Ухвала суду № 73471323, 18.04.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

Провадження № 11-кп/781/267/18 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Категорія ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач у суді ІІ інстанції – ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2018 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Бондарчука Р.А.,

суддів – Ремеза П.М., Іванова Д.Л.,

з участю секретаря - Ковальової Н.Д.,

прокурора – Суворова О.Л.,

захисника ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому кримінальне провадження № 12015120300000721за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 та адвоката ОСОБА_6, яка діє в інтересах цивільного відповідача ТОВ «Торгівельно-транспортна компанія» на вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 лютого 2018 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, українець, не одружений, ІНФОРМАЦІЯ_3, працюючий водієм у ПП ОСОБА_7, зареєстрований та проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимий,

визнаний винуватим за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 1 рік.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбуття покарання з іспитовим строком на 2 роки.

Відповідно до ст.76 КК України покладено на ОСОБА_4 обов’язки: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь МКЛПЗ міська лікарня № 1 м. Олександрії – 594 грн. 12 коп. витрати понесені на лікування потерпілого ОСОБА_8

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.

Стягнуто з ТОВ «Торгівельно-транспортна компанія» на користь ОСОБА_9 - 10 827 грн. у відшкодування завданої матеріальної шкоди та 30 000 (тридцять тисяч) грн. завданої моральної шкоди, а всього - 40 827грн., в іншій частині цивільного позову відмовити за необґрунтованістю.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 3101 грн. 04 коп. - процесуальних витрат за проведення експертиз.

Вирішено долю речових доказів.

В С Т А Н О В И ЛА:

Вироком суду ОСОБА_4визнано винуватим за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за таких обставин:

03 вересня 2015 року близько 22 год. 20 хв., ОСОБА_4, керуючи автопоїздом у складі сідлового тягача «SCANIA P114GA», реєстраційний номер НОМЕР_1, з напівпричепом WIELTON NS34FT, реєстраційний номер АЕ7927XX, який належить на праві власності TOB «Торгівельно-транспортна компанія», рухаючись в темну пору доби на 53 км. + 100 м автодороги М-04 Знам’янка - Луганськ - Ізварино, в межах с. Куколівка, Олександрійського району, Кіровоградської області, зі сторони м. Олександрія, в напрямку міста Дніпропетровськ, в порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 (б, д) ПДР України, якими передбачено, а саме:

п. 1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров’ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

п. 2.3 Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну …, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху проявив особисту неуважність і безпечність до забезпечення елементарних вимог безпеки, чим позбавив себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати автомобілем, допустив порушення вимог п.п. 12.3 ПДР України -у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди.

В момент виникнення небезпеки для подальшого руху, не вірно відреагував на зміну дорожньої обстановки, яка полягала у виході пішохода ОСОБА_8 на проїзну частину, який переходив її справа наліво по ходу руху автомобіля та в подальшому допустив наїзд на останнього, за межами смуги руху автопоїзду.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід - ОСОБА_8, згідно висновку судово - медичної експертизи № 327 від 30.09.2015, отримав тілесні ушкодження у вигляді: черепно-мозкової травми: синців обличчя, садна волосистої частини голови, крововилив у м’які тканини волосистої частини голови, забої головного мозку, субарахноїдальні, субдуральний крововилив в комплексі з переломами основи черепу; закритої тупої травми грудної клітини: перелом ребер справа та зліва, крововиливи у корені легень; саден лівого ліктя, правого коліна, лівого гомілково-ступневого суглобу, пальців правої стопи, вказані тілесні ушкодження несуть ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення та в даному випадку призвели до смерті останнього і знаходяться в прямому причинному зв’язку з отриманими тілесними ушкодженнями.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_5 просить скасувати вирок районного суду в частині призначеного покарання обвинуваченому через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_4 визнати винним та засудити за ч.2 ст.286 КК України призначивши покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 1 рік. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки та покласти обов'язки, передбачені п.2 ч.1 ст.76 КК України.

