Постанова № 7342849, 06.08.2009, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія 6.11

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2009 року Справа №2а-20500/09/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Чернявської Т.І.,

при секретарі судового засідання Ігнатович О.А.,

за участю сторін:

від позивача заступник начальника відділу забезпечення надходження

та організаційної роботи по соціальному захисту інвалідів

Окулевич О.В. (довіреність від 12.01.2009 № 1-12/3)

від відповідача не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до закритого акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання у 2006 році

нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

17 лютого 2009 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило стягнути з закритого акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» за невиконання у 2006 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 183857,80 грн. та 49492,42 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що згідно із ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб,- у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (ч. 3 ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

В порушення вимог ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на ЗАТ «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» у 2006 році замість 21 інваліда працювало 7 інвалідів. Таким чином, відповідач до 15.04.2007 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 183857,80 грн. за 14 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами. Оскільки сума адміністративно-господарських санкцій у встановлений законом строк відповідачем не сплачена, позивач просить стягнути її з відповідача разом із нарахованою пенею в сумі 49492,42 грн. за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином. Правом подати суду заперечення проти позову та докази на підтвердження своїх доводів не скористався.

Відповідно до ч. 6 ст. 71 КАС України суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Наслідки пропущення строку звернення до адміністративного суду, встановлені ч. 1 ст. 100 КАС України, судом не застосовуються, оскільки жодна із сторін при судовому розгляді справи не наполягала на їх застосуванні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 3 цього Положення є, зокрема контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - роботодавці), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону У відповідності до покладених на Фонд завдань останній здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення).

Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцями, зокрема у зв'язку із здійсненням контролю за перерахуванням адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізують владні управлінські функції.

Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

З огляду на викладене та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3, п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України справи за позовами суб'єктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, є адміністративними.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:

- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб,- у кількості одного робочого місця.

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Стаття 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вимагає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Аналіз зазначених положень Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дає підстави для висновку про те, що обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у:

а) виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

б) створенні для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

в) забезпеченні інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;

г) наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;

д) звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із вимогами Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року № 314 (яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин) підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

В супереч вищезазначеним вимогам Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року № 314, закрите акціонерне товариство «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» протягом 2006 року не інформувало Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (арк. справи 6), атестацію робочих місць для працевлаштування інвалідів за участю працівників МСЕК не проводило (арк. справи 8) та вакансій для інвалідів до Луганського міського центру зайнятості не надавало (арк. справи 7).

Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

Як вбачається з матеріалів справи, 24 лютого 2007 року закрите акціонерне товариство «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» на виконання вимог Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1767 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) подало до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік (арк. справи 9), в якому зазначило середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 7 осіб.

Листом від 23.12.2008 № 1/07-7492 Луганський міський зайнятості повідомив Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, що закрите акціонерне товариство «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» вакансій для інвалідів у 2006 році не надавало (арк. справи 7).

Вищезазначене свідчить, що відповідачем у 2006 році не виділялись та не створювались робочі місця для працевлаштування інвалідів згідно встановленого законом нормативу і не вживались заходи щодо працевлаштування інвалідів на посади у підприємстві, що є порушенням вимог ст. 18 та ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік за формою № 10-ПI (поштова-річна) (арк. справи 9), затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 338, вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 526 осіб, фонд оплати праці штатних працівників 6907,8 тис. грн. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 21, фактично на підприємстві відповідача у 2006 році працевлаштовано 7 інвалідів.

За розрахунком позивача (арк. справи 10-11) відповідач повинен був працевлаштувати у 2006 році 21 інваліда (526 х 4%), фактично працевлаштовано 7 інвалідів, тому підприємство відповідача мало перерахувати адміністративно-господарські санкції за 14 нестворених робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2006 рік в сумі 183857,80 грн. (чотирнадцять незайнятих інвалідами робочих місць х 13132,7 грн. середня заробітна плата штатного працівника).

У відповідності із Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819, з а порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій на 673 календарних днів відповідачу нарахована пеня в сумі 49492,42 грн. Розмір нарахованої пені відповідає вимогам ч. 2 ст. 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 183857,80 грн. за невиконання у 2006 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та 49492,42 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 94 КАС України, а також те, що позивач відповідно до п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993р. №7-93 “Про державне мито” від сплати державного мита (судового збору) звільнений, судові витрати у цій справі не підлягають стягненню з відповідача, оскільки у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем- фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України у судовому засіданні 06 серпня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 4 ст. 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з закритого акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» (ідентифікаційний код 32441307, місцезнаходження: 92000, Луганська область, Лутугинський район, с. Білоріченське) на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач Держбюджет Лутугинського району, р/р 31218230700170 в ГУ ДКУ у Луганській області, МФО 804013, код 23487074, код платежу 50070000) за невиконання у 2006 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 183857,80 грн. (сто вісімдесят три тисячі вісімсот пятдесят сім гривень вісімдесят копійок) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 49492,42 грн. (сорок девять тисяч чотириста девяносто дві гривні сорок дві копійки).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова складена у повному обсязі 11 серпня 2009 року.

Суддя Т.І. Чернявська