Постанова № 73438333, 01.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження в апеляційній інстанції №22-ц/796/337/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів:

судді - доповідача: Білич І.М.

суддів: Болотова Є.В., Шахова О.В.

при секретарі: Довгопола А.В.

за участю: представника позивача ЛевчукА.В.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 грудня 2015 року ухвалене під головуванням судді Дніпровського районного суду м. Києва Гончарук В.П.

цивільній справі №755/16092/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 17.12.2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та ПАТ «Альфа Банк» укладено договір відступлення прав вимоги відповідно до якого ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило ПАТ «Альфа Банк» права вимоги до кредитних договорів укладених між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та фізичними особами. Згідно даного договору відбулось відступлення права вимоги за договором про іпотечний кредит № 172н/1078 від 01.12.2006 року, який був укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та відповідачем. Відповідно до умов якого банк зобов'язується надати кредит позичальнику у розмірі 120 000 доларів США. Відповідач зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах передбачені даним договором. Банк свої зобов'язання перед відповідачем відповідно до укладеного кредитного договору виконав у повному обсязі. Проте відповідач умови договору належним чином не виконує, в результаті чого станом на 31.07.2015 року утворилася прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 1 581 419,16 гривень, заборгованість по відсоткам у розмірі 133 913,69 гривень, пеня у розмірі 46 328,53 гривень.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 4 грудня 2015 року позов було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість по договору про іпотечний кредит № 172н/1078 від 01 грудня 2006 року станом на 31.07.2015 року, яка складається:прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 1 581 419,16 гривень, заборгованість по відсоткам у розмірі 133 913,69 гривень, пеня у розмірі 46 328,53 гривень, а всього 1 761 661,38 гривень.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду відповідач подала апеляційну скаргу. Де ставила питання про його скасування та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Вказуючи при цьому, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України « Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1401 -У111, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 02 червня 2016 року №1402- VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць) , та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

У зв'язку з зазначеним, справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147 - У111 від 03 жовтня 2017 року.

Представник позивача заперечуючи проти поданої апеляційної скарги вказував, що твердження ОСОБА_3 про те, що вона не отримувала кредитні кошти та не здійснювала платежі за даний кредит спростовуються заявами про переказ коштів, в яких є паспортні дані ОСОБА_3 та її власноручні підписи.

Представник позивача у судовому засіданні не визнав подану апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення .

Представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з вимог ст. 525 ЦК України, та зазначав, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору. З урахуванням вимог ст. 1054 ЦК України, позичальник повинен повернути кредит та сплатити визначені умовами договору додаткові витрати.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою представник відповідача вказував на те, що розгляд справи за відсутністю учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або при наявності поважної причини неявки в судове засідання є порушенням його прав та автоматично виключає можливість дослідження такого засобу доказування, як пояснення відповідача, тобто вказує на відсутність принципу змагальності сторін.

Відповідно до положень п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання суду ( у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Як вбачається із матеріалів справи повідомлення відповідачу про розгляд справи 04.12.2015 року було направлено судом першої інстанції за адресою відповідача, однак докази вручення судового повідомлення на час ухвалення заочного рішення в матеріалах справи відсутні.

Відтак, постановлене судове рішення з урахуванням вищевикладеного підлягає скасуванню з постановленням нового.

При розгляді справи було встановлено, що 01 грудня 2006 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_3був укладений договір про іпотечний кредит № 172н/1078. Відповідно до умов якого банк зобов'язується надати кредит позичальнику у розмірі 120 000 доларів США. Відповідач зобов'язувався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах передбачені даним договором.

17.12.2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ПАТ «Альфа Банк» було укладено договір відступлення прав вимоги.

Згідно п. п. 2.1, 2.2 цього договору ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» передає, а ПАТ «Альфа Банк» приймає кредитний портфель та зобов'язується сплатити за нього ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» грошову винагороду на умовах, визначених договором. Внаслідок передачі (відступлення) кредитного портфеля за цим договором, новий кредитор набуває усіх прав вимоги кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням), тому у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.. 1048 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, завдатком - ст. 546 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою ( штрафом або пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Позивач звертаючись до суду з позовом ставив питання про стягнення заборгованості яка становила 1 761 661,38 гривень та складалася із простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 1 581 419,16 гривень, заборгованості по відсоткам у розмірі 133 913,69 гривень, пені у розмірі 46 328,53 гривень.

Відповідачем розмір заборгованості не визнавався, у зв'язку з чим апеляційним судом було задоволено клопотання про призначення судово-економічної експертизи.

Згідно висновку судово-економічної експертизи ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» № 14546 від 11 вересня 2017 року документально підтвердити заборгованість ОСОБА_3 перед ПАТ «Альфа-Банк» за договором відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року та договором про іпотечний кредит № 172н/1078 від 01 грудня 2006 року в сумі 81 565,30 доларів США станом на 31 липня 2015 року не видалося за можливе.