В решті вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20.02.2018 стосовно ОСОБА_4 залишити без змін.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що відповідно до ч.1 ст.75 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до осіб, які засуджуються до покарання у виді виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, тобто лише щодо основного покарання, що мас бути належним чином вмотивовано у вироку.

Згідно роз'яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання на підставі ст.75 КК України не допускається.

В порушення вимог ч.1 ст.75 КК України, суд першої інстанції звільнив ОСОБА_4 від відбування, як основного покарання у виді позбавлення волі, так і від додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортним засобом на 1 рік, тобто застосував закон, який не підлягає застосуванню, що відповідно до п.2 ч.1 ст.413 КІІК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6, яка діє в інтересах цивільного відповідача ТОВ «Торгівельно-транспортна компанія» просить змінити вирок районного суду в частині стягнення з ТОВ «Торгівельно-Транспортна Компанія» на користь потерпілого ОСОБА_9 - 10827,00 гривень у відшкодування завданої матеріально шкоди та 30000,00 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з цивільного відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-Транспортна Компанія» - на користь ОСОБА_9 суму матеріальної шкоди в розмірі 6 827,00 (шість тисяч вісімсот двадцять сім) гривень.

Відмовити потерпілому ОСОБА_9 у задоволенні вимог цивільного позову про стягнення з Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-Транспортна Компанія» - суми моральної шкоди в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що положеннями статті 1201 ЦК України встановлено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Саме виходячи з приписів зазначених норм матеріального права цивільний відповідач - ТОВ «Торгівельно-Транспортна Компанія» визнало позов потерпілого ОСОБА_9, а на обґрунтовану відповідно до вимог чинного законодавства суму витрат, здійснених позивачем на поховання та спорудження надгробного пам'ятника - у розмірі 6 827,00 гривень, в т.ч.: сума в розмірі 2305,00 грн. - підстава: товарний чек № 5 від 08.09.2015р. (маг. «Скорбота»); сума в розмірі 1022,00 грн підстава: товарний чек № 4 від 08.09.2015р. (похорон), сума в розмірі 3500,00 грн. підстава: рахунок-фактура № 8 від 16 березня 2016р. (пам'ятник).

Остання сума в розмірі 3 500,00 гривень - це загальна сума, яку сплатив позивач на виготовлення та спорудження пам'ятника на користь виконавця цих послуг - ФОП ОСОБА_10 (і.к. НОМЕР_2), про що свідчить рахунок-фактура за № 8 від березня 2016 року (т. 2, а.с. 78).

Квитанція за № 18 від 16.03.2016р. на суму 1 000,00 гривень - підтверджує тільки факт часткової сплати позивачем виставленої суми загального рахунку в розмірі 3500,00 гривень, про що свідчить саме призначення платежу : «часткова оплата за пам'ятник для ОСОБА_9. 1000,00 гривень. Борг 2500,00 гривень.»

Отже, додаткове стягнення з ТОВ «Торгівельно-Транспортна Компанія» на користь потерпілого ОСОБА_9 суми в розмірі 1 000,00 гривень - здійснено судом першої інстанції поза межами заявлених позовних вимог цивільного позивача, без наявності доказів на підтвердження здійснення таких додаткових витрат позивачем та не відповідає фактичним обставинам справи.

Виходячи з наведеного, вважає, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції у даній кримінальній справі підлягає зміні в частині стягнення в рахунок відшкодування суми матеріального шкоди з ТОВ «Торгівельно-Транспортна Компанія» на користь ОСОБА_9

Стягненню з цивільного відповідача - ТОВ «Торгівельно-Транспортна Компанія» на користь потерпілого - ОСОБА_9 - підлягає сума матеріальної шкоди в розмірі 6 827,00 (шість тисяч вісімсот двадцять сім) гривень, яку витрачено останнім на поховання та спорудження надгробного пам'ятника.

