Рішення № 73441278, 10.04.2018, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

10 квітня 2018 року м. Чернігівсправа №927/1123/17

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дубини О.М.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова фірма «Дайна», код ЄДРПОУ 14225518, вул. Одинцова, 17-А, кімн. 409, м. Чернігів, 14030

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 життя»,

код ЄДРПОУ 30924870, с. Стахорщина, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, 16093

Предмет спору: про стягнення 122603,50 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №07 від 07.12.2017, представник;

від відповідача: не з’явився,

У судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова фірма «Дайна» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 життя», у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 122603,50 грн, з яких 95453,00 грн основного боргу, 9545,30 грн штрафу, 12981,61 грн пені та 4623,59 грн відсотків за користування грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв’язку з неповним виконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором поставки нафтопродуктів №15 від 14.04.2015 виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 95453,00 грн. За порушення відповідачем виконання умов договору позивачем нараховано 9545,30 грн штрафу, 12981,61 грн пені та 4623,59 грн відсотків за користування грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 14.12.2017 порушено провадження у справі, призначено розгляд справи на 25.01.2018 та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

У зв’язку з набранням чинності з 15.12.2017 нової редакції Господарського процесуального кодексу України, відповідно до п. 9 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, підготовче провадження та перше підготовче засідання за правилами нової редакції цього Кодексу розпочато у судовому засіданні 25.01.2018, а відтак перебіг строку на підготовче провадження розпочинається з 25.01.2018.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у судове засідання 25.01.2018 не з’явився, про причини неявки суду не повідомив та відзиву на позов не надав.

У судовому засіданні 25.01.2018 представник позивача подала суду клопотання про долучення до матеріалів справи копії акту звірки взаємних розрахунків.

За приписами ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 цієї статті).

Згідно з ч. 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 цієї статті).

Відповідно до ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Оскільки представником позивача не обґрунтовано поважності причин пропуску строку, встановленого законом для подання доказів, у судовому засіданні 25.01.2018 суд відмовив представнику позивача у прийнятті зазначеного акту звірки.

Ухвалою суду від 25.01.2018 відкладено підготовче засідання до 14.02.2018 та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

До початку підготовчого засідання 14.02.2018 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії акту звірки взаємних розрахунків. У поданому клопотанні позивач зазначає, що вказаний акт не був поданий разом з позовною заявою, оскільки позов був поданий відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України, у редакції, що діяла до 15.12.2017, який не передбачав імперативної норми щодо подання усіх доказів разом з позовною заявою. Також позивач вказує, що другий примірник акту знаходиться у відповідача, а тому позивач не зобов’язаний надсилати його заздалегідь відповідачу.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у підготовче засідання 14.02.2018 не з’явився, про причини неявки суду не повідомив та відзиву на позов не надав.

Розглянувши подане представником позивача клопотання, суд вважає, що наведені представником позивача причини пропуску строку, встановленого законом для подання доказів, є поважними, оскільки позовна заява позивачем подана до набрання чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України, а норми Господарського процесуального кодексу, у редакції, що діяла до 15.12.2017, не передбачали обов’язковість подання усіх доказів разом з позовною заявою.

За наведених обставин, суд долучив до матеріалів справи вказану копію акту звірки взаємних розрахунків та прийняв його до розгляду.

У підготовчому засіданні 14.02.2018 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.03.2018.

Ухвалою суду від 14.02.2018 викликано у судове засідання з розгляду справи по суті, яке призначено на 13.03.2018, позивача та відповідача.

Відповідач у судове засідання з розгляду справи по суті 13.03.2018 не з’явився, відомості про отримання відповідачем ухвали суду від 14.02.2018 у суду були відсутні.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

У зв’язку з цим, у судовому засіданні 13.03.2018 суд постановив ухвалу про відкладення розгляду справи по суті до 10.04.2018.

Ухвалою суду від 13.03.2018 викликано у судове засідання з розгляду справи по суті, яке призначено на 10.04.2018, позивача та відповідача.

