Постанова № 73396428, 11.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/18899/16 Суддя (судді) першої інстанції: Власенкова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Губська Л.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_3

представника відповідача: Шаповал О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5 (далі по тексту - Позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у місті Києві) в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.04.2016 № 2296-1305.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану постанову - скасувати, виходячи з наступного.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22.06.2004 між ДП «Соларіс Трейд Інвестментс Україна» (продавець) та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитлові приміщення, що складають 7/100 частин від домоволодіння, а саме підвал: з прим. №1 по прим. №9 площею 174,2 кв.м., І поверх: з прим. №10 по прим. №17, прим І площею 2,4 кв.м., прим. ІІ площею 1,5 кв.м., всього площею 148,2 кв.м.

Загальна площа відчужуваних приміщень 322,4 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з реєстраційним посвідченням, виданим Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 30.06.2004, зазначені нежитлові приміщення зареєстровані за позивачем на праві приватної власності, про що внесено запис в реєстраційну книгу №д.7П-192 за реєстровим №2195-П.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_5 14.09.2011 зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, а відповідно до копії витягу з реєстру платників єдиного податку, ОСОБА_5 починаючи з 01.01.2012 перебуває на спрощеній системі оподаткування та сплачує єдиний податок.

27.04.2016 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 2296-1305 (далі по тексту - оскаржуване рішення), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб у розмірі 63 240, 76 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулася з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення розрахунку щодо визначення суми нарахованого земельного податку та не зазначено період, за який визначено цей податок.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається за який період позивачу нараховано податкове зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб.

Відповідно до ст.ст. 269, 270, п. 286.1 ст.286 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

У той же час, відповідно до п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з п.287.6 ст.287 Податкового кодексу України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що обов'язок здійснювати оплату земельного податку виникає у осіб, які набули право власності на будівлю, споруду або їх частину саме з моменту реєстрації права власності на таке нерухоме майно.

Тобто, в силу наведених норм ПК України у позивача, як власника нерухомого майна, з 01.01.2011 виник обов'язок зі сплати земельного податку за земельну ділянку, на якій розташовані належній їй об'єкти нерухомості.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що доводи позивача про її звільнення від сплати земельного податку, у зв'язку з перебуванням на спрощеній системі оподаткування, є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до положень п. 291.3 ст.291 ПК України, юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу ХІV Податкового кодексу України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з п. 291.2 ст.291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п.297.1 ст.297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Крім цього, п.269.2 ст.269 ПК України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу ХІV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Приписи пп.4 п. 297.1 ст.297 ПК України визначають, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 у справі №826/14703/13-а, у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у п.297.1 ст.297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Отже, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку, що фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов'язаний сплачувати до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №826/8675/17.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин доводи позивача щодо наявності підстав для її звільнення від сплати земельного податку є необґрунтованими.

Щодо висновків суду першої інстанції про визначення податковим органом розміру грошового зобов'язання в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п.286.6 ст.286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно в тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до п.286.1, п.286.5 ст.286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Як вбачається з доводів апеляційної скарги, відповідно до договору купівлі-продажу нежилих приміщень позивач є власником нежилих приміщень загальною площею 332,4 кв.м., що складає 7/100 частин від домоволодіння за адресою: бульвар Лепсе Івана, буд. 49 у місті Києві.

Між тим, згідно даних витягу з технічної документації № Ю-29078/2004, який надано Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, площа земельної ділянки складає - 453.9 кв.м.

Також, з вказаного витягу вбачається, що підставою для визначення площі земельної ділянки у розмірі 453.9 кв.м. є технічний звіт про встановлення зовнішніх меж землекористування (а.с.48).

Тобто, розмір земельної ділянки під нежитловим приміщенням в натурі (на місцевості) не відповідає (у даному випадку є більшим) розміру самого нежитлового приміщення.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 №376 затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)та їх закріплення межовими знаками. Дана Інструкція визначає механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

У 2016 році розрахунок сум земельного податку за земельні ділянки, які використовуються фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, проведено по ставкам податку встановленими Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» із змінами та доповненнями, у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки (ст.274 ПК України).

Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельним ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» затверджена нова нормативна грошова оцінка земель міста Києва з 01.07.2015.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається відповідно до пп. 2.2 п. 2 Додатку 5 до рішення Київської міської ради від 26.07.2007 № 43/1877 (зі змінами та доповненнями) окремо в межах економіко-планувальних зон за формулою:

Цн = Ц9м х Пз х Кф х Кл х Кі, де:

Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:

Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони;

Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах;

Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;

Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки.

Згідно даних державного земельного кадастру земельна ділянка, що розташована зі адресою: АДРЕСА_1, відноситься до 249 економіко-планувальної зони.

Таким чином сума земельного податку за земельну ділянку, яку необхідно сплатити ОСОБА_5, становить:

453,9* 961,04 * 2,5*1,08 * 1,249 * 1,433 х*3% = 63 240,76 гри., де:

- 453,9 кв. м. - площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, що належить позивачу (згідно витягу з технічної документації № Ю-29078/2004);

- 961,04 грн/кв.м. - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувал-ьної зони (відповідно Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014 №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва»);

- 2,5 - коефіцієнт на функціональне використання землі, відповідно порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.04.2006 №388/12262);

- 1,08 - локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки (Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014 №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва»);

- 1,249 - коефіцієнти індексації грошової оцінки (лист Держземагентства від 14.01.2015 №6-28-0.22-215/2-15);

- 1,433 - коефіцієнти індексації грошової оцінки (лист Держгеокадастру від 11.01.2016 №6-28-0.22-201/2-16);

- 3% - ставка земельного податку відповідно до Рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 (зі змінами та доповненнями).

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та відповідає нормам чинного податкового законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, контролюючим органом, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх дій та надано обґрунтовані доводи щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідно до норм чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 243, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: Л.В. Губська

О.В. Карпушова