Рішення № 73445459, 12.04.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2018 р. Справа№805/1051/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черникової А.О., за участю секретаря судового засідання Проніна Д.С., та представників сторін:

позивача – не з’явився;

відповідача – не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення № 1558 від 09 грудня 2017 року про відмову у призначенні пенсії та зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Селидовського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області в якому зазначила, що 13 листопада 2017 року вона звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії відповідно до п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 розділу ХV Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та надала всі необхідні документи. Рішенням відповідача від 09 грудня 2017 року № 1558 позивачу відмовлено в зарахуванні до пільгового страхового стажу період роботи з 04 березня 2002 року по 07 листопада 2013 року на ПАТ «Машзавод» на посаді електрозварника ручного зварювання, згідно наданої довідки № 251 від 03 вересня 2014 року, оскільки в Списку № 2 розділу ХХХІІ (робота з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючих випромінювань) не передбачена посада електрозварника ручного зварювання, оскільки дана посада відноситься до Списку № 2 розділу ХХХІІІ, позиція 33.

Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними та просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Селидовського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області № 1558 від 09 грудня 2017 року про відмову в призначенні (перерахунку пенсії), зобов’язати Селидовське об’єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового страхового стажу період роботи з 04 березня 2002 року по 07 листопада 2013 року на ПАТ «Машзавод», який дає право на призначення пенсії згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 розділу ХV Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та зобов’язати Селидовське об’єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 листопада 2017 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 розділу ХV Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив, відповідно до якого зазначив, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та рішенням № 1558 від 09 грудня 2017 року їй відмовлено у призначенні (перерахунку) пенсії. Зазначене рішення відповідач вважає законним та обґрунтованим, а позовні вимоги позивача не обґрунтованими у зв’язку з чим просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі № 805/1051/18-а та призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 06 березня 2018 року.

13 березня 2018 року представником відповідача відділ діловодства та документообігу суду надано відзив на позовну заяву.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2018 року закрито підготовче провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Селидовського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення № 1558 від 09 грудня 2017 року про відмову у призначенні пенсії та зобов’язання вчинити певні дії та призначено судовий розгляд адміністративної справи по суті на 12 квітня 2018 року.

Позивач та представник відповідача в судове засідання призначене на 12 квітня 2018 року не з’явились про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, через відділ діловодства та документообігу суду надали заяви про розгляд справи без їх участі.

З’ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13 листопада 2017 року позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії відповідно до п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 розділу ХV Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та надала всі необхідні документи.

Рішенням Селидовського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області від 09 грудня 2017 року № 1558 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні (перерахунку) пенсії.

До пільгового стажу відповідачем не зараховано періоди роботи ОСОБА_1 на ПАТ «Машзавод» з 04 березня 2002 року по 07 листопада 2013 року на посаді електрозварника ручного зварювання, оскільки в Списку № 2 розділу ХХХІІ (робота з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючих випромінювань) не передбачена посада електрозварника ручного зварювання, оскільки дана посада відноситься до Списку № 2 розділу ХХХІІІ, позиція 33.

За таких обставин ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно п. 2 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” і ст. 13 п. “б” Закону України “Про пенсійне забезпечення” у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком № 2 - 10 років.

Згідно п.2 Розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовам праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та трудового стажу, передбаченого Законом № 1788-XII.

Відповідно до положень п.16 Розділу ХУ “Прикінцеві положення” Закону №1058-ІV положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Відповідно до п. “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за №1451/11731, встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Згідно з ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 (далі – Порядок № 442), та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Відповідно до п. 4 Порядку № 442 та пп. 1.5 п. 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Атестація робочих місць, відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій, передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідно до положень Порядку № 442 відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров’я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, відповідно до п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13 та від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14 та у постанові Верховного суду від 07.03.2018 року у справі № К/9901/3103/17.

Відповідно до постанови КМУ № 442 від 01 серпня 1992 року «Про затвердження порядку проведення атестації робочих місць» - атестація робочих місць на ПАТ «Машзавод» була проведена згідно наказів № 261 від 27 жовтня 2000 року, № 480/в від 27 жовтня 2005 року, № 401 від 27 жовтня 2010 року. Даними наказами було атестовано робоче місто, на якому працювала ОСОБА_1, а саме посада електрозварника ручного зварювання.

Позивачем до Пенсійного фонду були надані копії наказів “Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці” № 480/а від 27 жовтня 2005 року та № 112 від 13 квітня 2001 року, відповідно до яких за підсумками атестації робочих місць по умова праці на ПАТ «МАШЗАВОД» підтверджено право на пенсію за списком №1,2 виробництв, робіт, професій, посад затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11 березня 1994 року.

Отже, професія за якою працював позивач “ електрозварник ручного зварювання ” у період часу з 04 березня 2002 року по 07 листопада 2013 року була віднесена до Списку № 2 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 162 від 11 березня 1994 року.

Відповідно до п. 2.14 Інструкції від 29 липня 2015 року “Про порядок ведення трудових книжок працівників” записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у Класифікаторі професій.

Згідно з приміткою 1 додатку “Б” Класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 року за №327, похідні слова до професій (професійних назв робіт) можуть застосовуватися за умови збереження галузевої та функціональної належності, кваліфікаційних вимог, виключення дублювання, збереження коду новоутвореної професії.

Відтак, записи у трудовій книжці № 9475659 (а.с. 18-21) та довідки, які містяться у матеріалах справи, підтверджують характер роботи позивача у спірний період за Списком № 2, що надає їй можливість включення цих періодів роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

При цьому, всі документи необхідні для призначення пільгової пенсії за Списком №2 позивачем надавались до заяви.

Оцінюючи вказані вище докази та вирішуючи справу в цілому, суд виходить з того, що згідно з положеннями ч.2 ст.2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно положень ст. 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст.ст.21, 22 Конституції України - усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Конституційні права і свободи людини і громадянина, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejevav. Latvia» (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст.14 Закону № 1788-XII, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення № 1558 від 09 грудня 2017 року про відмову у призначенні пенсії та зобов’язання вчинити певні дії підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Селидовського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення № 1558 від 09 грудня 2017 року про відмову у призначенні пенсії та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Селидовського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області № 1558 від 09 грудня 2017 року про відмову в призначенні (перерахунку пенсії).

Зобов’язати Селидовське об’єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового страхового стажу період роботи з 04 березня 2002 року по 07 листопада 2013 року на ПАТ «Машзавод», який дає право на призначення пенсії згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 розділу ХV Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Зобов’язати Селидовське об’єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 листопада 2017 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 розділу ХV Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1) судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Селидовського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 41247274).

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 12 квітня 2018 року. Повний текст судового рішення складено 18 квітня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Черникова А.О.