У судове засідання 10.04.2018 з’явився представник позивача.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи по суті, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у судове засідання 10.04.2018 повторно не з’явився, відзиву на позов суду не подав.

Згідно з нормами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідачем не подано відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Представник позивача додатково зазначила, що за умовами договору поставки нафтопродуктів №15 від 14.04.2015 на кожну поставку партії товару укладалась додаткова угода та оформлювалась видаткова накладна, тобто за спірним договором відбувалась не одна поставка нафтопродуктів, але відповідач не провів розрахунку саме за додатковою угодою №49 від 02.10.2017.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, 14.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова фірма «Дайна» (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 життя» (далі - Покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №15 (далі – Договір) (а.с. 11-13).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов’язується поставити і передати нафтопродукти (далі – Товар) у власність Покупця, а Покупець зобов’язується прийняти і оплатити поставлений Товар на умовах даного Договору та Додаткових угод, які додаються до цього Договору, та є його невід’ємною частиною.

Згідно з п. 1.2, 1.3, 1.6 Договору Товар поставляється партіями. Партія – Товар у кількості, асортименті, в цінах та на суму, що вказані у відповідній Додатковій угоді до даного Договору, і постачається Постачальником Покупцеві на умовах даного Договору. Кількість, асортимент, умови поставки кожної партії Товару, строки оплати та інші необхідні умови вказуються у Додаткових угодах до даного Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору Товар постачається Покупцю автомобільним транспортом Постачальника протягом 2-х робочих днів з дати підписання Додаткової угоди. Вартість перевезення врахована у ціну Товару, якщо інше не передбачене Додатковою угодою між Сторонами або наявністю акту виконаних робіт по здійсненню доставки Товару.

Товар поставляється на умовах: EXW (склад Постачальника), CPT (склад Покупця), FCA або ін. Конкретні умови поставки визначаються Сторонами в Додаткових угодах до даного Договору (п. 2.4 Договору).

Ціна поставки кожної партії Товару є договірною, вказується у Додатковій угоді до даного Договору (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору розрахунки між Сторонами здійснюються в українській національній валюті – гривнях. Вид розрахунків – безготівковий, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Порядок і строки оплати за поставлений по даному Договору Товар визначається окремо по кожній партії Товару та вказується у відповідній Додатковій угоді до Договору (п. 3.4 Договору).

Право власності на товар, що постачається на умовах СРТ (склад Покупця), переходить у момент отримання товару на складі Покупця, про що свідчить підпис про прийняття товару на видатковій накладній повноважного представника (п. 5.2 Договору).

Відповідно до п. 6.1 Договору за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання строків оплати Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від несплаченої суми за партію Товару та пеню у розмірі 0,2% від несплаченої суми за партію Товару за кожен день прострочення, при цьому, Постачальник має право частково або у повному обсязі відмовитись від поставки Товару, або вимагати повернення Товару Покупцем. Крім сплати неустойки, Покупець також відшкодовує Постачальнику заподіяні збитки у повному обсязі.

У разі прострочення оплати за поставлений Товар, Постачальник може вимагати від Покупця оплати процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 26% річних від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості (п. 6.5 Договору).

Даний Договір набирає чинності з дня його підписання Сторонами і діє до 31.12.2016, а в частині виконання зобов’язань – до моменту їх повного виконання Сторонами. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє винну Сторону від відповідальності за його невиконання (п. 9.1 Договору).

Згідно з платіжним дорученням №732 від 14.09.2017 відповідач перерахував позивачу кошти у розмірі 20000,00 грн, призначення платежу «за ПММ, згідно угоди, в т.ч.: ПДВ 20% - 3333,33 грн» (а. с. 17).

02.10.2017 між ТОВ «ОСОБА_1 життя» (Покупець) та ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» (Постачальник) укладено додаткову угоду №49 до договору поставки нафтопродуктів №15 від 14.04.2015 (далі – Додаткова угода №49), відповідно до п. 1 якої Сторони погоджують поставку Постачальником Покупцю партії Товару у наступній кількості, асортименті та за ціною: паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО у кількості 2560,000 л на суму 48640,00 грн; бензин А-92-Євро 5-Е5 у кількості 2450,000 л на суму 47570,83 грн; разом без ПДВ – 96210,83 грн, всього з ПДВ – 115453,00 грн (а.с. 14).

