Постанова № 73448776, 11.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2409/18 Справа № 174/581/17 Головуючий у 1 й інстанції - Борцова А. А. Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 30

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він проходив військову службу у Збройних силах з 30 вересня 1982 року по 06 лютого 1985 року, в тому числі приймав участь у бойових діях на території республіки Афганістан з 21 грудня 1982 року по 06 лютого 1985 року

В грудні 1983 року він отримав осколкові поранення голови, шиї, тулубу, живота, правої верхньої кінцівки та обох нижніх кінцівок. На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців (Протокол № 2026 від 22.06.2014 р.) було встановлено, що отримані ним поранення, МВТ, контузія головного мозку та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

В подальшому отримані ним ушкодження здоров'я призвели до розвитку таких захворювань: артеріальна гіпертензія, атеросклеротичний кардіосклероз, вегето-судинна дистонія, післятравматична та дисциркуляторна енцефалопатія 2 ст. з двосторонньою пірамідною недостатністю, лікворо-гіпертензивним, вестибуло-атактичним, церебростенічним, астено-невротичним та цефалічними синдромами, мнестичними розладами. Післятравматичний остеохондроз попереково- крижового відділу хребта, спондилоартроз зі стійким больовим і м'язево-тонічним синдромами і захворювання: хронічний гепатит, хронічний холецисто-панкреатит, виразкова хвороба 12-палої кишки, як наслідок перенесених в ДРА вірусного гепатиту «А» і черевного тифу.

При первинному огляді МСЕК йому була встановлена 3 група інвалідності з 28.08.2014 р.

У 2016 році при черговому огляді МСЕК встановлена 3 група інвалідності, причина якої є поранення, контузія та захворювання, пов'язані з участю у бойових діях та перебуванні на території іншої держави, була підтверджена та залишена без змін.

Окрім того, йому було встановлено обмеження щодо характеру та умов праці: протипоказана робота, пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями, рекомендовано лікування у невропатолога, гастроентеролога. Після проходження військової служби часто турбували головні болі, підсилюючи при зміні погоди, фізичному навантаженні, запаморочення, підвищений артеріальний тиск, похитування при ході, періодичні болі у серці, колючі, стискаючі, порушення сну, зниження працездатності.

В зв'язку з інвалідністю він відчуває глибокі моральні переживання та страждання, що зумовлені ушкодженням його здоров'я. Його звичні життєві зв'язки порушені, адже, відтепер він вимушений багато часу витрачати на амбулаторне та стаціонарне лікування. Негативні наслідки травми (контузії) та пов'язаних з ним захворювань він буде відчувати усе своє подальше життя. Постійно відчуває душевний дискомфорт, оскільки не може у звичному для нього режимі спілкуватися з родиною та друзями, він вимушений займатися реабілітацією, тоді як бажав би приділяти свій час близьким людям, як наслідок, рівень взаєморозуміння між членами його сім'ї значно знизився, а також він не може продовжувати трудову діяльність на раніше встановленому рівні.

Спричинену йому моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевних переживань та страждань. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною його дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати лише суто умовний вираз.

Отже, він є військовослужбовцем, рядовим запасу, який отримав 3 групу інвалідності, причиною якої є поранення (контузія), пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади. Сам факт виникнення у позивача захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, з настанням таких негативних наслідків, як визнання його інвалідом 3 групи, із протипоказаннями щодо умов і характеру праці, свідчить про те, що позивач в силу ч.1 та п.1 ч.2 ст.23 ЦК України має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав, і яка полягає у фізичному болі та стражданнях, яких він пізнав.

Просить стягнути з Міністерства оборони України на його користь 100 000.00 грн. у якості відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, що пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки позивач проходив строкову військову службу та приймав участь у бойових діях у період існування Української Радянської Соціалістичної Республіки, коли Збройні Сили України та інші військові формування створені не були, то порядок відшкодування моральної шкоди, який визначений ст.1167 ЦК України, передбачений для деліктної відповідальності, на спірні правовідносини не поширюється, тому підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди відсутні, а у задоволенні позову слід відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що хоча він і проходив військову службу у період існування СРСР, до створення Збройних Сил України, але законодавством категорію військовослужбовців СРСР які приймали участь у бойових діях на території республіки Афганістан віднесено до складу діючої армії.

Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 351 ЦПК України передбачено, що апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

А згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни (а.с.9).

Також позивач проходив військову службу з 30 вересня 1982 року по 06 лютого 1985 року в Збройних Силах СРСР, в тому числі з 21 грудня 1982 по 06 лютого 1985 років в Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується копією довідки за вих. № 82 від 26.06.2017 року, яка видана Верхньодніпровським об'єднаним районним військовим комісаріатом Дніпропетровської області (а.с.10) та копією військового квитка ОСОБА_2 (а.с.11-12).

Факт знаходження у причинному зв'язку поранень та захворювань позивача ОСОБА_2 з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, підтверджується копією витягу з протоколу № 2026 від 22.07.2014 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у рядового у відставці ОСОБА_2 (а.с 13), копією висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 16.06.2014 року № 48Д відносно ОСОБА_2, складеного спеціалістом у галузі судово-медичної експертизи, судово-медичним експертом ОСОБА_3, згідно з яким рубці, виявлені у ОСОБА_2, є наслідком загоєння вогнепальних поранень осколкових зарядів, давність яких може відповідати періоду проходження військової служби в ДРА з 21.12.1982 по 06.02.1985 р.р.

Згідно з копії довідки до акту огляду МСЕК № 1196 від 01.09.2014 року, позивачу ОСОБА_2 з 28.08.2004 року була встановлена ІІІ група інвалідності, причина інвалідності - поранення, контузія, пов'язані з участю в бойових діях і перебування на території іншої держави, а довідкою до акту огляду МСЕК № 965 від 22.06.2016 року позивачу ОСОБА_2 на строк до 01.09.2019 року була встановлена ІІІ група інвалідності, причина інвалідності - поранення, контузія, пов'язані з участю в бойових діях і перебування на території іншої держави (а.с. 16, 17)

Позивач ОСОБА_2, у період 2014-2017 р.р. неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у лікувальних закладах, в тому числі, з приводу наслідків перенесеної ЧМТ у 1983 р. при виконанні інтернаціонального обов'язку в ДРА (а.с.18-23).

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

За змістом частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Встановивши, що захворювання, які стали підставою для встановлення позивачу третьої групи інвалідності, отримані ним під час проходження служби з 30.09.1982 по 06.02.1985 р.р. в Збройних Силах СРСР, в тому числі з 21.12.1982 по 06.02.1985 р.р. в Демократичній Республіці Афганістан, районний суд дійшов правильного висновку про те, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Оскільки законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я, не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди, підстави для задоволення позову відсутні.

Доводи апеляційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманим до 1986 року, не спростовують правильність висновків районного суду, а містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Ці доводи не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, зводяться до переоцінки доказів.

Судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 374 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не має, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, апеляційна скарга залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.147, п.3 розділом ХІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Н.М. Деркач

М.Ю. Петешенкова