Постанова № 73378303, 11.04.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/160/2018(м)

263/5273/16-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2018 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 263/5273/16-ц

Головуючий у 1 інстанції Томілін О.М.

Апеляційний суд Донецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Попової С.А., Ткаченко Т.Б.,

секретар Сидельнікова А.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, ОСОБА_3, треті особи : Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-експертна фірма «Землі Приазов'я», про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради, визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

У квітні 2016 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Маріупольської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради, визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку.

У позові зазначалося, що відповідно до реєстраційного посвідчення від 15 квітня 1992 року № 1094 за радгоспом «Азовський» було зареєстроване домоволодіння по АДРЕСА_1, яке знаходилося на його балансі на земельній ділянці площею 1588 кв.м. (ширина - 36,5 м, довжина - 43,5 м). За договором купівлі-продажу № 5/1304 від 28 квітня 1992 року право власності на 1/2 частину житлового будинку з прилеглими в цій частині подвірними будівлями перейшло у власність ОСОБА_4, а за договором купівлі-продажу № 5/1303 від 28 квітня 1992 року право власності на 1/2 частину житлового будинку з прилеглими в цій частині подвірними будівлями перейшло у власність ОСОБА_3 Після смерті ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 вересня 2005 року отримала дочка спадкодавця - ОСОБА_1 На підставі договору дарування від 27 лютого 2007 року № 939 право власності на іншу 1\4 частку будинку перейшло також до ОСОБА_1 Згідно зведеного акту технічного паспорту від 29 жовтня 2004 року, зі змінами від 08 серпня 2006 року, домоволодіння містило наступні споруди: А-1, А1-1, Б, В, Д, Г, Е/п, Н, Ж, Ж/п, З, Л, М, огорожа № 1, 2, 3 і мощення І, ІІ, загальна площа ділянки 1268 кв.м. Крім того, в цьому плані зазначено, що у спільному користуванні позивача та відповідача перебуває прибудову літ. Н (Н-1) та земельна ділянка.

У 2007 році відповідач ОСОБА_3 звернувся до Маріупольської міської ради із клопотанням щодо надання йому земельної ділянки площею 790 кв. м для обслуговування 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1. Відповідно до технічної документації, розробленою ТОВ «Проектно-експертна фірма «Землі Приазов'я» Маріупольською міською радою було прийнято рішення №5/21-3845 від 20 травня 2008 року, на підставі якого видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 жовтня 2008 року на ім'я ОСОБА_3 Між тим, відведення земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3 було здійснене без отримання згоди іншого співвласника домоволодіння - позивачки ОСОБА_1 та приватизація частини земельної ділянки відповідачем ОСОБА_3 здійснена з порушенням законодавства. Позивач дійсно узгодила суміжні межі земельної ділянки відповідно до ст.198 ЗК України, що підтверджує акт про встановлення меж земельної ділянки від 17 грудня 2007 року, однак, при узгодженні вважала, що межа земельної ділянки буде проходити в іншому місці. Рішенням Маріупольської міської ради №6/40-4680 від 10 липня 2014року позивачу було надано дозвіл щодо передачі земельної ділянки, площею 0,0831 га, за вказаною адресою у власність та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 04 лютого 2015 року. Однак на даний час відповідач почав змінювати суміжну огорожу в бік земельної ділянки позивача та збільшувати межі своєї ділянки шляхом встановлення капітальної огорожі та будівництва нової прибудову. Вважаючи, що рішення Маріуполської міської ради та державний акт на право власності земельної ділянки на ім'я ОСОБА_3 порушують її права та інтереси, як власника житлового будинку та земельної ділняки, просила визнати незаконним і скасувати рішення Маріупольської міської ради від 20 травня 2008 року №5/21-3845 в частині пп. 1.1.66 п. 1.1 розділу 1 щодо надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1), загальною площею 0,0790 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та державний акт від 29 жовтня 2008 року на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1), загальною площею 0,0790 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_3, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01.08.162.08950 від 29 жовтня 2008 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Маріупольської міської ради Зінов*єв І.Г. просить залишити рішення суду першої інстанції без змін і посилається на те, що технічна документація для отримання державного акту ОСОБА_3 була оформлена відповідно до Інструкції про порядок складення, видачі, реєстрації та зберігання держацйних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі від 04 травня 1999 року; згода ОСОБА_1 на узгодження меж земельних ділянок була отримана; рішення Маріупольської міської ради та державний акт на землю видані ОСОБА_3 у відповідності з вимогами Закону України «Про землеустрій».

