Ухвала суду № 73474038, 17.04.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/25269/17

Провадження №11-кп/772/317/2018

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач : Федчук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого-судді: Федчука В.В.,

суддів: Ващук В.П., Мішеніної С.В.,

зі секретарем: Міхневич І.А.

розглянув 17 квітня 2018 року у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці в режимі відеоконференції клопотання засудженого

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1 судимого

-18.11.1997 року вироком Одеського обласного суду визнаний винним за ст. 93 п.п. «г», « е», «ж» КК України (в редакції 1960 року) та засуджений до смертної кари розстрілу.

-Ухвалою Верховного суду України від 07.05.1998 року вирок Одеського обласного суду від 18.11.1997 відносно ОСОБА_2 змінено: дії ОСОБА_2 перекваліфіковано з п. «г» на п «з» ст. 93 КК України 1960 року і вважати ОСОБА_2 засудженим за ст. 93 п. «е», «ж», «з» КК України до обраного судом покарання смертної кари.

-17.06.2000 року постановою Одеського обласного суду ОСОБА_2 замінено смертну кару на довічне позбавлення волі.

про звільнення від відбування покарання у звязку з відбуттям строку покарання

за участю прокурора Ведешина О.О.,

захисника адвоката ОСОБА_3,

засудженого ОСОБА_2,

за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року,-

В С Т А Н О В И В :

Згідно ухвали суду, до Вінницького міського суду Вінницької області засуджений ОСОБА_2 звернувся з клопотанням про звільнення від покарання, призначеного вироком Одеського обласного суду від 18.11.1998 року за яким він визнаний винним у вчиненні злочинів та засуджений до смертної кари розстрілу. Ухвалою Верховного суду України від 07.05.1998 року вирок Одеського обласного суду від 18.11.1998 відносно ОСОБА_2 змінено: дії ОСОБА_2 перекваліфіковано з п. «г» на п «з» ст. 93 КК України 1960 року і вважати ОСОБА_2 засудженим за п. «е», «ж», «з» ст. 93 КК України до обраного судом покарання смертної кари. Постановою Одеського обласного суду від 17.06.2000 року ОСОБА_2 замінено смертну кару на довічне позбавлення волі.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року було відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_2 про звільнення від покарання на підставі відбуття строку покарання.

В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить звільнити його від відбування покарання на підставі відбуття строку покарання.

Заслухавши доповідача, захисника ОСОБА_3 та засудженого ОСОБА_2, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, прокурора Ведешина О.О., який заперечував про задоволення апеляційної скарги, оскільки вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляції , апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга засудженого ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до статті 404 КПК України, переглядає судові рішення суду першої інстанції, в межах апеляційної скарги.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 26.01.2011 № 1-рп/2011 вбачається, що наявність зазначеного проміжку часу не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей КК України 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали лише покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк до пятнадцяти років. Це підтверджується, зокрема, тим, що КК України 1960 року встановлював безальтернативну санкціюпозбавлення волі на строк до пятнадцяти роківза умисне вбивство без обтяжуючих обставин (стаття 94 КК України в редакції 1960 року). Проте законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з покаранням за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, оскільки вважав, що за вчинення таких злочинів мала існувати можливість призначення судами і більш суворого кримінального покарання (стаття 93 КК України 1960 року).

За таких обставин Конституційний Суд України зазначає, що альтернативний характер санкцій статей Кодексу 1960 року, які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві.

В частині 4 ст.5 Кримінального Кодексу 2001 року йдеться про можливість його змінити тільки іншим законом про кримінальну відповідальність, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, помякшує кримінальну відповідальність або іншим чином помякшує становище особи.

Як зазначив Конституційний Суд України про зворотну дію кримінального закону в часі, «зіставлення положень статей 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та статті 6 Кодексу дає підстави дійти висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або помякшують відповідальність особи.

Згідно Рішення Конституційного Суду України після рішення від 29.12.1999 року Кодекс 1960 року не став новим законом, що помякшував кримінальну відповідальність осіб за вчинення особливо тяжких злочинів.

Конституційний Суд України вважає , що оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання , ніж смертна кара , яка була передбачена Кодексом 1960 року на час вчинення особами особливо тяжких злочинів , то положення Кодексу 1960 року із змінами внесеними Закон № 1483 III, є такими, що помякшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визнав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі , встановлене новим кримінальним законом , а не на позбавлення волі строком на п'ятнадцять років , що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів , не є порушенням статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ( рішення у справах « Алакрам Хумматов проти Азербайджану » від 13 грудня 2007 року , заява № 39458/02).

Положення Кримінального кодексу України 1960 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 року № 1483-111, якими смертну кару як вид кримінального покарання було заміненодовічним позбавленням волі, треба розуміти як такі,що помякшують кримінальну відповідальністьособи і мають зворотню дію в часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, передбачені Кримінальним кодексом України 1960 року, до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального, кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» , у тому числі на осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності цим законом не було виконано.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, щоОСОБА_2 засуджений вироком Одеського обласного суду від 18.11.1997 року за яким він визнаний винним у вчиненні злочинів та засуджений до смертної кари розстрілу. Ухвалою Верховного суду України від 07.05.1998 року вирок Одеського обласного суду від 18.11.1997 відносно ОСОБА_2 змінено: дії ОСОБА_2 перекваліфіковано з п. «г» на п «з» ст. 93 КК України 1960 року і вважати ОСОБА_2 засудженим за ст. 93 п. «е», «ж», «з» КК України до обраного судом покарання смертної кари.

Постановою Одеського обласного суду від 17.06.2000 року ОСОБА_2 замінено смертну кару на довічне позбавлення волі.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні його клопотання про звільнення від відбуття покарання на підставі відбуття строку покарання.

Також слід зазначити, що постановою Староміського районного суду м.Вінниці від 12 лютого 2009 року відмовлено у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_2 про приведення у відповідність вироку одеського обласного суду від 18 листопада 1997 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Вінницької області від 26 березня 2009 року апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, а постанова Староміського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2009 року про відмову в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_2 про приведення у відповідність вироку Одеського обласного суду від 18 листопада 1997 року залишено без змін.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що ухвала Вінницького міського суду від 11 грудня 2017 року є законною та обґрунтованою скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 405,406,407,419, 537,539 КПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року, якою відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про звільнення від відбування покарання на підставі відбуття строку покарання - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 3-х місяців з дня проголошення, а засудженим, який утримується під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6

Згідно з оригіналом:

Суддя: