Рішення № 73472266, 16.04.2018, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.04.2018 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1207/17Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Булки В.І., секретар судового засідання Бабенецька А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк",

вул. Ковпака, 29, м. Київ, 03150;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона",

вул. Січових Стрільців, буд.39, м. Коломия, Івано-Франківська обл., 78203;

вул. Л.Українки, буд. 32-А, м. Коломия, Івано-Франківська область,78203,

про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1 414 691,10грн.,

за участю:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_1- керівник, витяг з ЄДРЮОФОП №1003573663 станом на 05.02.18;

встановив: Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою (вх.№13886/17 від 26.12.17) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1 414 691,10 грн.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.18 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 06.02.18.

Судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р. (набрала чинності для України 11.09.1997р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст.32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Буланов та Купчик проти України” заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., “Чуйкіна проти України” № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Ухвалами суду підготовче засідання суду неодноразово відкладалось. В підготовчому засіданні 06.03.18 оголошувалась перерва до 16.03.18.

Ухвалою від 16.03.18 закрито підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 29.03.18. Ухвалою від 29.03.18 повідомлено сторін про те, що розгляд справи по суті відкладено на 16.04.18.

Представник позивача в засідання суду не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце проведення засідання суду, що підтверджується ухвалою суду від 29.03.18 (вих.№2918 від 30.03.18) та повідомленням про вручення поштового відправлення (вх.№5453/18 від 16.04.18). В попередніх судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримував, просив позов задоволити, при цьому вказував на: укладення між сторонами Генерального договору про надання кредитних послуг №43-35.8/355 від 30.07.08; на систематичне порушення відповідачем обов'язків зі сплати кредиту, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 1 414 691,10грн.; на норми стст.509,525,526,549,550,1049,1054 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач надав суду клопотання (вх.№20678/18 від 29.12.17) про розгляд справи у всіх судових засіданнях без присутності представника позивача та відповідь на відзив (вх.№3643/18 від 02.03.18). Однак, представник позивача з'являвся в судові засідання та підтримував позовні вимоги.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (вх.№1948/18 від 05.02.18), заяві про закриття провадження (вх.№1704/18 від 05.02.18), запереченні на відповідь на відзив (вх.№4234/18 від 15.03.18), при цьому вказує на те що: 15.03.11 рішенням Постійного діючого Тритейського суду Асоціації українських банків у справі № 190/11 задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ТзОВ «Аркона» та стягнуто з ТзОВ «Аркона» на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по Генеральному договору про надання кредитних послуг № 43-35.8/355 від 30.07.2008 р. в сумі 1 602 105.45 грн. та 16 421.05 грн. третейського збору; на те, що 23.03.2017 р. ДП «Сетам» на прилюдних торгах (протокол № 244907) для погашення боргу ТзОВ «Аркона» в сумі 1 602 105.45 грн. та 16 421.05 грн. третейського збору, продало торгово-складське приміщення ТзОВ «Аркона» за 2 008 055.70 грн.; на те, що борг повністю погашений.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, згідно з якими, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що відповідач, у відповідності до чинного законодавства, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, спір належить вирішити у відсутності представника позивача за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства суд встановив наступне.

Між Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аркона" 30.07.08 укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг №43-35.8/355. Крім того, між сторонами укладено додаткову угоду від 30.07.08, додаткову угоду до додаткової угоди №1 від 07.10.09, додаткову угоду до додаткової угоди №1 від 20.03.09, додаткову угоду №2 від 19.03.09, додаткову угоду від 07.10.09.

Представник позивача в попередніх засіданнях суду зазначав, що відповідач сисмематично не виконував свої обов'язки зі сплати кредиту, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем станом на 08.12.17 становить 1 414 691,10грн., а саме: сума заборгованості за відсотками - 748 763,64 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 49 178,33 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 93 974,63 грн; розмір інфляційних витрат за кредитом - 50 160,00 грн; розмір інфляційних витрат за відсотками - 92 614,50 грн. Позивачем надано суду розрахунки заборгованості. Представник позивача просить суд позов задоволити.

Представник відповідача категорично заперечує проти позову та зазначає, що заборгованість погашена в повному обсязі, просить суд в позові відмовити.

Беручи до уваги викладене вище суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.11 у справі № 190/11 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркона» на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заборгованість по Генеральному договору кредиту № 43-35.8/355 від 30.07.2008 р. в сумі 1 602 105,45грн., а саме:

по додатковій угоді № 1 від 30.07.2008 р.:

- заборгованість по кредиту 749 982,45 грн.,

- заборгованість по відсотках 181 954,07 грн.,

- пеню 116 579,49 грн.

по додатковій угоді № 2 від 19.03.2009 р.:

- заборгованість по кредиту 380 000,00 грн.,

- заборгованість по відсотках 110 745,56 грн.,

- пеню 62 843,89 грн.

Ухвалою Господарського суду м.Києва від 06.02.12 у справі №27/17606.02.12 заяву про видачу виконавчого документа задоволено; видати наказ на виконання рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.11 у справі № 190/11 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заборгованість по по Генеральному договору кредиту № 43-35.8/355 від 30.07.2008 р. в сумі 1 602 105,45грн.; про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" третейський збір в сумі 16 421,05грн.

Матеріали справи містять протокол № 244907 проведення електронних торгів 23.03.17 Державним підприємством "СЕТАМ", з якого вбачається, що на прилюдних торгах (протокол № 244907) продано торгово-складське приміщення ТзОВ «Аркона» за 2 008 055,70 грн. (для погашення боргу ТзОВ «Аркона» в сумі 1 602 105.45 грн. та 16 421.05 грн. третейського збору, згідно рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 р. у справі № 190/11). Борг погашено.

Частиною 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто, вказана частина статті вказує на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер (обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ). Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Приписами ст.15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Реалізація права на захист в суді здійснюється в межах самостійного процесуального правовідношення, яке виникає у особи з моменту звернення до суду за захистом порушеного цивільного права (інтересу). Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

В силу ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, для захисту права суду необхідний факт його порушення. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Разом з тим, як вбачається із відзиву на позовну заяву відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності. Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року).

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на вимоги ч.ч.1,3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України). Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1,2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що позивачем зроблено не було. Доводи позивача до уваги не приймаються, оскільки є такими, що повністю спростовуються матеріалами справи та поданими доказами. Аналізуючи норми права та беручи до уваги викладене вище суд приходить до висновку про відсутність у даному конкретному випадку порушеного права у позивача. З огляду на фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову. Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати слід залишити за позивачем. Керуючись ст. 1291 Конституції України, ст.ст. 73-79,86,129,233,236-238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем, Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне рішення складено 19.04.2018

Суддя Булка В.І.