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №49 Товар постачається у строк до 02.10.2017 на умовах п. 2.1 Договору.

Кінцевий термін сплати за отриманий товар здійснюється протягом 3 днів з моменту переходу права власності на товар (п. 3 Додаткової угоди №49).

Ця Додаткова угода набирає чинності з дня її підписання Сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов’язань (п. 6 Додаткової угоди №49).

На виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар, погоджений сторонами у Додатковій угоді №49, на загальну суму 115453,00 грн, що підтверджується видатковою накладною РН-002109 від 02.10.2017 та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №1709-2109 від 02.10.2017 (а.с. 15-16).

Також позивачем, як Постачальником Товару, складено податкову накладну від 02.10.2017 №20, у якій зазначено найменування та кількість нафтопродуктів, що були поставлені відповідачу, та надіслано її для реєстрації до органу ДФС (а.с. 18-19).

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем виконані прийняті на себе зобов’язання з поставки та передачі товару, а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь-яких зауважень.

Відповідач взяті на себе зобов’язання виконав частково та оплатив вартість поставленого йому товару на підставі платіжного доручення від 14.09.2017 №732 у розмірі 20000,00 грн, тобто здійснивши передоплату за товар.

Сторонами складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 04.10.2017, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 95453,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки нафтопродуктів №15 від 14.04.2015 становить 95453,00 грн.

Позивачем нараховано відповідачу 9545,30 грн штрафу, 12981,61 грн пені та 4623,59 грн відсотків за користування грошовими коштами за період прострочення оплати з 06.10.2017 по 12.12.2017.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач у порушення ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов’язань не виконав та не провів оплату за поставлений товар у визначений договором термін, господарський суд вважає, що позовні вимоги у частині стягнення заборгованості за поставлені нафтопродукти у розмірі 95453,00 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Позивач просить також стягнути з відповідача 9545,30 грн штрафу, 12981,61 грн пені (за період з 06.10.2017 по 12.12.2017) та 4623,59 грн відсотків за користування грошовими коштами (за період з 06.10.2017 по 12.12.2017).

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Сторонами у пункті 6.2 Договору погоджено, що за невиконання або неналежне виконання строків оплати Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від несплаченої суми за партію Товару та пеню у розмірі 0,2% від несплаченої суми за партію Товару за кожен день прострочення, при цьому, Постачальник має право частково або у повному обсязі відмовитись від поставки Товару, або вимагати повернення Товару Покупцем.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався у договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та зокрема викладена в постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187 та від 07.11.2011 року у справі № 5002-2/5109-2010.

Зі статті 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України можливе одночасне стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2012 р. у справі № 3-24гс12.

Також застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

Згідно з ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.5 Договору визначено, що у разі прострочення оплати за поставлений Товар, Постачальник може вимагати від Покупця оплати процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 26% річних від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості.

Як зазначено у пункті 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 17.12.2013 №14 (далі – Постанова №14), з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку штрафу та відсотків за користування грошовими коштами, дійшов висновку про правильне їх нарахування відповідно до норм чинного законодавства та умов договору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 9545,30 грн штрафу та 4623,59 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судом також здійснено перерахунок пені, внаслідок чого встановлено, що розрахований позивачем відповідно до умов Договору розмір пені 12981,61 грн перевищує суму, яку обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (4691,58 грн).

За наведених обставин, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 4691,58 грн.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 життя» (код ЄДРПОУ 30924870, с. Стахорщина, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, 16093) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова фірма «Дайна» (код ЄДРПОУ 14225518, вул. Одинцова, 17-А, кімн. 409, м. Чернігів, 14030) 95453,00 грн заборгованості за поставлені нафтопродукти, 9545,30 грн штрафу, 4691,58 грн пені, 4623,59 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами та 1714,70 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 18.04.2018.

Суддя В.В. Шморгун