Постанова № 7338079, 21.12.2009, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

21.12.09                                                                                           Справа № 18/298

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого-судді Р. Марко

суддів Т. Бонк

С. Бойко

Представники сторін- не з»явилися

розглянувши апеляційну скаргу ДПІ у м. Рівне та апеляційну скаргу ПП ”Санрайз”

на постанову господарського суду Рівненської області від 20.12.05

у справі 18/298

за позовом           ПП”Санрайз”

до          ДПІ у м. Рівне

про          визнання нечинним податкового повідомлення- рішення № 0001892640/3/26-2/112 від 26.04.04 в сумі 85 117,50 грв. та визнання частково нечинним податкового повідомлення- рішення від 26.04.04 № 0001902640/3/26-2/112 в частині донарахування штрафних санкцій у розмірі 7424 грв.          

В С Т А Н О В И В :

Постановою господарського суду Рівненської області від 20.12.05 у справі 18/298 позов ПП»Санрайз»задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0001902640/3/26-2/112 від 26.04.04 в частині визначення суми штрафних санкцій в сумі 9068,72 грн. за порушення норм з регулювання обігу готівки сумою податкового зобов'язання з моменту його прийняття. В решті позову відмовлено. Присуджено з державного бюджету України на користь ПП "Санрайз" ( поштова адреса: 33016, м. Рівне, вул. О. Дундича, 7, кв. 45 код ЄДПРОУ 32089540, р/р 260063014301 в Рівненській філії ОУ ВАТ "Державний ощаний банк України", МФО 333368 ) судові витрати в розмірі 85 грн. 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу з проханням скасувати постанову суду та прийняти нову, якою позов задоволи повністю. Апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, судом неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у постанові суду, не відповідають обставинам справи. Щодо суті спору, позивач зазначає, що пунктом 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( далі по тексту - Закон України "Про ПДВ" визначено, що податкова накладна складається виключно продавцем товарів, тобто без участі покупця. Перевірка правильності заповнення податкової накладної покупцем даним законом не передбачено. Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ") визначається, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. При цьому слід відзначити, що Закон не розмежовує поняття "дійсна", "недійсна" або "фіктивна" податкова накладна, а лише констатує, що податкова накладна повинна бути у покупця і цього достатньо для включення у податковий кредит ПДВ, котрий вказаний в такій накладній. Той же п.п. 7.4.5 Закону декларує, що покупець може нести відповідальність лише у випадку, коли суми податку включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими податковими накладними. Підставою для відшкодування сум ПДВ з бюджету, згідно з п.п. 7.7.3 п.7.7 ст.7 даного закону є дані тільки податкової декларації за звітний період. Таким чином, відповідальність платника за включення у податковий кредит сум ПДВ, підтверджених податковими накладними, по яким особа, що надала ці накладні не розрахувалося з бюджетом, Законом "Про ПДВ" не встановлена. Не може бути покладено на покупця зобов'язання контролю за здійснення контрагентом розрахунків з бюджетом. Стаття 20 Закону України "Про систему оподаткування" в редакції Закону від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР (із змінами і доповненнями) такі зобов'язання покладає на державні податкові органи та інші державні органи в межа їх повноважень. Про це свідчить і п.10.2 ст.10 Закону України "Про ПДВ" де зазначено, що контроль за нарахуванням і сплатою ПДВ до бюджету здійснюється податковими органами. Залежність права платника податку на податковий кредит від дій його контрагента фактично змінює порядок оподаткування ПДВ. Згідно п.11.4 Закону зміни порядку оподаткування ПДВ можуть здійснюватися лише внесенням змін до цього Закону. Таким чином, в частині визнання податкової накладної недійсною Порядок заповнення податкової накладної протирічить Закону україни "Про ПДВ", а тому не може застосовуватись і породжувати для покупця ніяких правових наслідків. Позивач не погоджується і з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням № 0001902640/3/26-2/112 від 26 квітня 2004 року, в частині щодо порушення п.2.3 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 19.02.01 за № 72 (із змінами і доповненнями) ( далі по тексту - Положення). Застосування штрафних санкцій з посиланням на абз. 2 ст.1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.95 № 436/95 із змінами і доповненнями суперечить як Положенню так і самому Указу Президента. У відповідності до п.2.3 Положення сума готівкового розрахунку одного підприємства з іншим підприємством через їх каси, каси банків, інших фінансових установ, які надають послуги з переказу грошей, та підприємств поштового зв'язку не має перевищувати десяти тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад установлену граничну суму проводяться виключно в безготівковому порядку. Кількість підприємств, з якими проводяться розрахунки, протягом дня не обмежується (абз. 1 п.2.3 із змінами, внесеними згідно з Постановами Національного банку України № 432 від 16.10.01 № 81 від 05.03.03). Таким чином, виявлене порушення не є таким на день перевірки. Указом Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.95 № 436/95 із змінами і доповненнями , передбачено у п.2, що штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб, зазначених у статті цього Указу, органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок. Скасування обмеження в межах проведення розрахунків в сумі 3000 грн. не надає права застосовувати санкції за порушення, яке не існує.

Представник ДПІ також подав апеляційну скаргу з проханням скасувати постанову суду та прийняти нову, якою змінити постанову суду першої інстанції в частині присудження з державного бюджету на користь позивача 85 грв. судових витрат.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів встановила:

Державною податковою інспекцією у м. Рівне проведено комплексну позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства приватного підприємства "Санрайз" за ІУ квартал 2002 року - 9 місяців 2003 року, про що складено акт перевірки від 05.12.03 № 126/д/26-2/118-986. В результаті проведеної перевірки відповідачем встановлені порушення: п.18 "Порядку заповнення податкової накладної", затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за № 233/2037 із змінами та доповненнями; п.п. 7.2.4 п.7.2 , п.п. 7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 від 03.04.97 із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено ПДВ за 9 місяців 2003 року на суму 56745 грн. 00 коп., в т.ч. за травень - 30955,00грн.; за липень - 5600,00 грн.; за серпень - 12824,00 грн.; за вересень - 7366,00 грн.; п.2.3, п.2.15 "Положення про ведення касових операцій в Україні" затвердженого Постановою Правління Національного банку України 19.02.01 № 72, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.01 № 237/5428, виявлено факти перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки з каси підприємства на суму 6578,87 грн., та здійснення готівкових розрахунків з підприємством, що перевищують три тисячі гривень протягом дня на суму - 3780 грн. 00 коп.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001892640/0/26-2/108 від 05.12.03, яким згідно із "б" п.п. 4.2.2 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та п.п. 7.2.4 п.7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено податкове зобов'язання по ПДВ в сумі 56745,00 грн. та у відповідності до п.п. 17.1.3 п.17.1 ст.17 цього ж Закону застосовано штрафні санкції в розмірі 23038,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001902640/0/26-2/108 від 05.12.03, яким згідно із п.2.3, п.2.15 "Положення про ведення касових операцій в Україні" затвердженого Постановою Правління Національного банку України 19.02.01 № 72, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.01 № 237/5428( із змінами та доповненнями) та відповідно до абз.2, абз 5 ст.1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.95 № 436/95 із змінами і доповненнями визначено суму податкового зобов"язання за платежем - штрафні санкції в сумі 9068,72 грн.

Платником податків дані податкові повідомлення-рішення були оскаржені в адміністративному порядку. За результатами якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00018992640/3/26-2/112 від 26.04.04. Даним рішенням збільшено суму штрафних санкцій на 5334,50 грн. на підставі рішення про результати розгляду скарги ДПА України № 6928/7/25-1115 від 20.04.04, яке є предметом судового розгляду. Також принято податкове повідомлення-рішення № 0001902640/0/26-2/108 від 26.04.04, яке також є предметом судового розгляду в частині застосування штрафних санкцій в сумі 7424 грн.06 коп.

Як свідчать обставини справи (акт перевірки від 05 грудня 2003 року № 126/д/26-2/118-98 та інші матеріали), в ході перевірки приватного підприємства "Санрайз" проведена зустрічна перевірка приватного підприємця Хомича Миколи Святославовича (індивідуальний податковий номер 2623815695) з питань фінансово-господарських взаємовідносин з приватним підприємством "Санрайз" за період з 01.10.02 по 01.10.03, про що складено акт від 27.11.03 № 13/26-2/112/01. В результаті проведеної зустрічної перевірки встановлено, що приватним підприємцем Хомичем М.С. не здійснювались будь-які фінансово-господарські операції з ПП "Санрайз", на відпуск та отримання металобрухту не виписувались, так як у приватного підприємця відсутня ліцензія на заготівлю і переробку чорних металів, а також ним особисто никого не уповноважувалось на вчинення зазначених дій. Приватний підприємець Хомич М.С. зареєстрований як платник податку на додану вартість в Державній податковій інспекції у м. Рівне 27 квітня 2000 року. В ході перевірки встановлено, що підприємцем Хомичем М.М. за період з 01.10.02 по 01.01.03 звітність до держподатінспекції, зокрема декларацій по податку на додану вартість не подавав. Даний факт підтверджується і довідкою Рівненської ОДПІ від 1912.05 № 53533-10/15.

В порушення п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" приватним підприємством "Санрайз" безпідставно включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість по податкових накладних від 12 травня 2003 року № 89 від 30 травня 2003 року № 93, від 4 липня 2003 року № 111, від 16 липня 2003 року № 1121, від 3 серпня 2003 року № 114, від 24 серпня 2003 року № 125 та від 14 липня 2003 року № 126 у відповідних звітних періодах, зазначених в податкових накладних, які складені в порушення п.18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 із змінами та доповненнями, та підпункту 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 зазначеного закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з врахуванням податку.

Пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної (затверджено наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 і зареєстровано в Мінюсті України 23 червня 1997 року за № 233/2037) передбачено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг) та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

В оскаржуваній постанові суду, судом зазначено, що податкові накладні були відписані не уповноваженою особою - п/п Хомичем М.С. підтверджується і постановою про перекваліфікацію злочину та виділення матеріалів для додаткової перевірки від 25.03.04, якою закрито в частині кримінальну справу відносно службових осіб ПП "Санрайз" по факту умисного ухилення від сплати податків у великих розмірах, закрити в зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочину. Так, в даній постанові зазначено, що відповідно до висновку акта № 74 від 24.02.04 почеркознавчої експертизи документів, наданих ПП "Санрайз" та вилучених в ході проведення перевірки, вирішити питання ким виконані підписи на накладних та податкових накладних від імені приватного підприємця Хомича М.С. не являється можливим, тощо. З копії акта позачергової експертизи вбачається, що підписи в перерахованих вище податкових накладних, виконані не приватним підприємцем Хомичем М.С., а іншою особою з наслідуванням його підписів( пункт 2 висновку почеркознавчої експертизи від 24.02.04 № 74).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що жодні операції по відпуску позивачу товарно-матеріальних цінностей від приватного підприємця Хомича М.С. відповідними належними доказами за спірний період не підтверджені, а тому вимоги позивача на отримання податкового кредиту є безпідставні.

Однак, позивачем направлено копію Ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.04.09 по справі № 3/104, якою відмовлено у позові ДПІ у м. Рівне про визнання недійсним договору купівлі- продажу від 20.04.03 № 6 укладеного між ПП»Санрайз»та п/п Хомичем М.С.

