Ухвала суду № 73399710, 16.04.2018, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/3786/18

Провадження № 2/520/4269/18

УХВАЛА

16.04.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

за участю секретаря Єгорової Н.Ю.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження заяву представника позивача заступника прокурора Одеської області, який діє в інтересах держави в особі Одеської міської ради про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою заступника прокурора Одеської області, який діє в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, державного реєстратора комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіонального бюро державної реєстрації» ОСОБА_1, ОСОБА_2, про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об’єкта будівництва та про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на об’єкт нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

30 березня 2018 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява заступника прокурора Одеської області, який діє в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, державного реєстратора комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіонального бюро державної реєстрації» ОСОБА_1, ОСОБА_2, про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об’єкта будівництва та про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на об’єкт нерухомого майна, в якій позивач просить суд:

- скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об'єкта, проведену Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області №ОД 142162421849 від 19.08.2016 року про готовність до експлуатації об'єкта будівництва, а саме: нежитлові приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 3/5;

- скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіонального бюро державної реєстрації» ОСОБА_1 про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення, загальною площею 53 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 3/6 (індексний номер рішення 31539025 від 23.09.2016 року);

- стягнути пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідачів на користь прокуратури Одеської області сплачений судовий збір за подачу позову (відповідно до ст. 141 ЦПК України) на рахунок прокуратури Одеської області.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 16.04.2018 року відкрито провадження по цивільній справі за вказаною позовною заявою в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Разом з позовною заявою позивачем надано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд накласти арешт на об’єкт нерухомого майна – нежитлове приміщення, загальною площею 53 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 3/6, посилаючись на те, що з викладених посилань у позові є підстави вважати про існування загрози можливого невиконання рішення суду, а невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав позивача, а також ускладнити та зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається: зокрема одночасно з пред’явленням позову – до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Подана позивачем заява про забезпечення позову відповідає приписам та вимогам встановленим ст. 151 ЦПК України, та таким чином вона підлягає невідкладному розгляду.

Дослідивши вказану заяву про забезпечення позову, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У відповідності до ч.2 ст. 149 ЦПК України, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч.3 ст.149 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п.4 роз’яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, з позовної заяви та наданих до неї документів вбачається, що між сторонами по справі виник спір стосовно проведеної Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта №ОД 142162421849 від 19.08.2016 року про готовність до експлуатації об'єкта будівництва, а саме: нежитлові приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 3/5 та стосовно рішення державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіонального бюро державної реєстрації» ОСОБА_1 про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення, загальною площею 53 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 3/6.

Позивач звертаючись до суду з вказаним позовом посилається на те, що прокуратурою Одеської області встановлено, що Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області 19 серпня 2016 року за № ОД 142162421849 зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта будівництва, а саме: нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 3/5.

Встановлено, що замовником у вказану декларацію внесені завідомо недостовірні данні, що у відповідності до статті 376 ЦК України дає підстави вважати збудований об'єкт самочинним будівництвом, а саме встановлено, що замовником у п. 11 декларації, в якості підстави проведення будівельних робіт зазначено дозвіл на виконання будівельних робіт № 919/3 від 27 листопада 2007 року, нібито виданий Інспекцією ДАБК м. Одеси на виконання будівельних робіт за вказаною адресою.

Однак, відповідно до інформації Управління містобудування та архітектури Одеської міської ради від 26 січня 2018 року, дозвіл на виконання будівельних робіт за вказаною адресою не видавався.

Крім того, представник позивача посилається на те, що у п. 13 декларації (інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою) зазначається: що вказаний документ не потрібен відповідно до Постанови КМУ № 466.

Між тим п.п. 5, 7 Постанови Кабінету Міністрів України № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», визначені випадки, коли будівельні роботи можуть виконуватись без отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а саме: реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об'єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

Тобто, лише при проведені реконструкції, реставрація або капітальному ремонті об'єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів не обов'язково зазначати правовстановлюючий документ на земельну ділянку.

Проте предметом позову є декларація щодо будівництва нового приміщення, та наявність правовстановлюючого документу на земельну ділянку є обов'язковим.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, будь-які речові права на земельну ділянку за вищезазначеною адресою не зареєстровано, у зв’язку з чим представника позивача зазначає, що вказане підтверджує факт, що замовником будівництва право власності/користування на земельну ділянку не зареєстровано.

