Рішення № 73475233, 19.03.2018, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/18700/17

Провадження № 2-а/234/87/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2018 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Заборського В.О., за участю секретаря судового засідання Сторчай А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

08 грудня 2017 року ОСОБА_1 завернулась до Краматорського міського суду Донецької області із адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (далі УПФУ), яка полягає у не виплаті, починаючи з березня 2016 року пенсії, зобов’язати УПФУ поновити виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з березня 2016 року, допустити до негайного виконання постанову суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Позов обґрунтовується тим, що позивач з 1989 року отримує пенсію за віком. До липня 2014 року перебувала на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в м. Єнакієве, а з березня 2015 року постановлена на облік до УПФУ м. Краматорська, де і отримувала пенсію за віком. Проте, з березня 2016 року на рахунок позивача не було зараховано щомісячну пенсію, будь-яких рішень органу ПФУ про припинення виплати пенсії на адресу позивача не надходило.

Позивач вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії - неправомірними, які порушують охоронювані Конституцією та Законами України права, позбавили її єдиного джерела для існування.

Позивач та її представник ОСОБА_2 в судове засідання не з’явились, просили суд розглянути позов у їх відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з’явилась. В наданому суду 31.01.2018 року відзиву на адміністративний позов представник відповідача зазначила, що 12.03.2015 року ОСОБА_1 звернулась до УПФУ із заявою про запит пенсійної справи з УПФУ у м. Торецьку Донецької області, та з 01.05.2015 року прийнята на облік як внутрішньо переміщена особа по матеріалам електронної справи. З 01.03.2016 року виплату пенсії позивачу було призупинено, за результатами звірки з Управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, оскільки довідка про взяття на облік особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України, від 10.09.2015 року №1426/041343 – скасована. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутися особисто в органи УПФУ за місцем реєстрації ВПО та надати оригінали документів, що підтверджують її особу, підтвердити своє проживання на підконтрольній Україні території. Після надання необхідних документів та отримання рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО виплата пенсії відбудеться у найближчій час. Станом на 30.01.2018 року ОСОБА_1 за поновленням пенсії не зверталась, жодного рішення про відмову в поновленні виплати пенсії управлінням не приймалося. Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущені строки визначені ст.99 КАС України, оскільки він просить визнати протиправною бездіяльність починаючи з 01 березня 2016 року.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком з 20.10.2010 року, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1.

Згідно копії паспорта позивача вона зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до довідки від 11.03.2015 року за № 1426/41343 ОСОБА_1 взято на облік, як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції у м. Краматорськ Донецької області.

За інформацією з довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії № 12/02-25/7 від 27.02.2018 року ОСОБА_1 знаходиться на обліку в УПФУ в м. Краматорську Донецької області та їй фактично виплачена пенсія по лютий 2016 року включно.

З 01.03.2016 року виплату пенсії позивачу призупинено, за результатами звірки з Управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, оскільки довідка про взяття на облік особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України – ОСОБА_1 скасована.

Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу у зв’язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058), цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до ст. 47 Закону № 1058, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

У статті 49 Закону № 1058, зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2)на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України; 3)у разі смерті пенсіонера; 4)у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5)в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону України, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Тому суд зазначає, що Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає підставу припинення або зупинення пенсійних виплат -скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, в зв'язку з відсутністю цієї особи за місцем проживання, вказаним в довідці.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 19 Конституції України, ч.1 ст. 49 Закону № 1058, оскільки з березня 2016 року позивачу припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав, а скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, не підтвердження фактичного місця проживання не є такими підставами у розумінні ч. 1 ст. 49 Закону № 1058.

При цьому суд наголошує, що всі питання призначення, перерахунку, припинення пенсійних виплат визначаються виключно органами пенсійного Фонду України відповідно до Закону №1058. Делегування цих питань іншим органами Законом №1058 не передбачено.

А дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст. 4 Закону №1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, які не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено законами - тобто нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Оцінюючи спірні правовідносини суд звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, перевірка за місцем фактичного проживання, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду тощо.

За приписами ст. 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-1У «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином, на підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що на час припинення виплати пенсії ОСОБА_1 у березні 2016 року, були відсутні, встановлені Законом № 1058, підстави для такого припинення. На зазначений час не існувало підстав, передбачених чинним законодавством для відмови у виплаті пенсії, тому бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу є протиправною, доказів щодо правомірності своїх дій стосовно невиплати пенсії позивачу відповідачем не доведено.

Решта позовних вимог про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії та сплатити заборгованість з березня 2016 року також підлягають задоволенню, оскільки є похідними від задоволених позовних вимог.

Крім того, ухвалою суду було відстрочено сплату судового збору позивачем до ухвалення судового рішення. За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В той же час відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору в усіх судових інстанціях звільняється Пенсійний фонд України та його територіальні органи. Таким чином, судові витрати по сплаті судового збору, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 КАС України необхідно допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць

Керуючись ст.ст. 6, 139, 243-246, 371 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (паспорт серії ВЕ № 562745, виданий Єнакієвським МВ УМВС України у Донецькій області, адреса зареєстрованого місця проживання за паспортом: Донецька область, м. Єнакієве, вул. Леніна, 101/19, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (Код ЄДРПОУ 23346787, адреса місцезнаходження: вул. Поштова, 5, м. Краматорськ, Донецька область, 84302) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, з березня 2016 року.

Зобов'язати Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, виплату пенсії з березня 2016 року і сплатити заборгованість.

Допустити негайне виконання рішення у межах суми стягнення за один місяць.

На рішення суду до Донецького апеляційного адміністративного суду безпосередньо або через Краматорський міський суд Донецької області може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законно сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 299 КАС України.

Суддя В.О. Заборський