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, яка підтримала скаргу, представників Маріупольської міської ради Зінов*єва І.Г. та Юдіна О.С., представників ОСОБА_3 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є співвласниками будинку АДРЕСА_1. Кожному з власників належить право власності на 1\2 частку будинку.

Нормами земельного законодавства, чинного на момент виникнення правовідносин, було визначено, що на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. Особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок. Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов'язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок.

Зі справи вбачається, що 18 грудня 2007 року ОСОБА_3 звернувся до Маріупольської міської ради із заявою про передачу йому у власність безоплатно земельної ділянки площею 0,0790 га, виділеної для обслуговування житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Позивач погодила межі земельної ділянки між нею та ОСОБА_3 (т.1 а.с.112,116).

За рішенням Маріупольської міської ради від 20 травня 2008 року № 5/21-3845 «Про передачу у власність громадянам України у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, які перебувають у їх власності у Жовтневому, Іллічівському, Приморському, Орджонікідзевському районах міста» (розділ 1 п.1.1 п.п.1.1.66) ОСОБА_3 передано земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 0,0790 га, по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 143-145).

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, площею 0,0790 га (кадастровий номер НОМЕР_1), від 29 жовтня 2008 року, виданого на ім'я ОСОБА_3 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.08.162.08950 від 29 жовтня 2008 року, відповідачу належить земельна ділянка по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 69).

Відмовляючи представнику ОСОБА_1 у позові про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3, визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що права та законні інтереси позивача не порушено, оскільки рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 прийнято уповноваженим органом в межах його компетенції, що ОСОБА_1 було відомо про оформлення відповідачем документів на приватизацію земельної ділянки і вона погодила межі суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_1 напередодні оформлення відповідачем документів на приватизацію земельної ділянки.

З висновками суду не можна не погодитися.

Згідно з положеннями ст.16 ЦК України та відповідно до вимог ст.3 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За положеннями ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради, визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3, представник позивача посилалася на те, що діями відповідачів порушені законні права та інтереси позивача щодо користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1. Зважаючи на те, що земельна ділянка має розмір 1266 кв. м, згідно зведеного акту технічного паспорту від 29 жовтня 2004 року зі змінами від 08 серпня 2006 року, виділення ОСОБА_3 земельної ділянки за державним актом площею 790 кв.м залишає у її користуванні мешну частину земельної діняки незважаючи на те, що їх права на домоволодіння є рівними. Вважає, що співвласники домоволодіння повинні були звернутися разом до Маріупольської міської ради з клопотанням про надання земельної ділянки у спільну сумісну власність, а після цього виділити пропорційну частину із земельної ділянки для обслуговування своєї частини домоволодіння. Відведення земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3 було здійснене з отриманням її згоди, що підтверджує акт про встановлення меж земельної ділянки від 17 грудня 2007 року, однак, при узгодженні цих меж вона вважала, що межа земельної ділянки буде проходити в іншому місці. Оскільки на даний час відповідач почав змінювати суміжну огорожу в бік її земельної ділянки та збільшувати межі своєї ділянки шляхом встановлення капітальної огорожі та будівництва нової прибудови, вважає, що спірне рішення ради та державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 порушують її права і інтереси, як власника житлового будинку, та землевласника. Враховуючи, що про вказані порушення позивачу стало відомо в 2014 році, а саме, з початку здійснення відповідачем будівництва, вона вважає, що строк позовної давності нею не пропущено.

