Постанова № 73404019, 11.04.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2018 року м. Чернівці

справа № 723/1918/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Одинака О.О., Перепелюк І.Б.,

секретар - Собчук І.Ю.,

розглянувши без участі учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 15 січня 2018 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, головуючий у І-й інстанції - Яківчик І.В.,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «Приватбанк» у липні 2017 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 15 травня 2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 1 700,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач зобов'язувався погашати заборгованість за кредитом та проценти за користування кредитом, за перевитрати платіжного ліміту на умовах, передбачених договором. Однак належним чином умови кредитного договору не виконував, внаслідок чого станом на 31 травня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 29 634, 26 грн, а тому просив позов задовольнити.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 15 січня 2018 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість в розмірі 29 634, 26 грн.

___________________

Справа №723/1918/17 Провадження № 22-ц/794/361/18 Головуючий у 1-й інстанції Яківчик І.В.

Категорія:27 Доповідач Литвинюк І.М.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

На рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 15 січня 2018 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, оскільки надана йому картка діяла до 14 листопада 2008 року, а позов було подано 26 липня 2017 року, тобто з пропуском позовної давності. Апелянт подав заяву про застосування строку позовної давності, однак суд першої інстанції не надав будь-якої правової оцінки даній заяві.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином умови договору не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача.

З таким висновком суду першої інстанції частково погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 15 травня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 1 700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач ОСОБА_1 належним чином умови договору не виконав, внаслідок чого станом на 31 травня 2017 року утворилась заборгованість в розмірі 29 634 (двадцять дев'ять тисяч шістсот тридцять чотири) грн 26 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 762 грн 77 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 23 544 грн 14 коп., заборгованість за пенею та комісією - 3 440 грн 00 коп., штраф (фіксована частина)- 500 грн, штраф (процентна складова) - 1 387 грн 35 коп.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 12, ч.ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов'язок по доведенню обставин покладається на сторони. При цьому, банк повинен довести факт укладення кредитного договору і наявність заборгованості, а клієнт банку має спростувати доводи банку та довести протилежне. Неможливість спростування доведення останнім цих обставин не звільняє відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі за № 6-14цс14.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, спростовується матеріалами справи. З виписки за період 01 травня 2007 року по 05 грудня 2017 року на ОСОБА_1 видно, що відповідачем 02 грудня 2014 року в терміналі самообслуговування по кредитній картці було погашено заборгованість в розмірі 500 грн (а.с. 47 зворот). Отже, позовну заяву ПАТ КБ ПриватБанк подано в межах трирічного строку після останнього платежу, а саме - 26 липня 2017 року.

Відповідно до ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи те, що заборгованість по кредитному договору не сплачена, а порушення строку позовної давності не доведено, судом першої інстанції вірно стягнуто борг за кредитним договором.

Проте, суд апеляційної інстанції вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь банку комісії є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу. При цьому позивач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок відповідача, що є незаконним.

Таку правову позицію Верховний Суд України виклав у своїй постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16.

Як вбачається з позовної заяви банку, позивач не зазначив, які саме послуги за комісією надавались відповідачу ОСОБА_1

З огляду на вказану обставину та наведену правову позицію Верховного Суду України, апеляційний суд вважає, що підстави для покладення на ОСОБА_1 обов'язку за договором кредиту щодо сплати комісії відсутні.

Суд апеляційної інстанції також вважає, що позовна вимога про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» штрафу є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам і тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір.

Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Таку правову позицію Верховний Суд України виклав у своїй постанові від 22 березня 2017 року у справі №6-2320цс16.

Відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 гривень плюс п'ять відсотків від суми заборгованості по кредитному ліміту з врахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісій.

З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача.

З огляду на викладене, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а норми матеріального права застосовані неправильно, оскаржуване рішення підлягає зміні згідно з вимогами п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.

З ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути заборгованість за кредитним договором від 15 травня 2007 року у сумі 24 306 грн 91 коп., яка складається з заборгованості по кредиту в сумі 762 грн 77 коп., заборгованості по процентам в сумі 23 544 грн 14 коп.

Відповідно до приписів ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, судові витрати належить розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» при подачі позову сплатило судовий збір у розмірі 1 600 грн. Отже, понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 880 грн.

Апеляційну скаргу задоволено на 18 %, а позов задоволено на 82%, а тому з ОСОБА_1 необхідно стягнути різницю судових витрат на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 880 грн (1312 грн (1600 х 93,6%) - 432 (2400 х 6,4%)).

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 15 січня 2018 року змінити.

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 15 травня 2007 року у сумі 24 306 (двадцять чотири тисячі триста шість) гривень 91 копійку, яка складається з заборгованості по кредиту в сумі 762 гривні 77 копійок, заборгованості по процентам в сумі 23 544 гривні 14 копійок.

Стягнути ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» за подачу позовної заяви в розмірі 880 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: О.О. Одинак

І.Б. Перепелюк