Також відповідно до приписів ч. 4, ч. 5 ст. 128 КПК України - форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом - не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Вказує, що відповідно до положень ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Представник цивільного позивача в апеляції вважає, що, очевидним є той факт, що відносини щодо здійснення відшкодування процесуальних витрат (при постановленні обвинувального вироку) саме з обвинуваченого на користь потерпілого нормами КПК України імперативно врегульовано, у зв'язку із чим стягнення таких витрат з особи цивільного відповідача - порушує вимоги чинного процесуального права.

Цивільний відповідач в даному кримінальному провадженні - є особою, відмінною від особи обвинуваченого, а тому здійснення стягнення з першого сум процесуальних витрат на користь потерпілого (цивільного позивача в даному випадку) - не має передбачених законом, зокрема чинним КПК України, підстав.

Зазначає, що при ухваленні оскаржуваного вироку судом першої інстанції безпідставно проведено стягнення суми процесуальних витрат у вигляді відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 3 000гривень на користь потерпілого ОСОБА_9 - з цивільного відповідача - ТОВ «Торгівельно-Транспортна Компанія», а тому є цій частині вирок суду підлягає зміні з відмовою у задоволенні вимог цивільного позову про відшкодування з ТОВ «Торгівельно-Транспортна Компанія» на користь ОСОБА_9суми витрат на правову допомогу в розмірі 3 000,00 гривень.

Крім того, ч. 1 ст. 129 КПК України встановлено, що ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

З огляду на положення ч. ч. 4, 5 ст. 128 КПК України , апелянт вважає, що при розгляді цивільного позову у кримінальному провадженні необхідно використовувати загальні приписи та положення ЦПК України щодо обов’язку сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, щодо належності та допустимості доказів, щодо додержання принципів диспозитивності та змагальності судового розгляду справ та щодо визначеності меж заявлених позовних вимог.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляції представника цивільного відповідача ТОВ «Торгівельно-транспортна компанія», обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_3 які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та підтримали апеляцію представника цивільного відповідача ТОВ «Торгівельно-транспортна компанія», перевіривши матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6, яка діє в інтересах цивільного відповідача ТОВ «Торгівельно-транспортна компанія» необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.

Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а викладені у вироку суду висновки про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, ґрунтуються на сукупності зібраних по справі доказів, які у повному обсязі, відповідно до вимог параграфу 3 глави 28 КПК України, досліджені судом першої інстанції під час судового розгляду справи, та є взаємоузгодженими між собою і відповідають фактичним обставинам справи.

Належність та допустимість доказів у кримінальному провадженні, а також правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286 КК України у колегії суддів сумнівів не викликає.

Оцінивши дослідженні у кримінальному провадженні докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК України, як вчинення порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Тому, колегія суддів відповідно до вимог ст. 404 КПК України, переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, а також те, що обвинувачений працює водієм у приватного підприємця, раніше не судимий, характеризується позитивно, не одружений та його молодий вік, добровільне відшкодування ним завданого правопорушенням матеріального збитку, а також його поведінку після скоєного, що він викликав швидку допомогу та міліцію.

Обставиною, що пом'якшують покарання обвинуваченого визнав активне сприяння розкриттю злочину та відшкодування шкоди.

Відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4, який визнав свою вину у вчиненому, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, зробив для себе належні висновки, про що свідчить його процесуальна поведінка протягом досудового розслідування та судового розгляду, думку потерпілого, щодо того, щоб не позбавляти ОСОБА_4 волі та призначення йому покарання з застосуванням ст.75, 76 КК України, колегія суддів погоджується з думкою районного суду стосовно можливості застосування до ОСОБА_4 вимог ст. 75 КК України.

Однак, на переконання колегії суддів, при призначенні ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції безпідставно, на підставі ст. 75 КК України, звільнив останнього від відбуття, як основного покарання - у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, так і від додаткового покарання - у виді позбавлення права керувати транспортним засобом строком на 1 ( один) рік.

Згідно роз'яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання на підставі ст.75 КК України не допускається.

Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції може бути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно п. 2, п. 3 ч. 1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є застосування закону, який не підлягає застосуванню, а також неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

А тому, апеляційні вимоги прокурора стосовно неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність районним судом знайшли своє повне підтвердження під час апеляційного розгляду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції в частині призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання необхідно скасувати через неправильне застосування матеріального закону, ухваливши в цій частині новий вирок.