Згідно частини 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до положень Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Згідно зі ст. 116 ЗК України (станом на 18 грудня 2007 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.118 ЗК України (станом на 18 грудня 2007 року) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Згідно ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Підставами для скасування акта міської ради є невідповідність його вимогам чинного законодавства та\або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою скасування акту міської ради є визнання акта недійсним, а також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів особи. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 грудня 2007 року ОСОБА_3 звернувся до міського голови м. Маріуполя із заявою про передачу йому у власність безоплатно земельної ділянки площею 0,0790 га, виділеної для обслуговування житлового будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

18 грудня 2007 року ОСОБА_3 подав директору ТОВ «Проектно-експертна фірма «Землі Приазов'я» заяву про оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0790 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

ТОВ «ПЕФ «Землі Приазов'я» виконано завдання від 18 грудня 2007 року та складена «Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку громадянина ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1» (надалі - Технічна документація), до складу якої увійшли: 1) Пояснювальна записка; 2) Технічне завдання; 3) Заявка замовника на оформлення державного акту; 4) План встановлення меж; 5) Акт про встановлення меж земельної ділянки; 6) Викопіювання з чергового кадастрового плану м. Маріуполя; 7) Правовстановлюючі документи, 8) Генеральний план МБТІ; 9) Копії паспорту та ідентифікаційного номеру замовника; 10) Рішення, на підставі якого оформлено державний акт, що відповідає вимогам ст.56 Закону України «Про землеустрій».

Як вбачається із «Пояснювальної записки» ТОВ «ПЕФ «Землі Приазов'я», керуючись ст.ст.40, 118, 121, 81, 125, 126 ЗК України, та за заявкою замовника ОСОБА_3 від 18 грудня 2007 року були проведені роботи по оформленню державного акту на право власності на землю для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Земельна ділянка розташована на території АДРЕСА_1. Встановлено, що 1/2 частина житлового будинку з належними до неї надвірними побудовами, розташована на земельній ділянці, належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 28 квітня 1992 року за №5/1303 та реєстраційного посвідчення МБТІ від 15 травня 1992 року за №37413 на праві приватної власності. Загальна площа земельної ділянки - 0,0790 га. Кадастровий номер ділянки - НОМЕР_1.

До складу вищевказаної технічної документації увійшов «Акт про встановлення меж земельної ділянки» від 17 грудня 2007року, який складений землекористувачем ділянки ОСОБА_3, представником Маріупольського міського управління земельних ресурсів Челпан Р.В., підписи громадян в цьому Акті, в тому числі ОСОБА_1, завірені квартальною ОСОБА_9

Відповідно до Акту від 17 грудня 2007 року про встановлення меж земельної ділянки суміжними землекористувачами земельної ділянки по АДРЕСА_1 є ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_1, які погодили те, що площа ділянки, що виділяється відповідачу, складає 790 кв.м., претензій при встановленні меж не заявлено, межі узгоджено землекористувачами. Окрім того, в Акті вказано, що на відкритих місцях кути поворотів закріплені знаками та вказані у інвентарній справі (т. 1, а. с. 116).

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 04 жовтня 2013 року, складеного спеціалістом першої категорії сектору землеустрою та охорони земель відділу регулювання земельних відносин міської ради Дешко С.В. відповідно до вимог ст. 12, ст. 189 Земельного Кодексу України, ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» за адресою: АДРЕСА_1, встановлено, що ОСОБА_3 займає та використовує земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови міста, під розміщення двох колон та фундаменту між ними загальною площею 0,00016738 га за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 33).

Фактів порушення відповідачем ОСОБА_3 земельних прав та інтересів позивача ОСОБА_1 при цьому не встановлено.

Межі земельних ділянок були встановлені в натурі вже на момент укладення 28 квітня 1992 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договорів купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, а тому, у відповідності до ст.30 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення угод) автоматично перейшли в користування до нових власників нерухомості, з чим погоджується і позивачка, а тому додаткового рішення органу місцевого самоврядування про надання згоди на розробку землевпорядної документації законодавством не передбачено.

Як вбачається із плану меж земельної ділянки, який міститься в «Державному акті на право власності на земельну ділянку» серії НОМЕР_2, виданому 29 жовтня 2008 року на ім'я ОСОБА_3, ширина приватизованої останнім земельної ділянки, розташування якої відповідає входу/виходу на територію домоволодіння, становить 18,25 м. та відповідає 1/2 частки від зазначеної в інвентарній справі загальній ширині ділянки в 36,5 м.