Дослідивши факти встановлені даною ухвалою, колегія суддів вважає, що позивачем підставно збільшено податкове зобов"язання по податку на додану вартість 2247.00 грн.; 5166,67 грн та 761,00 грн. на підставі податкових накладних № 63 від 28.05.03; № 122 від 16.07.03 та № 126 від 30.09.03.

Згідно із п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" податкова наклади складається виключно продавцем товарів, тобто без участі покупця. Перевірка правильності заповнення податкової накладної покупцем Законом і Порядком не передбачено. Підпунктоіі 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ" визначається, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. При цьому слід відзначити, що Закон не розмежовує поняття "дійсна" "недійсна" або "фіктивна" податкова накладна, а лише констатує, що податкова наклади повинна бути у покупця і цього достатньо для включення у податковий кредит ПДВ, котриї вказаний в такій накладній. Той же п.п. 7.4.5 Закону декларує, що покупець може нести відповідальність лише у випадку, коли суми податку включені до складу податковог кредиту, залишаються непідтвердженими податковими накладними. Підставою для відшкодування сум ПДВ з бюджету, згідно з п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону є дані тільки податкової декларації за звітний період. Таким чином, відповідальність платника з включення у податковий кредит сум ПДВ, підтверджених податковими накладними, по якиї особа, що надала ці накладні не розрахувалося з бюджетом, Законом "Про ПДВ" н встановлена. Не може бути покладено на покупця зобов'язання контролю за здійсненн контрагентом розрахунків з бюджетом. Стаття 20 Закону України "Про систем оподаткування" в редакції Закону від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР / із змінами та доповненнями/ такі зобов'язання покладає на державні податкові органи та інші державі органи в межах їх повноважень. Про це свідчить і п.10.2 ст. 10 Закону України "Про ПДВ", де прямо вказано, що контроль за нарахуванням і сплатою ПДВ до бюджету здійснюєтьс податковими органами. Залежність права платника податку на податковий кредит від дій його контрагента фактично змінює порядок оподаткування ПДВ. Згідно п.11.4 Закону змін порядку оподаткування ПДВ можуть здійснюватися лише внесенням змін до цього Закону. Таким чином, в частині визнання податкової накладної недійсною Порядок заповненн податкової накладної протирічить Закону "Про ПДВ", а тому не може застосовуватись породжувати для покупця ніяких правових наслідків. Покупець не може і не повинен нести відповідальність за порушення податкового законодавства з боку контрагента. Про це прямо вказано в ст.61 Конституції України, в які декларується про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що передбачає, до відповідальності повинен притягуватися правопорушник, але не особа, яка вступила з останнім в договірні стосунки і при цьому сама не порушувала закону. ДПІ м.Рівне фактично встановила новий вид відповідальності платника податку-покупця переклавши на нього відповідальність за невідповідність податкових накладних, на думі перевіряючих, наданих продавцем, фактичним податковим зобов"язанням останього. Відповідно до п.22 ч.І ст.92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності діяння, які є злочинами та відповідальність за них визначаються виключно законами Україні. Пункт 7.2 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлює перелік вимог до податкової накладної з обов'язком дотримуватися інших умов.

Пункт 10.3 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" надає право центральному податковому органу України лише встановлювати правила податкового обліку, а не визначати, які з податкових накладних є недійсними.

Не досліджується але стверджується у акті перевірки, а в подальшому і податковому-повідомленні рішенні і той факт, що податкові накладні були заповнені іншою особою, ніж вказано у п.2 Порядку.