Щодо вимог апелянта адвоката ОСОБА_6, яка діє в інтересах цивільного відповідача ТОВ «Торгівельно-транспортна компанія» в частині скасування цивільного позову потерпілого, то слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Позивачем ОСОБА_9 заявлено позов до власника транспортного засобу ТОВ «Торгівельно-транспортної компанії» про стягнення у відшкодування завданої йому матеріальної шкоди 14 407,34 грн. та 150 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Матеріальна шкода у сумі 10827,00 грн., яку стягнув районний суд з ТОВ «Торгівельно-транспортна компанія» на користь ОСОБА_9І, складається:

- з витрат на поховання постраждалого та спорудження пам'ятника на загальну суму 6 827,00 грн., які визнав цивільний відповідач;

- витрат на установку пам’ятника в сумі 1000 грн.;

- витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн., яка полягала у виготовленні адвокатом цивільного прозову та представництві в суді під час розгляду вказаного цивільного позову про стягнення матеріальної та моральної шкоди, поданого саме до цивільного відповідача ТОВ «Торгівельно-транспортна компанія», а не обвинуваченого. За таких підстав, саме цивільний відповідач повинен нести судові витрати в цій частині, оскільки інші судові витрати стягнуті з обвинуваченого.

Апеляційні вимоги стосовно того, що суд безпідставно стягнув 1000 грн. на установку пам’ятника, оскільки зазначена сума входить до рахунок - фактура за пам’ятник у сумі 3500грн. апеляційним судом не може бути враховано, оскільки як вбачається з рахунок-фактури № 8 (а.с. 78 т.1) пам’ятник гранітний 80х40х5 з художнім оформленням у кількості 1 шт. коштує 3500 грн. При цьому відповідно до квитанції № 18, у якій зазначено, що сума 1000 грн. - це витрати на установку пам’ятника, а сума прописом борг 2500 грн. - свідчить про загальну заборгованість потерпілого за весь комплекс робіт з виготовлення та установки пам’ятника.

Крім того, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційні вимоги стосовно виключення відшкодування правової допомоги, оскільки потерпілий на підставі ст. 1172 ЦК та враховуючи Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» вправі звернутися зі стягненням такої шкоди.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, у відповідності до вимог ст. ст. 1167, 1168 ЦК України та вимог пунктів 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" - суд повинен врахувати, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з ТОВ «Торгівельно-транспортна компанія» на користь ОСОБА_9 матеріальної шкоди та судових витрат, які повністю документально підтверджені та заподіяної моральної шкоди.

При цьому визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, колегія суддів вважає обґрунтованим, таким, що відповідає обсягу глибини фізичних та душевних страждань, які були заподіяні потерпілому внаслідок вчинення злочину, що призвів до смерті рідного брата, у зв’язку з чим в цій частині вирок суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Отже за таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6, яка діє в інтересах цивільного відповідача ТОВ «Торгівельно-транспортна компанія» слід залишити без задоволення, аапеляційну скаргу прокурора задовольнити частково - вирок суду першої інстанції слід скасувати, в частині призначення покарання.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407-409, 413, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 - задовольнити частково, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6, яка діє в інтересах цивільного відповідача ТОВ «Торгівельно-транспортна компанія» - залишити без задоволення.

Вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 лютого 2018 року, стосовно ОСОБА_4 - скасувати в частині призначеного покарання.

ОСОБА_4 вважати засудженим за ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами, строком на 1 рік.

На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_4 звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки.

Відповідно до ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов’язки:

- періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Додаткове покарання, у виді позбавленням права керування транспортними засобами, строком на 1 рік, - слід виконувати окремо.

В решті вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20.02.2018 стосовно ОСОБА_4 - залишити без змін.

Вирок може бути оскаржено в касаційному порядку, безпосередньо до Верховного суду, як суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_11 ОСОБА_12