Згідно плану земельної ділянки загальна ширина земельної ділянки становить 37,5 м, що на 1 метр перевищує цей показник в інвентарній справі. При тому, що ширина приватизованої ОСОБА_3 земельної ділянки становить 18,25 м. (36,5 : 2), ширина приватизованої ОСОБА_1 земельної ділянки - 19,25 м. Таким чином площа приватизованої позивачем земельної ділянки склала 831 кв.м., що на 41 кв.м. перевищує площу приватизованої ОСОБА_3 земельної ділянки (790 кв.м.).

У відповідності з вимогами ст.57 ЦПК України (діюча ст.76 ЦПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Стаття 212 ЦПК України (ст.89 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року) визначала, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог цивільного процесуального законодаства, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність між землекористувачами погодження порядку користування земельними ділянками та провідмову у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки не було доведено, що її права порушено діями відповідачів, що фактичний порядок користування земельною ділянкою явно ущемляє права і законні інтереси, позбавляє можливості належно користуватися своєю частиною будинку чи фактично виключає її з числа користувачів спільної земельної ділянки, а рішенням Маріупольської міської ради «Про передачу у власність громадянам України у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, які перебувають у їх власності у Жовтневому, Іллічівському, Приморському, Орджонікідзевському районах міста» права позивача не порушені і порядок видачі державного акту на земельну ділянку ОСОБА_3 дотримано.

Крім того, враховується, що ОСОБА_1 безперешкодно скористалася своїм правом і 04 лютого 2015 року отримала свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку, площею 0,0831 га, розташовану по АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на те, що рішення не може залишатися без змін, оскільки суд не взяв до уваги жодного доказу та доводу, на який посилався позивач, не врахував дійсного розміру земельної ділянки, на якій розташовано спільне домоволодіння, оскільки вона неодноразово зазначала, що до позивача та відповідача перейшла земельна ділянка загальною площею 1268 кв.м., а не 1588 кв.м про що зазначив суд, вважаючи, що виділенням ОСОБА_3 земельної ділянки площею 790 кв.м не порушуються права позивача, якій у користуванні залишається земельна ділянка менша тій, яка належить їй у зв'язку із правом власності на 1\2 частку домоволодіння.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що Маріупольською міською радою незаконно було виділено ОСОБА_3 земельну ділянку непропорційно до його частки у праві власності спільного домоволодіння сторін, оскільки міською радою правомірно було враховано акт визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 17 грудня 2007 року, яким чітко встановлено, що відповідач є землекористувачем земельної ділянки розміром 790 кв.м та суміжні землекористувачі не заперечують проти цього.

Представник також зазначає, що судом не взято до уваги доводи позивача, про те, що відповідач обманним шляхом здійснив приватизацію земельної ділянки і не в тих межах, які фактично показав ОСОБА_1

Доводи ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_3 ввів в оману ОСОБА_1 та тиском змусив підписати вказані акти погодження меж земельної ділянки та прийомки-передачі межових знаків на зберігання є безпідставними, основані на припущеннях, оскільки нею не надано жодного доказу на підтвердження цієї обставини.

Посилання особи, що подала апеляційну скаргу на те, що ОСОБА_3 звертався до Маріупольської міської ради із заявою про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі орієнтовною площею 790 кв. м, у той час, як його частка земельної ділянки менша, не свідчать про незаконність рішення міської ради, оскільки до компетенції органів місцевого самоврядування не належить встановлення меж земельних ділянок, переданих у власність. Технічна документація розробляється землевпорядними організаціями, на підставі якої і приймається відповідне рішення міською радою.

Доводи апеляційної скарги щодо меж земельних ділянок, встановлення та перенесення огорожі ОСОБА_3 до уваги не приймаються, оскільки з урахуванням підстав позову, ці обставини не були предметом дослідження суду першої інстанції і тому відповідних висновків колегія суддів не робить.

Інші докази та обставини, на які посилається в скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні і підстав для його скасування не вбачається.

Такого висновку апеляційний суд дійшов також з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеній постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 310\9884\15-ц (провадження № 61-13178св18).

Відповідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 16 квітня 2018 року.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: С.А.Попова

Т.Б.Ткаченко