Постанова № 73401518, 29.03.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 645/5756/16-ц Головуючий 1 інстанції - Бондарєва І.В.

Провадження № 22ц/790/1319/18 Суддя-доповідач - Кісь П.В.

Категорія: інші

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: - Бурлака І.В.,

- Кружиліної О.А., за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2017 року (суддя Бондарєва І.В.) у цивільній справі № 645/5756/16-ц за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_5, публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова Вікторія Анатоліївна, про визнання недійсним договору іпотеки квартири, -

встановив:

01.12.2017 року ОСОБА_4 звернулася у суд з позовом до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним договору іпотеки квартири.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04 квітня 2008 року між нею та ЗАТ КБ «Приватбанк» укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. за реєстровим номером 1227.

Разом з тим, вказує позивач ОСОБА_4 договір іпотеки квартири від 04.04.2008 року є недійсним, оскільки не існує власного зобов'язання, яке б забезпечувалося зазначеним договором іпотеки, а також відсутнє основне зобов'язання за кредитним договором, оскільки Фрунзенський районний суд м. Харкова, постановляючи 02.06.2015 року у цивільній справі №645/1870/15-ц рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним пунктів кредитного договору, в мотивувальній частині вказав, що вважає доведеним ту обставину, що Графік погашення кредиту (Додаток 2 до Кредитного договору від 04.04.2008 року № НАЕ2GК01270154 між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Приватбанк») не укладався.

Посилаючись на викладене, а також на ч.3 ст.61 ЦПК України, згідно якої обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, позивач ОСОБА_4 просила суд визнати недійсним договір іпотеки, укладений 04.04.2008 року між нею і ПАТ КБ «Приватбанк».

Під час розгляду вказаної справи в суді першої інстанції представником позивача звернулась із заявою про забезпечення позову і просила вижити заходи забезпечення позову ОСОБА_4 шляхом:

- заборони ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» вчиняти будь-які дії, направлені на позбавлення у позасудовому порядку права приватної власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки, в тому числі шляхом передбаченого п.27 договору іпотеки набуття у власність в порядку, визначеному ст.37 ЗУ «Про іпотеку», а також шляхом продажу від імені банку предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст.38 ЗУ «Про іпотеку»;

- заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міської, районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій; акредитованим суб'єктам; державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інше) щодо квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4;

Накласти арешт на квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4

Вказану заяву представник позивача обґрунтовувала посиланням на те, що 14.11.2016 року позивач отримала повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк», а 23.08.2017 року аналогічного змісту повідомлення від ПАТ «Акцент-Банк», в яких вказані установи, посилаючись на договір іпотеки від 04.04.2008 року, погрожують вчиненням дій по реєстрації за ними права власності на її квартиру у разі непогашення в тридцяти денний строк заборгованості за кредитним договором № НАЕ2GК01270154 від 04.04.2008 року.

Отже, вказує представник позивача, два банки - ПАТ КБ «ПриватБанк» і ПАТ «Акцент-Банк» на підставі одного і того ж договору іпотеки одночасно намагаються заволодіти квартирою, яка належить позивачу ОСОБА_4

Ухвалою Фрунзенського районного суду м.Харкова від 05 грудня 2017 року заява представника позивача, яку суд помилково назвав «клопотанням», задоволена у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просив скасувати вказану ухвалу суду, вважаючи її незаконною, винесеною з порушенням норм процесуального права та при невідповідності висновків суду обставинам справи, і постановити нову ухвалу, якою відмовити у повному обсязі у задоволенні вказаних в заяві представника позивача заходах забезпечення позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу представник ПАТ КБ «Приватбанк» вказує, що вжиті судом заходи не спів мірні з позовом, не пов'язані з позовними вимогами, що такі заходи фактично спрямовані на уникнення особи від цивільноправової відповідальності по іншим спірним правовідносинам, де ця особа виступає боржником.

Вважає, що суд першої інстанції, всупереч вимог процесуального закону і роз'яснень, які містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», не пересвідчився в існуванні спору між сторонам та існуванні реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову.

