Постанова № 73441386, 12.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2018 р. Справа№ 910/18441/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

Секретар судового засідання: Малайдах А.І.

За участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 12.04.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішньоторгова фірма "Укрметекспорт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 (повний текст підписано 13.12.2017)

у справі № 910/18441/17 (суддя Чебикіна С.О.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішньоторгова фірма "Укрметекспорт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод"

про визнання недійсними п. 1, п. 2, п. 3, п. 4 та п. 10 договору

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішньоторгова фірма "Укрметекспорт"

про визнання недійсним пункту 8 договору

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року до Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Зовнішньоторгова фірма "Укрметекспорт" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" про визнання недійсними п. 1, п. 2, п. 3, п. 4 та п. 10 договору №КДРМ3/6-15А від 17.02.2015 року, що укладений між позивачем та відповідачем.

Позов мотивований тим, що вищезазначений договір не посвідчений нотаріусом, вчинений під впливом помилки та п.1., п.2., п.3., п.4, п.10 договору №КДРМЗ/6-15А від 17.02.2015 року суперечать Цивільному та Податковому Кодексам оскільки порушують публічний порядок.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.10.2017 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 15.11.2017 року.

03.11.2017 року до канцелярії суду надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю Зовнішньоторгова фірма "Укрметекспорт" про визнання недійсним пункту 8 договору №КДРМ3/6-15А від 17.02.2015 року.

Зустрічний позов мотивований тим, що у порушення вимог земельного законодавства, відповідач за зустрічним позовом, на підставі оспорюваного пункту 8 договору № КДРМЗ/6-15А від 17.02.2015 року, користувався земельною ділянкою орієнтованою площею 140000 м2, на якій проводив демонтажні роботи та вивозив з цієї земельної ділянки, металоконструкції, а тому даний оспорюваний пункт договору суперечить положенням ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію, речових прав на нерухоме майне та їх обтяжень".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 в задоволенні первісного позову відмовлено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Зовнішньоторгова фірма "Укрметекспорт" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. 09.1-04,1/739/18 від 18.01.2018), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

До апеляційної скарги позивачем за первісним позовом також було додане клопотання про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2017 у справі № 910/18441/17.

Дане клопотання мотивоване тим, що позивач не приймав участь у судовому засіданні на якому винесено оскаржуване рішення, на момент звернення з апеляційною скаргою повний текст рішення не отримав, а тому останній не мав можливості вчасно подати апеляційну скаргу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2018 справу № 910/18441/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі №910/18441/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішньоторгова фірма "Укрметекспорт" та призначено справу до розгляду на 06.03.2018.

В судове засідання, призначене на 06.03.2018, повноважні представники сторін не з'явилися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Зовнішньоторгова фірма "Укрметекспорт" на 12.04.2018.

06.04.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач за первісним позовом заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 910/18441/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Зовнішньоторгова фірма "Укрметекспорт" - без задоволення.

В судове засідання, призначене на 06.04.2018, повноважні представники позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом не з'явилися.

Колегією суддів враховано, що відповідно до частини 2 статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, в свою чергу частиною 3 статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно із частиною 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Колегією суддів, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом первісного позову є вимоги позивача за первісним позовом про визнання недійсними п. 1, п. 2, п. 3, п. 4 та п. 10 договору №КДРМ3/6-15А від 17.02.2015 року, що укладений між позивачем та відповідачем з тих підстав, що вищезазначений договір не посвідчений нотаріусом, вчинений під впливом помилки та п.1., п.2., п.3., п.4, п.10 договору №КДРМЗ/6-15А від 17.02.2015 року суперечать Цивільному та Податковому Кодексам оскільки порушують публічний порядок.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із частинами 2, 3 статті 203 ЦК України, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З матеріалів справи вбачається, що 16.02.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Зовнішньоторгова фірма "Укрметекспорт" (покупець) укладений договір купівлі-продажу частини нерухомого майна, розташованого за адресою: м.Дружківка вул. Леніна,7.

