 свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 повідомили, що у спірному періоді відбувалось масове вивільнення працівників ДФС, при цьому жоден з допитаних свідків не пам'ятає обставин складення акта у зв'язку з великим проміжком часу, що сплинув з даної події.

ОСОБА_1, яка була допитана в якості свідка у судовому засіданні 28.02.2018, пояснила, що була переконана в тому, що спірний наказ прийнято відповідачем 25.07.2016. 26.07.2016 їй зателефонували та повідомили про звільнення. Також повідомили про необхідність прибути на роботу та забрати трудову книжку. Прибувши на роботу об 11:00 26.07.2016 позивач перебувала на робочому місці, а після обіду їй повідомили про те, що остання може забрати документи.

Суд критично відноситься до показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з огляду на наступне.

За визначенням пункту 2 частини першої статті 48 Закону України "Про зайнятість населення" масовим вивільненням з ініціативи роботодавця (крім випадку ліквідації юридичної особи) є одноразове або протягом трьох місяців - вивільнення 20 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації незалежно від чисельності працівників.

З матеріалів справи вбачається, що 24.05.2016 ДФС було подано до Київського міського центру зайнятості звітність за формою № 4-ПН, з якої вбачається, що ДФС передбачає вивільнити 11 працівників (том 2 а.с. 6).

Зазначені обставини спростовують покази свідків про масове вивільнення, позаяк 11 працівників не становлять 20 відсотків працівників апарату ДФС. Тим більше, що згідно матеріалів справи (наказ від 30.12.2015 № 1022) скорочення штатної чисельності передбачалось на 30 відсотків або на 656 штатних одиниць.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно штатних розписів на 2015 рік (з 30.12.2015) та 2016 рік в Регуляторно-правовому департаменті та Департаменті адміністративного оскарження та судового супроводження у сукупності налічувалось 32 посади головних державних інспекторів, разом з тим, позивачеві була запропонована лише тимчасово вільна посада.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що на підставі наказів ДФС від 26.02.2016 № 590-о та № 687-о від 02.03.2016 було переведено 9 працівників ДФС на посади головних державних інспекторів відділу нормативно-експертного забезпечення та відділу погоджувально-роз'яснювальної роботи Регуляторно-правового департаменту ДФС (том 1 а.с. 35, 36) та здійснювався прийом на роботу інших працівників, зокрема ОСОБА_11 як такого, що успішно пройшов стажування (том1 а.с. 41).

Таким чином, прийняття на роботу нових працівників у той час, як відбувається скорочення, додатково свідчить про порушення трудового законодавства з боку ДФС в частині не запропонування всіх наявних вакантних посад позивачу.

Крім того, на відміну від попередження про наступне вивільнення від 24.05.2016, у якому позивач зазначила причини її відмови від призначення на тимчасову посаду, попередження від 26.07.2016 такої відмови позивача не містить, що додатково дає суду підстави критично відноситись до показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та до акта від 26.07.2016 про відмову позивача ознайомитись з пропозицією наявних вакантних посад.

За таких обставин, відповідачем не обґрунтовано неможливості переведення позивача на посаду головного державного інспектора Регуляторно-правового департаменту ДФС або Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження, або іншу посаду, як і не обґрунтовано не розгляд неодноразово поданих позивачем заяв про переведення її до Регуляторно-правового департаменту ДФС (том 1 а.с. 38, 39). А також не доведено суду факту масового вивільнення працівників.

Крім того, наказом від 21.03.2016 № 957-о звільнено ОСОБА_12 з посади головного державного інспектора відділу погоджувально-роз'яснювальної роботи Регуляторно-правового департаменту ДФС (том 1 а.с. 37).

Натомість, вакантна посада головного державного інспектора відділу погоджувально-роз'яснювальної роботи Регуляторно-правового департаменту ДФС, яку обіймала ОСОБА_12, не була запропонована позивачеві та не була розглянута можливість переведення останньої на вказану посаду.

Крім того, не доведено відповідачем дотримання положень статті 42 КЗпП в частині врахування переважного права позивача, як працівника з високою кваліфікацією, на залишенні на роботі.

Також, суд вважає необхідним звернути увагу, що у розумінні положень КЗпП відповідач з дня затвердження нового штатного розпису зобов'язаний був повідомити працівників про можливе майбутнє вивільнення.

Тобто, з дня затвердження штатного розпису на 2016 рік - 26.01.2016 у ДФС виник обов'язок повідомити працівників про вивільнення у зв'язку зі скороченням чисельності чи штату працівників.

Натомість, позивачеві лише 24.05.2016 вручено повідомлення про майбутнє вивільнення, у той час як з 26.02.2016 відповідач розпочав вибіркове переведення працівників ДФС на посади, визначені новим штатним розписом.

Встановлені обставини свідчать про невідповідність дій відповідача затвердженому наказом ДФС від 02.11.2015 № 834 Плану заходів із скорочення працівників ДФС (том 1 а.с. 103-105), який передбачав одночасне здійснення комплексу заходів щодо переведення, звільнення працівників згідно з чинним законодавством України відповідно до змін, проведених у Структурі та Штатному розписі ДФС.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що ДФС при звільненні позивача порушено наведені норми трудового законодавства.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача про порушення відповідачем процедури вивільнення в частині неотримання останнім згоди профспілкового органу, з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 43 КЗпП розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, зокрема, у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Міністерства доходів і зборів від 05.12.2013 № 3766-о ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання радника податкової та митної справи ІІ рангу (том 4 а.с. 100).