У той же час експерт в висновку зазначив за результатами досліджень, на підставі інформації з регістрів бухгалтерського обліку банку та квитанцій заборгованість за договором на 31.07.2015 року становить: заборгованість за кредитом - 70 719,97 доларів США; заборгованість за відсотками - 6 281,62 доларів США; загальна сума оплачених коштів - 29 399,42 доларів США.

Враховуючи, що вимоги позивачем заявлені в грошовій одиниці - гривна, та з урахуванням офіційного курсу НБУ на дату складення розрахунку, колегія суддів вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення на його користь простроченої заборгованості за кредитом - 1 515 528, 95 гривень, заборгованість по відсоткам - 134 615,11 гривень, пеня - 46 328,53 гривень, всього 1 696 472,59 гривень.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач, як суб'єкт первинного фінансового моніторингу, порушив Закон України „ Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансового тероризму» та норм КК України шляхом підробки виписки по рахунку, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до ст. 204 ЦК України укладений між сторонами договір, є дійсним.

Вказуючи в апеляційній скарзі на недоведеність позивачем отримання відповідачем кредитних коштів, апелянт не надає при цьому будь-яких доказів на підтвердження цих обставин.

Хоча у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У той час як матеріали справи містять докази на підтвердження отримання відповідачем коштів, а саме:

- заяву - анкету позичальника на отримання кредиту ( придбання квартири на первісному ринку) отримання готівки.

Анкета позичальника фізичної особи ( кредит в валюті - долар США, на придбання квартири в межах АДРЕСА_2 в Дніпровському районі міста Києва;

Договір про іпотечний кредит № 172 н/1078 від 01 грудня 2006 року, за яким банк надав позичальнику кредит у сумі 120 000 доларів США під 12 % річних з кінечним терміном повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 03 грудня 2026 року - п.2.1, 2.2, 2.3 договору.

п . 2.4 визначалося, що кредит надається позичальнику для придбання квартири, що знаходиться на стадії будівництва за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно п.3.1 банк надає позичальнику кредит шляхом видачі йому безпосередньо з позичкового рахунку готівкою. Сторони домовились, що кредит буде надано а) одноразово - не пізніше наступного банківського дня з дати отримання від позичальника розрахункового документу на отримання готівки.

Відповідно до заяви про видачу готівки за № 1722 від 04 грудня 2006 року ОСОБА_3 отримала 120 тисяч доларів США за пред'явленням паспорта та ідентифікаційного коду.

Крім того представником відповідача у ході судового розгляду не було надано доказів того, що відповідач не підписувала договори про внесення змін та доповнень до договору про іпотечний кредит як 27 квітня 2007 року так і 28 листопада 2007 року, а також докази, які б підтверджували, що кошти, які вносилися на погашення кредиту не були коштами ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив та не встановив: яким чином ОСОБА_3 отримала кредит - у готівковій або у безготівковій формі; на підставі якого документу; в якій валюті - національній або іноземній; як використала кредит за цільовим призначенням; за яким договором - укладеним в письмовій формі чи в усній формі колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом першої інстанції було вірно встановлено, що на підставі іпотечного договору відповідачу було видано кредитні кошти в сумі 120 000 доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки, які надавалися відповідачу на придбання квартири за адресою АДРЕСА_2, яка в подальшому була відповідачем передана позивачу в іпотеку на підставі іпотечного договору від 1 грудня 2006 року.

Згідно розрахунку заборгованості до грудня 2014 року відбувалося погашення позичальником коштів, що також підтверджено і висновком експертизи.

Посилання апелянта на недійсність договору з підстав того, що оскільки в кредитному договорі позивачем не було зазначено, що він має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій та не надав їх суду, а також те, що позивач не довів, що він мав цивільну правоздатність кредитної установи та є уповноваженим банком щодо надання кредиту в іноземній валюті, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Оскільки відповідно до ст. 192 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків, на території України за зобов'язанням допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями.

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на час укладання договору такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не було визначено.

Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Як вбачається з матеріалів справи 31 січня 1994 року АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум» видана Національним банком України банківська ліцензія №62, згідно з якою банку надано право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

10 червня 2005 року АКБ «Форм» отримав виданий Національним банком України Дозвіл № 62-1 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частини четвертої ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу. Тобто, банк з яким відповідач уклала кредитну угоду, на момент її укладення мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню при ухваленні нового рішення згідно заявлених вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383, 384, 387 ЦПК України, п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІ від 03 жовтня 2017 року, п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1402- VІІІ "Про судоустрій і статус суддів ", ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2015 року скасувати та постановити нове, за яким, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» задовольнити часткового.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: місто Київ - 02002 АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» ( 01001 місто Київ вул.. Десятинна, 4/6) заборгованість за договором «Про іпотечний кредит» № 172н/1078 від 01.12.2006 року, яка станом на 31.07.2015 року складається з простроченої заборгованості за кредитом - 1 515 528 гривень 95 копійок; заборгованість по відсоткам - 134 615 гривень 11 копійок та пені - 46 328гривень 53 копійки, всього 1 696 472,69 ( один мільйон шістсот дев'яносто шість тисяч чотириста сімдесят дві гривни гривень шістдесят дев'ять копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту пргголошення. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 квітня 2018 року.

Суддя - доповідач:

Судді: