Рішення № 73402153, 11.04.2018, Соснівський районний суд м. Черкас

Рішення

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №712/14622/17

Провадження №2-а/712/184/18

11 квітня 2018 року м.Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді - Марцішевської О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Олефіренко В.В.

позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного продження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Черкасах Черкаської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов"язання здійснити перерахунок та виплату пенсії державного службовця,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року позивачка ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) звернулась до суду з позовом до управління ПФУ в м.Черкасах (вул.Хрещатик,195, м.Черкаси), посилаючись на те, що перебуває на обліку в УПФУ в м.Черкасах та отримує пенсію державного службовця з 1994 року відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993р. у розмірі 90% заробітної плати. Останнім місцем роботи позивача була посада начальника відділу статистики бюджетів населення Головного управління статистики у Черкаській області. 10.11.2017р. позивачка звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з 01.11.2017р. у зв"язку з підвищенням заробітної плати та розміру посадового окладу працюючим державним службовцям з 01.12.2015р., надавши довідку про заробітну плату Головного управління статистики у Черкаській області від 25.05.2016р. №Л-60/16-20 про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, проте, відповідач своїм листом №375/Л-10 від 22.11.2017р. повідомив позивача про те, що немає жодних підстав для розгляду по суті її заяви від 13.11.2017р., що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду.Просить суд визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Черкасах щодо неприйняття рішення про перерахунок або про відмову в перерахунку пенсії та зобов'язати здійснити ОСОБА_1 з 01.11.2017 року перерахунок пенсії відповідно до статті 37' Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ (в редакції, що діяла на дату призначення пенсії), п.4 Постанови КМУ від 31.05.2000р. №865 "Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії " (в редакції, що діяла на дату призначення пенсії) і підпункту 2 пункту 6 Порядку та умов визначення заробітної плати для обчислення пенсії державного службовця, затвердженого постановою КМУ від 19.06.2013р. №426 перерахунок та виплату пенсії державного службовця, призначеної в розмірі 90 відсотків заробітної плати державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з врахуванням підвищення з 01.12.2015 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», та довідки про заробітну плату Головного управління статистики у Черкаській області від 25.05.2016р. №Л-60/16-20, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, із збереженням проценту нарахування пенсії на момент виходу на пенсію в розмірі 90%, провести нарахування та здійснити виплату заборгованості, що виникне внаслідок такого перерахунку, з урахуванням раніше проведених виплат.

Соснівський районний суд міста Черкаси своєю ухвалою від 15 грудня 2017 року провадження у справі закрив. Свою ухвалу суд мотивував тим, що позивач вже звертався до Соснівського районного суду міста Черкаси з аналогічним позовом, та постановою суду від 05 вересня 2017 року у справі № 712/10410/17, яка набрала законної сили, було відмовлено у його задоволенні. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2018р. ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 15 грудня 2017 року - скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, звернуто увагу на те, що у справі № 712/10410/17 та у даній справі дійсно є ті самі сторони і той же предмет позову, проте у позивача були різні підстави для звернення до суду, оскільки у справі № 712/10410/17 позивач оскаржувала відмову пенсійного органу від 27.06.2017 року, а в даній справі позивач оскаржує відмову пенсійного органу від 22.11.2017 року.

Відповідно до п.10 ч.1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України,прийнятого Законом України 03 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, який набрав чинності 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 16.03.2018р. ухвалено здійснювати розгляд спраив за правилами спрощеного провадження, відповідачу встановлений наданий строк для подання відзиву на позов.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала, просила задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відзиву на позов не подав.

Суд, з"ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити в силу наступного.

Згідно частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка перебуває на обліку в УПФУ в м. Черкасах Черкаської області як пенсіонер згідно Закону Україи "Про державну службу" від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ, що підтверджується пенсійним посвідченням.

10.11.2017р. позивачка звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з 01.11.2017р. у зв"язку з підвищенням заробітної плати та розміру посадового окладу працюючим державним службовцям з 01.12.2015р., надавши довідку про заробітну плату Головного управління статистики у Черкаській області від 25.05.2016р. №Л-60/16-20 про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям.