17.02.2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю Зовнішньоторгова фірма "Укрметекспорт" (користувач) укладено договір №КДРМЗ/6-15А, відповідно до якого до моменту оформлення позивачем права користування земельною ділянкою орієнтовною площею 14000 кв.м., розташованої за адресою: м. Дружківка вул. Леніна,7 дана юридична особа зобов'язана компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" орендну плату у сумі 56 063,98 грн.

Згідно із пунктом 2 договору №КДРМЗ/6-15А у випадку зміни розміру орендної плати, як у бік збільшення, так і у бік зменшення, розмір компенсації по даному договору підлягає коригуванню.

Відповідно до пункту 3 договору №КДРМЗ/6-15А сторони обумовили, що кожного 1 числа місяця, що йде за звітним, підприємство надає Користувачу, рахунок на оплату останнім компенсації орендних платежів."

Пунктом 4 договору №КДРМЗ/6-15А визначено, що оплата компенсації повинна бути здійснена користувачем до 10 числа місяця, що йде за звітним, на поточний рахунок підприємства, вказаний у даному договорі.

Згідно із пунктом 8 договору №КДРМЗ/6-15А з моменту підписання даного договору користувачу дозволяється проводити на земельній ділянці А та В1 приблизною площею 140 000 м2, яка знаходиться за адресою: м. Дружківка вул. Леніна,7, кордони якої визначені на план-схемі, будівельні та демонтажні роботи в порядку передбаченому діючим законодавством.

Відповідно до пункту 10 договору №КДРМЗ/6-15А у випадку порушення користувачем строків оплати компенсації за орендну плату земельної ділянки, вказаних в п.4 даного договору, користувач оплачує на користь підприємства пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки. У випадку прострочки більше 7 календарних днів, користувач додатково оплачує штраф у розмірі 5% від суми заборгованості.

Пунктом 13 постанови Пленуму від 06.11.2009 Верховного Суду України № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню і розглядаючи даний спір, господарському суду слід з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Статтею 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, що договір № КДРМЗ/6-15А від 17.02.2015, з урахуванням його змісту та суті, підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню відповідно до Закону.

Згідно п. 3.9.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11, за змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

Позивачем не було доведено обставин з приводу яких він помилився при укладенні оспорюваного договору, істотність їх значення та яким чином ці обставини вплинули на його волевиявлення.

Відповідно до статті 288 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Дана норма містить перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем за первісним позовом не доведено тієї обставини, що оспорювані пункти договору порушують публічний порядок та суперечить моральним засадам суспільства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правові підстави для визнання недійсними п. 1, п. 2, п. 3, п. 4 та п. 10 договору №КДРМ3/6-15А від 17.02.2015 року, який укладений між сторонами відсутній, і тому в первісному позові слід відмовити.

Зі змісту зустрічної позовної заяви вбачається, що її предметом є вимоги про визнання недійсним пункту 8 договору №КДРМ3/6-15А від 17.02.2015 року з тих підстав, що саме на підставі оспорюваного пункту 8 договору № КДРМЗ/6-15А від 17.02.2015 року, відповідач за зустрічним позовом користувався земельною ділянкою орієнтованою площею 140000 м2, на якій проводив демонтажні роботи та вивіз з цієї земельної ділянки, металоконструкції загальною вагою 500 тон.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, правові підстави для визнання недійсним пункту 8 договору №КДРМ3/6-15А від 17.02.2015 року, що укладений між сторонами відсутні, і тому в зустрічному позові також слід відмовити, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Зовнішньоторгова фірма "Укрметекспорт"" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 910/18441/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 910/18441/17 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Зовнішньоторгова фірма "Укрметекспорт" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 910/18441/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/18441/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку та в строки, встановлені главою 2 розділу IV ГПК України.

Повний текст складено та підписано 17.04.2018.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська