Постанова № 73431327, 11.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 638/12414/17 Головуючий суддя І інстанції Семіряд І.В.

Провадження № 22-ц/790/1502/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: В порядку ЦПК України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Бровченка І.О., Бурлака І.В.,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2017 року по справі за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІ-ПІ-ЕМ», приватна фірма «Інверком» про визнання майнових прав,

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІ-ПІ-ЕМ», приватна фірма «Інверком» про визнання майнових прав.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити його заяву про забезпечення позову, копію ухвали направити до Центру надання адміністративних послуг м. Харкова та до Шевченківського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області.

В обґрунтування скарги зазначено, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.

Вказано, що заявником суду було надано докази реєстрації права власності на об'єкти незавершеного будівництва за ПФ «Інверком». Зазначено, що відсутність поштової адреси не завадило переходу права власності на вказані об'єкти, чим було порушено його права. Послався на те, що перехід права власності може утруднити або зробити неможливим в подальшому виконання рішення суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом.

29.11.2017 ОСОБА_3 уточнив свій позов, в якому просив визнати за ним право власності на майнові права, що виникають з договору про участь у будівництві № 100 від 24.04.2007, в тому числі право на отримання в натурі квартири з 3-х кімнат (тип 3Б) загальною площею 95,04 кв. м. на 9-му поверсі у багатоквартирному будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та підземною автостоянкою на земельній ділянці по АДРЕСА_1, будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що наданій для цього на підставі рішень Харківської міської ради від 19.11.2003 № 222/03 та № 146/14 від 26.02.2014р., кадастровий НОМЕР_1 та право набути у майбутньому право власності на цю квартиру.

Разом з уточненим позовом ОСОБА_3 надав заяву про забезпечення позову, в якій просив заборонити відчуження у будь-який спосіб об'єкта незавершеного будівництва багатоквартирного будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та підземною автостоянкою на земельній ділянці по АДРЕСА_1, розташованого земельній ділянці кадастровий НОМЕР_2

Прохання забезпечити свій позов мотивував тим, що відповідно до умов Договору про участь у будівництві № 100 від 24.04.2007 та Договору про спільну діяльність № 31/03/01 від 31.03.1998, що діє в редакції від 01.10.2013 він є учасником спільної діяльності, яка здійснюється на основі об'єднання вкладів учасників без створення юридичної особи. Сторонами Договору про спільну діяльність від початку були ТОВ «МАКРОКАП ДЕВЕЛОПМЕНТ УКРАЇНА» (код. 25178393) - Керуючий спільною діяльністю, з одного боку, Компанія «АЦТЕКА ДЕВЕЛОПМЕНТ ЛТД» та інші учасники спільної діяльності, які приймають участь у спільній діяльності на підставі Договорів про участь у будівництві, та договорів про дольову участь у будівництві з іншого боку. На підставі угоди про передачу функцій керуючого спільною діяльністю від 16.09.2013 в спільну діяльність було залучено нового учасника - ТОВ «Сі-Пі-Ем», та передано йому функції керуючого спільною діяльністю за Договором про спільну діяльність та функції Забудовника за Договорами про участь у будівництві та Договорами про дольову участь у будівництві. Відповідно до п.1.1, 3.1 Договору про участь у будівництві №100 від 24.04.2007 р., ТОВ «Сі-Пі-Ем» - забудовник здійснює будівництво спірного приміщення та у подальшому зобов'язаний передати Учаснику квартиру, обумовлену в Договорі а він приймає фінансову участь у будівництві шляхом внесення внеску в сумі 652 354,00 грн. Ним, як учасником Договору внесок сплачено в повному обсязі в сумі 652 354,00 грн., а відповідачем умови Договору не виконані.

Крім того, заявник вказав, що на даний час право власності на спірний об'єкт незавершеного будівництва було зареєстровано 04.09.2017 року приватним нотаріусом Малаховою Г.І. ХМНО Харківської області за відповідачем ПФ «Інверком» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі технічного паспорту від 15.08.2017 р. Зазначена обставина підтверджується Інформаційною довідкою - відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.10.2017 року. Вищевказана реєстрація права власності проводилась без його повідомлення як учасника в будівництві, що фактично позбавило його майнових прав на квартиру. Вважав, що вищенаведені обставини свідчать, що вчинення дій відповідачів по відчуженню об'єкта незавершеного будівництва, в якому йому належать майнові права, та який знаходиться у спільній сумісній власності, порушує його права, як учасника спільної діяльності з будівництва, передбаченого п.3.5 Договору про сумісну діяльність від 31.03.1998 р. № 31/03/01 (в редакції від 01.10.2013 року ) де зазначено, що грошові та майнові внески сторін та учасників, а також майно, створене в результаті їх сумісної діяльності, являються їх загальною частковою власністю.

Заявник ОСОБА_3 вважав, що відповідач ПФ «Інверком» в будь який момент може розпорядитись вищезазначеним майном, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, тому буде доцільно вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження об'єкта незавершеного будівництва.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір заявлених вимог не є співмірним виду забезпечення позову, та те, що заявником суду не надано доказів про власників нерухомого майна на яке він просить накласти арешт, не надано доказів про введення цих об'єктів в експлуатацію та, що цим об'єктам присвоєні поштові адреса.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неспівмірність заяви про застосування арешту заявленим позовним вимогам, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України (ст. 151 ЦПК України у редакції, що була чинна на час постановлення оскаржуваної ухвали) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно приписів ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову підлягає врахуванню роз'яснення, надане судам у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» за яким, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, пропорційність.

У статті 11 ЦПК України надано визначення пропорційності у цивільному судочинстві, згідно до якого суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 заявив вимоги щодо визнання за ним права власності на майнові права згідно з Договором про участь у будівництві № 100 від 24.04.2007, що являють собою майнові права на конкретно визначену квартиру, тоді як заява про забезпечення позову передбачає заборону розпорядження об'єктом незавершеного будівництва в цілому, що вказує на неспівмірність такої заяви, вимога дотримання якої закріплена ч. 3 ст. 150 ЦПК України, а також - загальними положеннями ст.ст. 2, 11 ЦПК України про пропорційність у процесуальних діях суду.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), а отже заборона розпорядження таким майном є перешкоджанням господарській діяльності юридичної особи.

Посилання суду на відсутність зареєстрованих прав щодо об'єкту незавершеного будівництва спростовуються наданою заявником Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна згідно якої право власності на спірне майно зареєстроване за ПФ «Інверком» (а. с. 41).

Проте, така помилка суду є формальною та загалом не вплинула на правильність висновків про відсутність підстав для забезпечення позову.

З огляду на те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Керуючись ст.ст. 268, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381-384, 389-392 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення виготовлений 16 квітня 2018 року.

Головуючий - В.Б. Яцина

Судді - І.О. Бровченко.

І.В. Бурлака.