Постанова № 73449018, 12.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/2787/17 22-ц/774/699/К/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 212/2787/17-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадженняапеляційну скаргу позивача ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_3, на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 листопада 2017 року, яке ухвалене суддею Зіміним М.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області о 14 годині 29 хвилин та повне судове рішення складено 30 листопада 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, перебував в партизанських загонах і з'єднаннях з 10.05.1987 по 18.12.1988 року у Республіці Афганістан. Зазначає, що у 1988 році, під час проходження строкової служби у республіці Афганістан отримав осколкові поранення голови, правої ноги. 21 листопада 2012 року на засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України було встановлено, що отримані позивачем у 1988 році поранення (контузія) пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. При первинному огляді МСЕК у 2013 році позивачу встановлена 3 група інвалідності, причиною якої є поранення, контузія пов'язана з участю у бойових діях на території іншої держави. В подальшому в 2015 році позивачу була підтверджена та залишена без змін 3 група інвалідності. Зазначає, що після встановлення групи інвалідності позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні. Вказує, що у зв'язку з інвалідністю позивач відчуває глибокі моральні страждання, яких він зазнав та продовжує зазнавати, в зв'язку з негативними наслідками травми (контузії) та пов'язаних із цим захворюванням, вказує, що змінилися його образ та якість життя, оскільки у позивача знизилась працездатність, останній не може у звичному режимі спілкуватись з родиною та друзями, загострюється почуття власної неповноцінності, що позначається на відносинах з оточуючими людьми та колегами. Вважає, що обов'язок держави з відшкодування завданої моральної шкоди покладено на Міністерство оборони України, розмір моральної шкоди він оцінює в розмірі 100000,00 грн., які просить стягнути з відповідача.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_3, просить скасувати рішення суду та увалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та неврахування того, що Україна є правонаступницею Української РСР та частково СРСР, а тому позивач має право на отримання пільг, гарантій та компенсацій за отриману травму при участі у бойових діях в складі Радянської Армії, від уряду України. Також, зазначає, що судом не було належним чином досліджено всі матеріали справи та не взято до уваги, що від отриманих травм здоров'я позивача погіршилося. Позивач вважає, що наявність причинного зв'язку між травмою та наслідками у вигляді встановлення інвалідності свідчить про те, що на нього поширюються положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідач Міністерство оборони України надало відзив на апеляційну скаргу, який не приймається судом до уваги, оскільки поданий із порушенням вимог ч. 4 ст. 360 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1, будучи завчасно належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи у порядку ч. 5 ст. 130 ЦПК України, шляхом вручення судового повідомлення його представнику ОСОБА_3 (а.с. 110, 127), в судове засідання не з'явився і про причини своєї неявки суд не повідомив, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Міністерства оборони України - Вологожданіну О.Д., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила її залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалене судом під час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення перевіряється відповідно до положень такого кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7-8), проходив військову службу у Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої Радянської армії у період бойових дій у 1988 році та отримав поранення.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 21.08.2015 року, ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, посвідчення дійсне до 01.02.2018 року (а.с.9).

Згідно військового квитка НОМЕР_2, ОСОБА_1 проходив службу у в/ч 86997 з 10.05.1987 по 18.12.1988 року (а.с.10-12).

Відповідно до довідки Жовтнево-Тернівського об'єднаного районного військового комісаріату за №1/467 від 20.04.2017 року, ОСОБА_1 проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, перебування в партизанських загонах і з'єднаннях) з 10.05.1987 року по 18.12.1988 року (а.с.13)

Згідно довідки огляду МСЕК серії 10 ААБ № 012405 від 19.02.2013 року, ОСОБА_1 при первинному огляді встановлена третя група інвалідності з 22.01.2013 року, причиною інвалідності зазначено: поранення, контузія у зв'язку з участю в бойових діях та перебуванням на території іншої держави. Інвалідність встановлена в строк до 01.02.2015 року з переоглядом 15.01.2015 року (а.с.16).

Відповідно до довідки огляду МСЕК серії 10 ААГ №005384 від 14.01.2015 року, ОСОБА_1 при повторному огляді підтверджена третя група інвалідності з 13.01.2015 року, причина інвалідності: поранення, контузія, захворювання пов'язані з участю у бойових діях та перебуванням на території іншої держави. Інвалідність встановлена до 01.02.2018 року, дата переогляду 13.01.2018 року (а.с.17)

У висновку Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи за №1205/Ж від 14.11.2012 року зазначено, що, зі слів ОСОБА_1, у 1988 році він, під час проходження строкової служби в республіці Афганістан отримав осколочні поранення голови, правої ноги. Описані рубці є наслідком загоєння ран, що могли утворитися внаслідок осколочних поранень, які могли бути спричинені під час проходження строкової служби в 1988 році (а.с.15).