Листом №375/Л-10 від 22.11.2017р. відповідач повідомив позивача про те, що немає жодних підстав для розгляду по суті її заяви від 13.11.2017р., що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду.

Відповідно до частин другої та п'ятої статті 37 Закону № 3723-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» від 16 січня 2003 року № 432-IV) пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 % від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 % заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 % заробітної плати, без обмеження граничного розміру пенсії.

Така редакція статті 37 Закону № 3723-XII (чинного станом на дату призначення пенсії) існувала після визнання неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 змін, внесених підпунктами «а» та «б» підпункту 2 пункту 37 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Відповідно до статті 37-1 Закону № 3723-XII (в редакції, чинній до 01 січня 2015 року) у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

Отже, станом на дату призначення позивачу пенсії державного службовця чинне на той час законодавство передбачало умови і порядок перерахунку її розміру у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою.

Проте надалі законодавче регулювання цих відносин зазнало змін.

У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889-VIII (далі - Закон № 889), положення ст.37-1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-XII в частині права на перерахунок пенсії втратили чинність.

Відповідно до статті 90 Закону № Про державну службу" 10 грудня 2015 року № 889-VIII, який набрав чинності з 01.05.2016 р., пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Натомість, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV не містить такої підстави для перерахунку пенсії, як підвищення заробітної плати працюючих державних службовців.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для перерахунку пенсії позивачу у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин судом також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р., в якому Суд зазначає, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У п.2.2. вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116) ( 254к/96-ВР ). У Рішенні від 2 березня 1999 року N 2-рп/99 ( v002p710-99 ) у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ), здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України ( 384/2011 ) бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

В свою чергу, жодні соціальні права не є абсолютними, вони можуть бути обмежені у визначеному Законом порядку, оскільки у відповідності до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Більш того, виключення законодавцем статті, що передбачала право на перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних державних службовців не може бути розцінено як звуження соціально-правових гарантій, порушення принципу передбачуваності Закону, та відповідно не створює обов'язку держави для здійснення перерахунку пенсії без правових на те підстав.

Посилання позивач на те, що відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи суд вважає таким, що не обгрунтовують позовні вимоги, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до пункту третього мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року, сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. З прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Закон "Про державну службу" 16.12.1993 № 3723-XII втратив чинність на підставі пізніше прийнятого однопредметного нормативного правового акта однакової сили - Закону "Про державну службу" N 889-VIII від 10.12.2015, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону N 889-VIII від 10.12.2015р.

На час звернення позивачки із заявою про перерахунок пенсії згідно ст.37-1 Закону № 3723-ХІ вказана норма закону втратила чинніст. Оскільки законодавством, чинним на час звернення ОСОБА_1 за перерахунком розміру пенсії, не було передбачено можливість її перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку.

Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений Верховним Судом України у постанові від 07 листопада 2017 року у справі № 398/4332/16-а, Верховним Судом у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 745/458/16-а, від 13 лютого 2018 року у справі № 697/2282/17та від 21 лютого 2018 року у справі № 638/19513/16-а.

З огляду на вищенаведене, відсутні підстави для задоволення позову, у спірних правовідносинах відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, що він і довів суду як суб'єкт владних повноважень, відповідно до частини другої статті 71 КАС України.

Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

При цьому, суд зауважує, що відмова відповідача у такому перерахунку пенсії позивача не призвела до зменшення розміру пенсії державного службовця, яку вона отримувала до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих нею прав та/або позбавленням її права на соціальний захист.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 6, 242-246 КАС України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Управління Пенсійного фонду України в м.Черкасах Черкаської області (код ЄДРПОУ 37930126, м.Черкаси, вул.Хрещатик, 195, 18002) про визнання протиправною бездіяльності та зобов"язання здійснити перерахунок та виплату пенсії державного службовця - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Соснівський районний суд м.Черкаси до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи, як передбачено п.15 Перехідних положень КАС України; після початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи - безпосередньо до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

Дата складення повного тексту рішення 16 квітня 2018 року.