Постанова № 73451314, 17.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/12800/17 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого суддів Файдюка В.В.,

суддів Мєзєнцева Є.І.,

Чаку Є.В.,

При секретарі Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у місті Києві про зобов'язання виплатити середній заробіток, -

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у місті Києві про зобов'язання виплатити середній заробіток - задоволено частково.

Зобов'язано Головне управління Державної служби надзвичайних ситуацій України у місті Києві виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки у виплаті належних звільненому працівнику сум по день фактичного розрахунку, а саме за період з 14 квітня 2017 року по 14 червня 2017 року в сумі 13 229 (тринадцять тисяч двісті двадцять дев'ять) гривень 32 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач проходив службу цивільного захисту, а відтак, проходження служби, звільнення зі служби та виплата грошового забезпечення проводиться відповідно до правил проходження служби, які встановлені Кодексом цивільного захисту України та прийнятого на його підставі Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, відповідно, на спірні правовідносини не поширюється стаття 117 Кодексу законів про працю України, а тому вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставною.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, з 11 вересня 2014 року по 14 квітня 2017 року позивач проходив службу в сімнадцятій Державній пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій м. Києві.

Наказом ГУ ДСНС у м. Києві від 14 квітня 2017 року № 274 ОСОБА_3 було звільнено зі служби та виключено з кадрів ДСНС України у запас Збройних сил України за пунктами 11, 12, 56, 173 та підпунктом 6 пункту 176, з постановкою на військовий облік.

20 квітня 2017 року на власний картковий рахунок позивач отримав кошти в сумі 4371 гривня 88 копійок від ГУ ДСНС у м. Києві з призначенням платежу «заробітна плата».

15 квітня 2017 року позивач звернувся до ГУ ДСНС у м. Києві з заявою щодо видачі довідки про нараховану та виплачену заробітну плату за 2017 рік. 17 червня 2017 року, отримавши зазначену довідку, дізнався, що відповідач здійснив нарахування належної йому заробітної плати за квітень місяць та компенсації за невикористану відпустку лише 14 червня 2017 року.

Таким чином, відповідач провів повний розрахунок з позивачем через 38 робочих днів з дня його фактичного звільнення.

Позивач вважаючи, що бездіяльністю відповідача було порушено його права та діюче законодавства, посилаючись на приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, просив зобов'язати ГУ ДСНС у м. Києві виплатити середній заробіток за весь час затримки у виплаті належних йому при звільненні сум по день фактичного розрахунку.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спеціальними нормативно-правовими актами, на які посилається відповідач, визначено порядок звільнення зі служби, однак не визначено порядку та строків проведення розрахунку при звільненні зі служби цивільного захисту, тому в цій частині необхідно керуватися нормами, зокрема, Кодексу законів про працю України.

Колегія суддів погоджується з даним висновком, виходячи з наступного.

Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України), згідно зі статтею 1, регулює трудові відносини виключно працівників, до кола яких особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, як спеціальні суб'єкти права, не належать, оскільки не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять саме службу цивільного захисту на умовах контракту.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, питання проходження служби цивільного захисту в Державній службі України з надзвичайних ситуацій визначено Кодексом цивільного захисту України та Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2017 року №593.

Так, Кодекс цивільного захисту України регулює відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до положення про Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, затверджене наказом ДСНС України від 04 лютого 2013 року № 3 (далі - положення про Головне управління), Головне управління є територіальним органом Державної служби України з надзвичайних ситуацій, уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.

Згідно статті 99 Кодексу цивільного захисту України та пункту першого положення про Головне управління, персонал (кадри) Головного управління складають особи рядового і начальницького складу, які проходять службу цивільного захисту за контрактом, державні службовці та інші працівники, з якими укладається трудовий договір. Порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та трудові відносини з державними службовцями та іншими працівниками регулюються відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 статті 101 Кодексу ЦЗ та пункту другого Положення № 593 визначено, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Відповідно до Положення № 593, особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту є громадяни, які у добровільному порядку прийняті на службу цивільного захисту за контрактом, приймають присягу служби цивільного захисту і яким присвоєно відповідно до цього Положення спеціальні звання, а також належать до персоналу (кадрів) ДСНС України. Статус їх підтверджується службовим посвідченням, тощо.

Так, між ОСОБА_3 та ДСНС України було укладено контракт № 252/16 про проходження служби цивільного захисту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що вказаними нормативно-правовими актами визначено порядок звільнення зі служби, однак жодним чином не визначено порядку та строків проведення розрахунку при звільненні зі служби цивільного захисту.