Враховуючи, що позивачеві присвоєно спеціальне звання, згода виборного органу первинної профспілкової організації на її звільнення не вимагається.

Визначаючись щодо способу захисту порушеного права позивача, суд враховує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На переконання суду, самі по собі оспорювані дії відповідачів не створюють будь-яких правових наслідків для позивача. У даному випадку, правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії - наказ про звільнення останньої.

Враховуючи вкладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій ДФС; дій та бездіяльності Голови ДФС - ОСОБА_2, директора регуляторно-правового департаменту ДФС ОСОБА_3, директора Департаменту методологічної та нормотворчої роботи ДФС ОСОБА_4, позаяк останні не створюють правових наслідків для позивача.

З огляду на встановлені обставини в сукупності, суд вважає, що наказ ДФС від 26.07.2016 № 2730-о "Про звільнення ОСОБА_1" є протиправним та підлягає скасуванню, що є правовою підставою для задоволення позову у цій частині.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 жовтня 2014 року (№ рішення у ЄДРСР 41602330), у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідно до положень частини першої статті 235 КЗпП ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді головного державного інспектора відділу з питань законопроектної та нормативно-правової роботи управління законопроектної та роз'яснювальної роботи Департаменту правової роботи Державної фіскальної служби України з 27.07.2016.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В даному випадку заява про поновлення на роботі, що підтверджується матеріалами справи, розглядається більше одного року не з вини працівника, а тому виплата середнього заробітку підлягає за весь час вимушеного прогулу.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченим Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

З пункту 5 Порядку вбачається, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).

При цьому, суд не приймає до уваги пояснення представника позивача, у яких останній розрахував суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням постанов Кабінету Міністрів України, якими збільшено посадові оклади працівників ДФС, позаяк розрахунок останнього суперечить наведеним нормам КзпП та Порядку № 100.

Так, згідно довідки ДФС від 10.11.2017 № 554 середньоденна заробітна плата позивача складала 385,47 грн.

Весь час вимушеного прогулу з 27.07.2016 по 04.04.2018 становить 423 робочих дня.

Таким чином, за весь час вимушеного прогулу на користь позивача підлягає стягненню з відповідача - Державної фіскальної служби України 163053,81 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу (423х385,47=163053,81 грн).

При цьому, суд не вбачає підстав для зменшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рахунок отриманої позивачем допомоги по безробіттю, оскільки Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 (№ 818/149/17) та від 31.01.2018 (№2а/1711/1377/11).

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідачів на її користь моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" зазначено, що при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями, вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою, так як розмір суми відшкодування моральної шкоди та характер моральних чи фізичних страждань, приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, або інших негативних явищ, заподіяних їй саме незаконними діями з боку відповідачів позивачем жодним доказом не доведений.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань законопроектної та нормативно-правової роботи управління законопроектної та роз'яснювальної роботи Департаменту правової роботи Державної фіскальної служби України з 27.07.2016 та в частині стягнення з Державної фіскальної служби України на її користь середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

Щодо відшкодування понесених позивачем судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

З матеріалів справи вбачається, що умовами договору про надання правової допомоги від 30.03.2015, укладеним між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_5, передбачено, що відшкодування послуг правової допомоги визначається у розмірі за нормами статей 16, 47, 56, 87, 90, 98, 161, 163, 168 і п. 2 роз. VІІІ Перехідні положення КАС України за правилами постанови КМ України від 27.04.2006 № 590, згідно з постановою або ухвалою суду.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів щодо обсягу наданих адвокатом ОСОБА_5 послуг, виконаних робіт та їх вартості.

Одночасно частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Попри це, ні позовна заява, ні додаткові пояснення не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що позбавляє суд можливості визначити розмір витрат, понесених позивачем на правничу допомогу.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви представника позивача в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір згідно квитанції № 5 від 05.03.2018 у розмірі 52,86 грн.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань ДФС документально підтверджені понесені судові витрати в сумі 52,86 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (03048, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 39292197) від 26.07.2016 № 2730-о "Про звільнення ОСОБА_1".

Поновити ОСОБА_1 (03048, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді головного державного інспектора відділу з питань законопроектної та нормативно-правової роботи управління законопроектної та роз'яснювальної роботи Департаменту правової роботи Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 39292197) з 27.07.2016.

Стягнути з Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 39292197) на користь ОСОБА_1 (03048, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 163053,81 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (03048, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачений судовий збір згідно квитанції № 5 від 05.03.2018 у розмірі 52,86 грн за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 39292197).

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (03048, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді головного державного інспектора відділу з питань законопроектної та нормативно-правової роботи управління законопроектної та роз'яснювальної роботи Департаменту правової роботи Державної фіскальної служби України з 27.07.2016 та в частині стягнення з Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 39292197) на її користь середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя СуддіВ.П. Катющенко О.А. Кармазін Т.О. Скочок