Повністю ігнорується ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти в межах повноважень, наданих Конституцією і Законами України. Законами України "Про державну податкову службу в Україні", "Про податок на додану вартість" і іншими законами державній податковій службі не надано право встановлювати умови недійсності документів, зокрема, податкової накладної. Ст. 49 Закону України "Про власність" передбачено, що володіння майном є правомірним, якщо інше не буде встановлене судом, арбітражним судом, третейським судом. Майнові права підприємства в силу ст.10 Закону України "Про підприємства в Україні" є майном підприємства. Виходячи зі змісту п.7.4.5 Закону України "Про податок на додану вартість" право на податковий кредит по податковим накладним, виданим продавцем, існує до того часу, поки інше не буде встановлене рішенням суду або господарського суду. Не береться до уваги і те, що у відповідності з п.1.3 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" платником ПДВ є продавець, який зобов'язаний нараховувати і перераховувати його до бюджету. Матеріали перевірки не свідчать які міри були застосовані для прийняття відповідних мір до продавця - отримувача коштів від ПП "Санрайз".

Згідно ст.П Закону України "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право застосовувати до підприємств фінансові санкції у вигляді стягнення донарахованої за результатами перевірки суми податку, іншого платежу. Виходячи із акта перевірки вбачається, що донарахованих податків не було, а як слідство не було підстав для застосування фінансовю санкцій з ПДВ яке було сплачено при купівлі товару.

Не можливо погодитися і з прийнятим податковим повідомленням-рішенням № 0001902640/0/26-2/108 від 05 грудня 2003 року в якому йдеться посилання на порушенш п.2.3,п.2.15 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні затвердженого постановою Правління НБУ від 19.02.2001 р. за № 72 (із змінами ті доповненнями). Застосування штрафних санкцій з посиланням на абз.2 та 3 ст.1 Указ; Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулюванні обігу готівки" від 12.06.1995 р. № 436/95 із змінами і доповненнями суперечить як Положенню так і самому Указу Президента.

У відповідності до п.2.3. Положення,          сума

готівкового розрахунку одного підприємства з іншим підприємством через їх каси, каси банків, інших фінансових установ, які надають послуги з переказу грошей, та підприємств поштового зв'язку не має перевищувати десяти тисяч гривень протягом одного дня за одним або кільком платіжними документами. Платежі понад установлену граничну суму проводятьс виключно в безготівковому порядку. Кількість підприємств, з якими проводяться розрахунки, протягом дня не обмежується. Таким чином, виявлене порушення не є таким на день перевірки. Указом Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулюванн обігу готівки" від 12.06.1995 р. № 436/95 із змінами і доповненнями, передбачено у п.2, що штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб, зазначених статті 1 цього Указу, органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок.

Скасування обмеження в межах проведення розрахунків сумі 3000 грн. не надає права застосовувати санкції за порушення яке не існує. Отже, донараховане податкове зобов'язання та нараховані фінансові санкції є безпідставними.

З огляду на досліджені обставини справи та керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 205 п.7 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень КАС України, Львівський апеляційний господарський суд –

Постановив:

Апеляційну скаргу ПП»Санрайз»задоволити.

Постанову господарського суду Рівненської області від 20.12.05 у справі № 18/298 скасувати. Прийняти нову постанову. Позов ПП»Санрайз»задоволити повністю. Визнати повністю нечинним податкове повідомлення- рішення № 0001892640/3/26-2/112 від 26.04.04 та визнати частково нечинним податкове повідомлення- рішення № 0001902640/3/26-2/112 від 26.04.04 про застосування штрафних санкцій за порушення готівкового обігу в сумі 7424,06 грв. з моменту прийняття.

Апеляційну скаргу ДПІ у м. Рівне залишити без задоволення.

Присудити з державного бюджету України на користь ПП "Санрайз" ( поштова адреса: 33016, м. Рівне, вул. О. Дундича, 7, кв. 45 код ЄДПРОУ 32089540, р/р 260063014301 в Рівненській філії ОУ ВАТ "Державний ощаний банк України", МФО 333368 ) судові витрати в розмірі 85 грн. 00 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції та 42,50 грв. судових витрат за розгляд апеляційної скарги .

Господарському суду Рівненської області видати виконавчий лист.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати до господарського суду Рівненської області.

Головуючий-суддя Р. Марко

Суддя Т. Бонк

Суддя С. Бойко