Рішення № 73450439, 17.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

17 квітня 2018 року справа №826/7513/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В." (далі по тексту - позивач, ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В.")доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС)провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 лютого 2013 року №0002102280 та №0002112280В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток на податку додану вартість, виходячи з того, що господарські операції із контрагентом ТОВ "Танкор" підтверджені належним чином оформленими первинними та податковими документами, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В." дотримано передбачені законодавством умови для формування витрат та податкового кредиту.

Постановою Оружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року в задоволенні адміністративного позову ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В." відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року скасовано рішення першої інстанції, а позовні вимоги ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В." задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2016 року №К/800/62749/13 попередні судові рішення у справі скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Кузьменку В.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 січня 2017 року адміністративну справу №826/7513/13-а прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

Відповідач подав письмове заперечення проти позову, в якому підтримав висновки акта перевірки.

В судовому засіданні 27 березня 2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача до суду не прибув; на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС, правонаступником якої є відповідач, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В." з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Танкор" за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року, про що складено відповідний акт від 07 лютого 2013 року №318/22.8-15/18094591 (далі по тексту - акт перевірки).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем пункту 198.6 статті 198 та пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 193 333,00 грн., у тому числі за травень-липень 2011 року; порушення вимог пункту 138.2 статті 138 та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток за 2011 рік на суму 222 333,00 грн.

За наслідками перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення: від 19 лютого 2013 року №0002112280, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 222 333,00 грн., у тому числі за основним платежем - 222 333,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 0,00 грн., та від 19 лютого 2013 року №0002102280, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 205 001,00 грн., у тому числі, за основним платежем - 193 333,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11 668,00 грн.

Висновки акта перевірки мотивовані безпідставним включенням до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по відносинам із ТОВ "Танкор" за договором від 04 травня 2011 року №1/5, у зв'язку із тим, що відносно директора та засновника згаданого підприємства - ОСОБА_1, порушеного кримінальну справу №54-3414\1 за фактом фіктивного підприємництва; в ході досудового слідства встановлено, що ОСОБА_1 показав, що ТОВ "Танкор" зареєстрував без мети здійснення фінансово-господарської діяльності за грошову винагороду та господарську діяльність фактично не здійснював.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 16 листопада 2016 року №К/800/62749/13 зазначив: "… судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Танкор", судами не з'ясовано всі умови відповідного договору, специфіки господарських операцій позивача з контрагентом, умов проведення робіт, не перевірено як мали здійснюватися та оформлюватися роботи, у тому числі у які строки та якими матеріалами, як мало здійснюватися прийняття робіт, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентом на безпідставне формування податкового кредиту та валових витрат з метою заниження податкових зобов'язань, суди повинні були з'ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати роботи у контрагента, реальне виконання умов договору, перевірити доводи відповідача щодо фіктивності діяльності контрагента позивача та стан кримінальної справи №54-3414/1, порушеної проти директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Танкор" ОСОБА_1

З наведеного вбачається, що у справі також залишилися недослідженими обставини про те чи контрагент позивача був спроможним виконати умови договорів; чи міг виконати замовлений обсяг робіт в обумовлені сторонами строки; чи мав контрагент позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення".

На виконання вказівок Вищого адміністративного суду України Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Матеріали справи свідчать, що між ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В." (замовник) та ТОВ "Танкор" (виконавець) укладено договір на виконання робіт від 04 травня 2011 року №1/5, за умовами якого виконавець зобов'язався провести для замовника загально будівельні ремонтні роботи на об'єкті, що розташований за адресою: місто Київ, вулиця Михайлівська, будинок 6.

Згідно з актами здачі, прийняття виконаних робіт, послуг від 30 травня 2011 року №27, від 30 червня 2011 року №35 та від 29 липня 2011 року виконавець виконав загально будівельні роботи на об'єкті, який розташований в місті Київ, вулиця Михайлівська, будинок 6, згідно кошторисів, на загальну суму 1 160 000,10 грн., у тому числі податок на додану вартість 193 333,35 грн.

Виконавець виписав на адресу позивача податкові накладні, датовані травнем-липнем 2011 року, на загальну суму 1 160 000,10 грн., у тому числі податок на додану вартість 193 333,35 грн.

Оплата за виконані роботи проведена в безготівковому порядку, що підтверджується копіями платіжних доручень та зафіксовано в акті перевірки.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Суд звертає увагу, що в акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, а первинні документи, складені у межах спірних правовідносин містять усі обов'язкові реквізити та відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як встановлено актом перевірки та підтверджується матеріалами справи, основним видом діяльності ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В." є здавання під найм власної та державної нерухомості невиробничого призначення, адреса місцезнаходження - місто Київ, вул. Михайлівська, 6.

ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В." є власником нежилого будинку, розташованого по вул. Михайлівській, 6 (літ "А"), загальною площею 1 773,7 кв. м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 26 вересня 2001 року та реєстраційним посвідченням від 18 жовтня 2001 року, а тому, як зазначено у поясненні позивача від 30 травня 2013 року, є кінцевим споживачем отриманих будівельних робіт.

На підтвердження реальності господарських операцій позивач надав суду зокрема копії господарського договору, актів здачі, прийняття виконаних робіт, послуг, локальних кошторисів, податкових накладних, платіжних доручень, копії договору купівлі-продажу нежитлового будинку, акта приймання-передачі нежитлового будинку, реєстраційного посвідчення.

Таким чином, на думку суду, господарські операції позивача із ТОВ "Танкор" здійснювалися з метою ремонту належної позивачу нежитлової будівлі, що безпосередньо пов'язано із його господарською діяльністю; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

У свою чергу ТОВ "Танкор" на момент здійснення господарських операцій мало діючу ліцензію на здійснення будівельної діяльності серії АГ №575042 від 09 березня 2011 року, що вказує про наявність у нього достатньої матеріально-технічної бази та можливостей на здійснення даного виду діяльності.

При цьому суд звертає увагу, що ймовірні порушення податкового законодавства підприємством-постачальником не є підставою для позбавлення правового значення відповідних первинних та податкових документів, що видані цим постачальником.

Інших підстав про порушення вимог податкового законодавства, ніж наявність відритої кримінальної справи щодо контрагента позивача, відповідачем в акті перевірки не наведено.

На запит суду про стан розслідування кримінальної справи №54-3414\1 Головне управління ДФС у м. Києві повідомило, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню №32012110000000005 встановлено, що дане провадження за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, на підтвердження чого надало суду відповідний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині безпідставного формування витрат по відносинам із ТОВ "Танкор" та заниження податку на прибуток є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток - протиправним.

Оцінюючи правомірність висновків акта перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку, суд керується наступним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Танкор".

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Танкор", був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем будівельних робіт безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Крім того, відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява №803/02),"Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Враховуючи викладене, на думку суду, ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В." правомірно включало до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із ТОВ "Танкор", а тому висновки акта перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість - протиправним.

Судом враховано, що у податкових накладних, виписаних ТОВ "Танкор" є посилання на інший договір, проте, окремі неточності в заповнення податкових документів не підставою для позбавлення права на податковий кредит у разі доведення реальності господарської операції; крім того, в графі "Вид цивільно-правового договору" зазначено правильні реквізити договору від 04 травня 2011 року №1/5.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 19 лютого 2013 року №0002102280 та №0002112280 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В." підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В." (01001, м. Київ, вул. Михайлівска, 6; ідентифікаційний код 18094591) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 19 лютого 2013 року №0002102280 та №0002112280.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "В.Г.В." понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (03056, м. Київ, пров. Політехнічний, 5-а; ідентифікаційний код 39561761).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.А. Кузьменко