Постанова № 73441513, 16.04.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2018 р. Справа № 907/609/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

судді-доповідача: ОСОБА_1,

суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

при секретарі судового засідання Коростенській О.І.,

за участю представників:

від позивача – не з’явився

від відповідача (скаржника) – не з’явився

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради, вих.№1925 від 28 листопада 2017 року

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20 листопада 2017 року (підписане 22.11.2017 року), суддя Ушак І.Г.

у справі №907/609/17

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ в особі Закарпатської філії ПАТ «Укртелеком», м. Ужгород

до відповідача ОСОБА_2 соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради, м. Хуст

про стягнення 71 883,29 грн.

в с т а н о в и в :

07 серпня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Закарпатської філії ПАТ «Укртелеком» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_2 соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради про стягнення 71 883,29 грн.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20 листопада 2017 року у справі №907/609/17 позов задоволено в повному обсязі: присуджено до стягнення з ОСОБА_2 соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ в особі Закарпатської філії ПАТ «Укртелеком» 71 883,29 грн. – невідшкодованих коштів за телекомунікаційні послуги, надані пільговим категоріям громадян протягом грудня 2015 року та протягом 2016 року.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач – оператор телекомунікацій – зобов’язаний за змістом законодавчих приписів у сфері державних соціальних стандартів і гарантій, надавати окремим категоріям громадян пільги з послуг зв’язку, виконав свої зобов’язання, яким кореспондується обов’язок держави в особі її органів, яким є відповідач, відшкодувати такі пільги. Поряд з цим, суд зазначив, що зобов’язання відповідача щодо відшкодування витрат з надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян, що проживають на території м. Хуст, виникли безпосередньо із закону, а відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_2 соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 20 листопада 2017 року у справі №907/609/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Зокрема, зазначає, що право окремих категорій громадян на пільги гарантується та фінансується державою за рахунок коштів державного бюджету, шляхом надання відповідним місцевим бюджетам субвенцій на здійснення державних програм соціального захисту, при цьому, фінансування видатків на надання послуг зв’язку за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на 2016 рік, не передбачалось. Одночасно, апелянт наголошує, що у 2016 році між сторонами не укладався відповідний договір, а дата виконання зобов’язання – не встановлена.

Представник сторін в судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, що знаходяться у матеріалах справи.

У відзиві на апеляційну скаргу (вих.№36-Вих-UG-46С000-2018 від 10 січня 2018 року) позивач проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив рішення Господарського суду Закарпатської області від 20 листопада 2017 року у справі №907/609/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Зокрема, зазначив, що твердження апелянта про відсутність укладеного між сторонами договору є безпідставними, оскільки, зобов’язання сторін виникли в силу закону. Поряд з тим, наголошував на помилкових доводах скаржника щодо відсутності в матеріалах справи доказів надсилання позивачем статистичних звітів відповідачу.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки, явка представників сторін не визнавалась обов’язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності.

Суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Закарпатської філії ПАТ «Укртелеком» є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України «Про телекомунікації», Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012 року, та інших законодавчих актів України.

Відповідно до ч.3 ст.63 ЗУ «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ №295 від 11.04.2012 року, встановлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред’явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (ст.19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).

Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Закарпатської філії ПАТ «Укртелеком» з січня 2016 року по грудень 2016 року надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах споживачам телекомунікаційних послуг, що проживають у м. Хуст, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про охорону дитинства», якими передбачено надання пільг певним категоріям громадян при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги), на загальну суму 71 444,39 грн. (за даними щомісячних розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг). Крім того, судом встановлено, що за відповідачем рахується заборгованість за вказані послуги за грудень 2015 року на суму 438,90 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ст.87, ч.2 ст.97 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до ст.102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Пунктом 2 вказаної Постанови (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (п.3 Порядку, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.5 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами – надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення).

Враховуючи наведені вище положення, колегія суддів зазначає, що відповідач є розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення – громадян, що проживають на території м.Хуст, а відтак, на відповідача покладено обов'язок щодо здійснення розрахунків з позивачем за телекомунікаційні послуги (зв'язку), надані особам, які мають право на відповідні пільги.

Судом встановлено, що переліки споживачів-пільговиків за видами пільг складались позивачем за формою №2-пільга (затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 року №535, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України) та направлялись щомісячно відповідачу як головному розпоряднику коштів місцевого бюджету для відшкодування позивачу пільг, наданих споживачам телекомунікаційних послуг.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою відшкодувати вартість наданих пільг, однак, відповідач не проводив звірки наданих позивачем списків, та розрахунків з позивачем за надані послуги пільговим категоріям населення не провів, посилаючись на відсутність субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, зокрема, з послуг зв’язку, відсутність договірних зобов’язань з наведених питань.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у такому випадку виникають безпосередньо із Законів України.

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов’язання зі сплати коштів. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 року у справі №910/17078/15.

Згідно з ст.509 ЦК України зобов’язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта.

Таким чином, грошове зобов’язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і закону.

Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Слід зазначити, що сторонами не заперечується факт надання послуг пільговим категоріям населення, при цьому, апелянт наголошує на відсутності бюджетного фінансування та як наслідок, неможливості відшкодувати позивачу витрати за надані послуги.

Згідно з ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Одночасно колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив заперечення відповідача щодо відсутності у нього обов'язку компенсувати відповідні виплати без наявності відповідного бюджетного асигнування, оскільки отримання відповідачем бюджетних коштів не є подією, яка неминуче має настати, і відповідно до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року відсутність необхідних бюджетних коштів або взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах викладена й у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі №11/446.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Беручи до уваги наведені вище обставини, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову щодо стягнення з ОСОБА_2 соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ в особі Закарпатської філії ПАТ «Укртелеком» 71 883,29 грн. – невідшкодованих коштів за телекомунікаційні послуги, надані пільговим категоріям громадян протягом грудня 2015 року та протягом 2016 року.

Відтак, беручи до уваги все наведене вище, доводи апеляційної скарги є безпідставними та такі не спростовують висновків місцевого господарського суду про підставність та обґрунтованість позовних вимог.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 20 листопада 2017 року у справі №907/609/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Матеріали справи №907/609/17 повернути до Господарського суду Закарпатської області.

Повну постанову складено 18.04.2018 року

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.