У зв’язку з чим позивач вважає, що вказане нежитлове приміщення, в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України, є об'єктом самочинного будівництва, оскільки нібито збудоване на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.

Відповідно до наданої до позову інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №111249058 від 22 січня 2018 року, об'єкт нерухомості площею 53 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 3/5, належить Одеській міській раді на правах комунальної власності.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №116806340 від 13 березня 2018 року вбачається, що державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» ОСОБА_1 ОСОБА_3 Валеріївною, 21 вересня 2016 року проведено державну реєстрацію об'єкта нерухомого майна, а саме зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 53 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 3/6, за ОСОБА_2. Підставою для вказаної реєстрації права власності реєстратором зазначено декларацію ОД142162421849, зареєстровану 29.08.2016 Департаментом ДАБІ в Одеській області; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 05.09.2016 ГШ "ТОП. ПРОЕКТ".

У зв’язку з чим, позивач зазначив, що фактично державним реєстратором зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 3/6 на підставі декларації про готовність до експлуатації об'єкта будівництва, а саме: нежитлове приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 3/5 (яке належить Одеській міській раді), та у яку внесені недостовірні відомості.

На підставі викладеного, оскільки об'єкт нерухомості, розташований по вул. Інглезі, 3/5, належить на праві комунальної власності Одеській міській раді та реєстрація третіми особами спірної декларації та подальша реєстрація права власності спірного об'єкту фактично, як стверджує позивач, є посяганням на майно Одеської міської ради, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Оскільки предметом спору є рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, який може бути відчужений на користь третіх осіб, що ускладнить виконання рішення суду у даній справі, позивач вважає за необхідне вжити заходи до забезпечення позову, згідно ст.ст. 149 - 154 Цивільного процесуального кодексу України, шляхом накладення арешту на спірне майно на час провадження у справі.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, саме пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6 -605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Крім того судом враховується, що у відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

На підставі вищевикладеного, дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; з урахуванням встановленого спору між сторонами по справі, ціни позову, суд дійшов висновку, що вимоги стосовно забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення, загальною площею 53 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 3/6, право власності на яке зареєстровано за відповідачем по справі ОСОБА_2, є обґрунтованими, законними та співрозмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки спір між сторонами по справі виник з приводу вказаного нерухомого майна, а невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача, оскільки спірний об’єкт нерухомості до розгляду спору по суті може бути відчужений на користь третіх осіб, а відтак й порушить права позивача на судовий захист та останньому для відновлення прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а забезпечення позову навпаки виступають запорукою виконання можливого рішення суду, а також з урахуванням того, що судом встановлено існування загрози можливого невиконання рішення суду, тому невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача.

При цьому суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ’я сторін, оскільки мета забезпечення позову – це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

У відповідності до ч.1-3 ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

Суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:

1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або

2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

З наданих до суду документів, вбачається, що прокуратура Одеської області є складовою єдину систему прокуратури України, яка в порядку, передбаченому Законом України «Про прокуратуру», здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави, Одеська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду міста Одеси, який здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами України, є юридичною особою, має власну печатку, штампи, бланки, рахунки в органах державного казначейства, набуває від свого імені майнових та особистих немайнових прав, несе обов’язки, може бути позивачем і відповідачем в судах, та до суду не надані докази, що дії позивача можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, у зв’язку з чим, оскільки до суду не надано відомостей передбачених ч.3 ст.154 ЦПК України, які є підставою для вирішення питання щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення позову, судом вказане питання одночасно з вирішенням питання щодо забезпечення позову не вирішується.

Керуючись ст. ст. 149-153, 354, п.15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення, ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву заступника прокурора Одеської області, який діє в інтересах держави в особі Одеської міської ради про забезпечення позову – задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову по цивільній справі №520/3786/18 за позовною заявою заступника прокурора Одеської області, який діє в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, державного реєстратора комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіонального бюро державної реєстрації» ОСОБА_1, ОСОБА_2, про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об’єкта будівництва та про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на об’єкт нерухомого майна, а саме:

- Накласти арешт на нежитлове приміщення, загальною площею 53 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (колишня назва – вул. 25-ої Чапаєвської Дивізії), буд. 3/6, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 1035456151101, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1.

Копію ухвали направити для виконання до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (65000, м. Одеса, вул. Черняхівського, 6).

Копію ухвали направити для відома учасникам справи.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Оскарження ухвали не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Головуючий Калініченко Л. В.