В суді апеляційної інстанції представник ПАТ КБ «Приватбанк» Шевченко А.О. підтримав апеляційну скаргу і просив задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи, пояснивши, що ніякої загрози подвійного стягнення не існує, що дійсно і ПАТ КБ «Приватбанк» і ПАТ «Акцент-Банк», діючи в межах повноважень, визначених укладеними між банками договорів, надсилали позичальнику та іпотекодавцю листи, на які посилається представник позивача, попереджаючи про можливі правові наслідки у разі невиконання ними взятих за умовами кредитного та іпотечного договорів від 04.04.2008 року зобов'язань, однак заборгованість за кредитним договором до цього часу не погашена, а позичальник та іпотекодавець ініціювали низку цивільних справ про визнання недійсними укладених ними ж у 2008 році договорів, перешкоджаючи таким чином кредитору здійснювати захист своїх інтересів у передбаченому законом порядку.

Представник позивача адвокат ОСОБА_8 апеляційну скаргу не визнала і поросила відмовити у її задоволенні, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві та поданій 05.12.2017 року до суду заяві про вжиття заходів забезпечення позову.

ПАТ «Акцент-Банк» надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга є обґрунтованою. Просив апеляційну скаргу задовольнити, справу розглядати за відсутності представника ПАТ "Акцент-Банк".

Треті особи: ОСОБА_5 та приватний нотаріус ХМНО Широкова В.А. в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про поважність причин неявки в судове засідання не сповістили.

Зважуючи на викладене та приписи ст.ст.44, 371, 372 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу за відсутністю учасників, які не з'явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги за таких підстав.

Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України ( в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України, передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Постановляючи 05.12.2017 року ухвалу про задоволення заяви представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції посилався на положення ст.ст.151, 152 ЦПК України (в редакції на час розгляду заяви) і виходив з того, що не прийняття заходів забезпечення позову, в разі його задоволення судом, може ускладнити або унеможливити здійснення позивачем права власності.

Колегія суддів, зважуючи на приписи ст.151ЦПК України та обставини справи, не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, згідно ч. 3 ст. 151 ЦПК України, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення, спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його тощо.

Частиною 3 ст.152 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність видів забезпечення позову, допустимість і належність застосування засобу, зазначеного позивачем у заяві про забезпечення позову, визначається залежно від: обставин конкретної справи; з урахуванням природи спірних правовідносин та особливостей правового статусу осіб, які беруть участь у справі.

Аналіз змісту позовних вимог свідчить, що спір виник стосовно дійсності договору іпотеки , тобто має немайновий характер і тому застосовані судом забезпечення позову, є неспівмірними із заявленими позивачем вимогами, що порушує положення ч.3 ст.152 ЦПК України.

Судом першої інстанції не враховано, що на час розгляду справи позивач ОСОБА_4 є власником квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується матеріалами справи.

Натомість поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що вжиття передбачених ст.ст.151-152 ЦПК України (в редакції кодексу, який діяв на час вчинення судом цієї процесуальної дії) заходів забе6зпечення позову, є обмеженням встановлених законом цивільних прав і адміністративних повноважень інших фізичних та юридичних осіб, які можуть бути виправданими лише у тому разі, коли невжиття таких заходів перешкодить виконанню завдань цивільного судочинства.

Заявником не наведено обставин, а матеріали справи не містять даних, які б свідчили про існування загрози неможливості виконання чи ускладнень у виконанні рішення суду у разі задоволення позову ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки за відсутності заходів забезпечення позову, вжитих судом першої інстанції ухвалою від 05.12.2017 року.

Крім того, вжиті ухвалою суду суд першої інстанції від 05.12.2017 року заходи забезпечення позову обмежили права та поклали обов'язки на невизначене коло осіб, які не тільки не залучені до справи у якості відповідачів, але й не є учасниками справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржена відповідачем ухвала від 05.12.2017 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а відтак у відповідності до вимог п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні поданої 05.12.2017 року заяви представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Прийняттям судом апеляційної інстанції такої постанови не перешкоджає позивачу, з огляду на положення ст.ст. 2, 4, 5, 49 ЦПК України, звертатися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів у порядку, встановленому цим Кодексом, а також із відповідною заявою про життя заходів забезпечення позову з дотриманням вимог ст.ст.149-152 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст.376,381,382,383,384,389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2017 року скасувати.

У задоволені заяви представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_8 про забезпечення позову, відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 квітня 2018 року.

Головуючий - П.В.Кісь

Судді: І.В.Бурлака

О.А. Кружиліна