У відповідності до витягу із протоколу №2284 від 21.11.2012 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, у старшини у відставці ОСОБА_1 зазначено, що поранення, ЗЧМТ-контузія головного мозку і захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії (а.с.14).

Згідно довідки Покровсько-Тернівського об'єднаного районного військового комісаріату Міністерства Оборони України за №4/3585 від 02.10.2017 року, ОСОБА_1 прибув до Жовтнево-Тернівського ОРВК м.Кривого Рогу 02.09.2010 з органів МВС та став на військовий облік. Останній є пенсіонером МВС, особова справа ОСОБА_1 знаходиться в управлінні МВС (а.с.92)

Відповідно до виписних епікризів, ОСОБА_1 неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у зв'язку з хворобами, що розвинулися внаслідок отримання ушкоджень здоров`я під час виконання свого військового обов'язку (а.с.18,19,20,21,22)

Спір між сторонами виник з приводу відшкодування позивачу моральної шкоди за наслідками цього поранення на підставі положень ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування такої шкоди та позивач не надав суду належних і допустимих доказів завдання йому моральної шкоди у будь-якому розмірі саме Міністерством оборони України, яке було утворене після отримання позивачем поранень в Демократичній Республіці Афганістан у 1988 році, наслідком яких є встановлення йому в подальшому групи інвалідності.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, керуючись Конституцією України, ст.1174, ч.1 ст.1167 ЦК України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про Збройні Сили України», ухвалив рішення, яке відповідає вимогам чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи.

Так, відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відшкодування шкоди державою відбувається у спосіб, передбачений законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з ст.4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Постановою Верховної ради України від 24 серпня 1991 року «Про військові формування в Україні», всі військові формування, дислоковані на території України, підпорядковано Верховній Раді України; утворено Міністерство Оборони України; Урядом розпочато створення Збройних Сил України».

Відповідно до ст.17 Конституції України забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначається законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сім'ї.

Згідно з ст.2 Закону України «Про Збройні Сили України», правовою основою діяльності Збройних Сил України є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України" (1932-12), статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.

Згідно з ст.ст. 3,7 вказаного Закону, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, керівництво Збройними Силами України в межах, передбачених Конституцією України, здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України. Начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України здійснює безпосереднє військове керівництво Збройними Силами України.

Таким чином, за виконання конституційного обов'язку відповідає Держава в особі Президента України, як Головнокомандувача та Збройні Сили України, де військовослужбовці проходять військову службу. Це підтверджується також змістом Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ст.16 Закону України «Про Збройні Сили України», Держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться у встановленому законодавством порядку.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у складі діючої армії Збройних Сил Радянського Союзу в період з 10.05.1987 року по 18.12.1988 року, в тому числі приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан, де у 1988 році отримав поранення та контузію, внаслідок чого йому у 2013 році була встановлена ІІІ група інвалідності та на нього поширюються положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Разом з тим, Законом України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року не передбачено відповідальності України за шкоду, спричинену громадянам протиправними діями держави в особі Радянської армії, а визначена відповідальність за соціальний захист колишніх військовослужбовців.

Крім того, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачена відповідальність Міністерства оборони України за події, які відбувались на території Афганістану в радянські часи, а встановлена відповідальність за соціальний захист ветеранів війни та учасників бойових що не є тотожним з обов'язком по відшкодуванню моральної шкоди.

Таким чином, висновок районного суду про те, що позивач проходив строкову військову службу та приймав участь у бойових діях у період існування Української Радянської Соціалістичної Республіки, коли Збройні Сили України та інші військові формування створені не були, то порядок відшкодування моральної шкоди, який визначений ст.1167 ЦК України, передбачений для деліктної відповідальності, на спірні правовідносини не поширюється, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а фактично зводяться до суб'єктивного тлумачення висновків суду.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач не заперечує, що він отримав поранення (травму) при виконанні військових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з 10.05.1987 року по 18.12.1988 року.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні військових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з 07 травня 1988 року по 18 листопада 1989 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності 20 грудня 1991 року) та ЦК України (в редакції 2003 року), коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві у 1988 році.

Діючим законодавством України передбачено відшкодування моральної шкоди для військовослужбовців (за наявністю підстав) відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

Позивач був звільнений з військової служби у 1989 році.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Таким чином, спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (1988 рік), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди, а тому підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1, від імені та в інетерсах якого діє представник ОСОБА_3, - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 листопада 2017 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 17 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: