Ухвала суду № 73435579, 17.04.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/3212/17

У Х В А Л А

іменем України

17 квітня 2018 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Радченка В.Є.

при секретарі Сидорак М.

з участю:

позивача –ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представниці відповідача – ОСОБА_3

при розгляді письмової заяви позивача ОСОБА_1 про відвід головуючому судді в судовому засіданні за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про скасування ухвал, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Галицького районного суду м. Львова знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про скасування ухвал.

Від позивача надійшла письмова заява позивача про відвід головуючому судді Радченку В.Є. Відвід мотивований тим, що суддя допустив ряд процесуальних порушень і тому є упередженим.

В судовому засіданні позивач просив вирішити заяву на розсуд суду. Представник позивача підтримав позицію позивача.

Представник відповідача заперечила проти задоволення заяви про відвід.

Відповідно до ст. 40 КАС України питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі, вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу . Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Статтею 36 КАС України визначені підстави для відводу (самовідводу) судді. При цьому, в частині 4 ст. 36 КАС України зазначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, не може бути підставою для відводу.

Таким чином, заявлений відвід судді є необґрунтованим і ґрунтується на особистій думці позивача, однак заяву про відвід слід задовольнити з наступних підстав.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1998 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії», тощо) важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

Виходячи із положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, які є частиною національного законодавства і джерелом права, що підлягають застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд має завжди бути «встановленим законом».

Це формулювання засвідчує принцип верховенства права, притаманний усій системі Конвенції та її протоколів. Адже правовий орган, що не є встановленим відповідно до законодавства, завжди буде позбавлений легітимності, яка вимагається у демократичному суспільстві для вирішення справ приватних осіб. Вислів «встановлений законом» стосується не лише законності самого існування суду, а й складу суддів при розгляді кожної справи (рішення у справах «Булут проти Австрії» від 22.02.1996 року, «Бускаріні проти Сан-Марино»). Термін «закон» про який ідеться в цьому положенні, стосується, таким чином, не лише законодавства щодо створення і компетенції судових органів, а й будь-якого іншого положення національного права, невиконання якого робить неправомірною участь одного або кількох суддів у розгляді справи. Тут йдеться, зокрема, про положення щодо повноважень, щодо несумісностей і щодо відводу судді (рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії»).

Недотримання судом зазначених положень означає в принципі порушення пункту 1 ст. 6 (справи «Цанд проти Австрії», заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12.10.1978 року та «Россі проти Франції», заява № 11879/85, рішення комісії від 06.12.1989 року).

Про те, що термін «суд, встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, звернуто також увагу Європейським судом з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України».

Суд, який розглядає справу має бути «безстороннім» і «незалежним» за ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і засад цивільного судочинства.

Розглядаючи питання безсторонності з двох точок зору, Європейський Суд з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначив, що по-перше, йдеться про суб'єктивний підхід, для того щоб спробувати визначити переконання та особисту поведінку конкретного судді у конкретній обстановці. Зокрема, суд не повинен суб'єктивно виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання; особиста безсторонність судді не ставиться під сумнів, аж доки не буде доведено протилежне. По-друге, слід застосувати об'єктивний підхід, метою якого є пересвідчитися, чи надає суд необхідні гарантії, щоб зняти з цього приводу можливість будь-якого правомірного сумніву; крім того, поняття незалежності та об'єктивної безсторонності тісно пов'язані між собою (справи «Пуллар проти Сполученого Королівства» і «Томанн проти Швейцарії», а також «Екедемі Трейдинг ЛТД та інші проти Греції» і «Дактарас проти Литви»).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 40 КАС України, ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, суд, -

У Х В А Л И В:

Задовольнити письмову заяву позивача ОСОБА_1 про відвід головуючому судді Радченку В.Є. в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про скасування ухвал.

Ухвала окремо від рішення в апеляційному порядку оскарженню не підлягає та набирає законної сили негайно після її проголошення.

Головуючий: Радченко В.Є.