Згідно Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», працівник - це фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Відповідно до статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Нарахування заробітної плати працівникам бюджетних установ, закладів та організацій Державної служби України з надзвичайних ситуацій, здійснюється на підставі наказу МВС України від 14 серпня 2015 року № 975 «Про затвердження Умов оплати праці працівників бюджетних установ, закладів та організацій Державної служби України з надзвичайних ситуацій».

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта стосовно того, що на відміну від працівників, особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не отримують заробітну плату, а отримують грошове забезпечення, виплата якого проводиться один раз за поточний місяць.

Разом з тим, наказ Міністерства внутрішніх справ України від 23 квітня 2015 року № 475 «Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту», на який посилається апелянт, застосовується при розрахунку, нарахуванні та виплаті грошового забезпечення, але зазначений нормативно-правовий акт не містить чіткого визначених строків, в які відповідач повинен був здійснити повний розрахунок при звільненні позивача зі служби, як і було вірно зазначено судом першої інстанції.

При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року по справі №21-8а15, відтак, заперечення відповідача щодо неможливості застосування трудового законодавства до даних правовідносин вбачається необґрунтованим.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України зазначається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як зазначалося вище, судом встановлено, що у день звільнення позивачу не було виплачено всіх сум, що йому належать, зокрема, не виплачено заробітну плату за квітень місяць та компенсацію за невикористану відпустку.

Також судом першої інстанції вірно було встановлено, що середньоденний заробіток позивача становить: 16 133,76 гривень (грошове забезпечення за лютий - березень) поділити на 42 дні (кількість фактично відпрацьованого часу за лютий - березень) дорівнює 384,14 гривень.

Однак, апеляційний суд не погоджується із періодом, за який позивачу має бути виплачено середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Так, згідно наказу Головного управління від 12 грудня 2013 року № 247 «Про табель термінових та строкових донесень цивільного захисту», особа, що звільняється, повинна отримати у співробітника кадрового апарату обхідний листок для проходження всіх необхідних служб при звільненні, що зазначені в ньому, та після цього повернути підписаний обхідний листок співробітнику кадрового апарату, для подальшої передачі управлінню економіки і фінансів Головного управління.

Обхідний листок позивач здав до управління економіки і фінансів Головного управління лише 18 травня 2017 року.

Через те, що позивачем не був зданий обхідний листок своєчасно, відповідач не мав законних підстав на здійснення остаточного розрахунку з ОСОБА_3 у квітні 2017 року.

Відтак, на думку колегії суддів, період, за який позивачу має бути виплачено середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, необхідно вираховувати від дня, наступного за днем, коли ОСОБА_3 зданий обхідний листок - 19 травня 2017 року до дня, коли фактично здійснено остаточний розрахунок - 14 червеня 2017 року.

Отже, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні ОСОБА_3 становить: 384,14 гривень (середньоденний заробіток) помножити на 17 днів (час затримки розрахунку з 19 травня 2017 року по 14 червня 2017 року) дорівнює 6 530, 38 грн.

Таким чином, оскільки відповідачем не наведено поважних причин, внаслідок яких виникла затримка виплати грошового забезпечення належного позивачу на день звільнення з 19 травня 2017 року по 14 червня 2017 року, вимога позивача про виплату середнього заробітку за весь час затримки у виплаті належних звільненому працівнику сум по день фактичного розрахунку, є обґрунтованою та підлягає задоволенню лише в цій частині.

Щодо твердження апелянта про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів, то колегія суддів вважає його безпідставним.

Так, відповідно до ч.2 статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Оскільки вище судом було встановлено, що спеціальні норми законодавства не регулюють відносини, що складають предмет спору і до них застосовується загальне трудове законодавство - Кодекс законів про працю України, то і посилання саме на статтю 233 КЗпП є обґрунтованим та правомірним. Відтак, право позивача на звернення до суду з даним позовом не може обмежуватися місячним строком, визначеним статтею 99 КАС України (в редакції, що діяла на момент подання позову), тому клопотання скаржника про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду є безпідставним.

Відтак, доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду першої інстанції та апеляційним судом приймаються як обґрунтовані лише в частині періоду та, відповідно, суми, що має бути виплачена позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив докази та встановив обставини справи, а тому апеляційний суд вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове.

Відповідно до ч. 1 статті 317 КАС України - підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у місті Києві - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2018 року - скасувати та ухвалити нове.

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у місті Києві про зобов'язання виплатити середній заробіток - задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Державної служби надзвичайних ситуацій України у місті Києві виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки у виплаті належних звільненому працівнику сум по день фактичного розрахунку, а саме за період з 19 травня 2017 року по 14 червня 2017 року в сумі 6 530 (шість тисяч п'ятсот тридцять) гривень 38 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції з одночасним поданням документу про сплату судового збору, а також копії касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.

Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.