Рішення № 73374423, 16.04.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2018 р. Справа№805/1287/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Толстолуцька М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов'язання поновити виплату пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якій просить суд:

- визнати протиправними дії Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення з 01 березня 2016 року виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

- зобов'язати Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити та виплатити пенсію починаючи з 01 березня 2016 року (довічно) з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- відповідно до п. 1, ч. 1 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання постанови суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць;

- зобов'язати Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови суду відповідно до статті 382 КАС України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року адміністративну справу № 805/1287/18-а було прийнято до розгляду судді Толстолуцької М.М. та відкрито провадження у справі.

За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Так, у позові позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що з 1999 року вона звільнена у відставку з посади судді та здобула право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що підтверджується відповідним посвідченням від 25 травня 1999 року /арк. справи 13/.

З вересня 2014 року позивач перебуває на обліку в Добропільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як внутрішньо переміщена особа. Проте, починаючи з березня 2016 року відповідач припинив здійснення виплат належних сум грошового утримання. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки припинення виплати грошового утримання відбулось з підстав, не передбачених нормами статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», отже порушує ї конституційні права. Тому позивач звернулась до суду з даним позовом.

В установлений судом строк, відповідачем засобами електронного зв'язку до суду надано відзив на адміністративний позов позивача, в якому заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що виплата пенсії позивачеві була призупинена з 01.03.2016 року на підставі звірки з управлінням соціального захисту населення з причини відсутності за фактичним місцем проживання (перебування), що передбачено пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.062016 року № 365.

Окрім того, відповідач зауважив, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду, адже пенсія - щомісячна пенсійна виплата, тому позивач повинен був бути обізнаний про порушення своїх прав у місяці, в якому він не отримав пенсійні виплати - у березні 2016 року.

Щодо вимог позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів відповідач заперечив та зазначив, що компенсація визначається на нараховані, але вчасно не виплачені кошти. Проте, позивачем заявлена вимога про нарахування компенсації щодо оспорюваних сум пенсії за період з 01.03.2016 року, а не нарахованих, тому відсутні підстави для нарахування відповідної компенсації.

На підставі зазначеного відповідач просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд зауважує, що ухвалою від 16 березня 2018 року судом, окрім іншого, від відповідача були витребувані документи, а саме:

- відомості про взяття на пенсійний облік позивача (копія протоколу/розпорядження про призначення пенсії, копія заяви про взяття на облік тощо);

- відомості (довідку) про нарахування та виплату пенсії на користь позивача за 2016-2018 роки (помісячно);

- ґрунтовні пояснення щодо підстав припинення виплати пенсії з 01 березня 2016 року та відповідні докази на їх обґрунтування (розпорядження/рішення про припинення виплати пенсії тощо).

Проте, в обґрунтування наданого відзиву витребуваних доказів в установлений судом строк відповідачем до суду надано не було, про причини неподання таких доказів відповідач суду не повідомив.

11 квітня 2018 року засобами поштового зв'язку на адресу суду надійшло клопотання відповідача від 06.04.2018 року вих. № 8603/09 про витребування доказів, а саме: інформації від ДОУ АТ «Ощадбанк» про відкриття/закриття розрахункового рахунку позивача, від Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради - інформацію про перебування або відсутність на обліку ОСОБА_1, як внутрішньо переміщеної особи (відомості про дату видачі довідки/скасування довідки від 19.11.2014 року № НОМЕР_1) /арк. справи 41,42/.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року суд відмовив відповідачу у задоволенні його клопотання про витребування доказів /арк. справи 43,44/.

13 квітня 2018 року засобами поштового зв'язку на адресу суду надійшов оригінал відзиву відповідача на позовну заяву ОСОБА_1, до якого долучено документи, а саме: довідка від 23 березня 2018 року № 832/02 про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії, заява ОСОБА_1 від 06 жовтня 2014 року про виплату пенсії, розпорядження від 17.10.2014 року № 6171, розпорядження від 02.03.2016 року про припинення виплати пенсії.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач, суддя у відставці є отримувачем довічного грошового утримання судді у відставці та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території.

За заявою позивача від 06 жовтня 2014 року про запит пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України в Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області розпорядженням від 17.10.2014 року № 6171 ОСОБА_1 взято на пенсійний облік в Добропільському управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.

Як зазначає відповідач у відзиві на підставі звірки з управлінням соціального захисту населення з причини відсутності за фактичним місцем проживання (перебування) виплата пенсії ОСОБА_1 була призупинена з 01.03.2016 року, що передбачено пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365. Припинення виплати пенсії з березня 2016 року також підтверджується довідкою від 23 березня 2018 року № 832/02 про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії /арк. справи 49/.

02 березня 2016 року заступником начальника управління ОСОБА_2 прийнято розпорядження, яким позивачу припинено виплату пенсії по особовому рахунку № 166674 з причиною зняття «до з'ясування» згідно з пунктом 5 частини першої статті 49 Закону України № 1058 з 01.03.2016 року /арк. справи 52/.

Інших доказів в обґрунтування підстав та законності припинення виплати позивачеві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідачем суду не надано.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати позивачеві пенсії (щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці).

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

В силу вимог статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до норм статті 7 зазначеного Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Факт внутрішнього переміщення, згідно положень статті 4 Закону № 1706-VII підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до норм статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Як зазначає відповідач у своєму відзиві позивача відповідно до довідки від 19.11.2014 року № НОМЕР_1 взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Доказів скасування вказаної довідки на час розгляду справи матеріали справи не містять та означене не спростовано відповідачем.

Як зазначалось судом раніше, позивач звільнена у відставку з посади судді та здобула право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Згідно з частиною четвертою статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (чинній на момент призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання) судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до пункту 2 розділу V «Виплата щомісячного довічного утримання та її припинення» Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-12. виплата щомісячного довічного утримання припиняється у випадках, передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058-IV). Порядок виплати щомісячного довічного утримання у разі поновлення його виплати, за минулий час, за час перебування особи на повному державному утриманні, за час перебування в місцях обмеження або позбавлення волі, у разі виїзду на постійне місце проживання за кордон, утримання надміру виплачених сум та відрахувань зі щомісячного довічного утримання здійснюється у порядку, передбаченому Законом № 1058-IV (статті 46-50).

Згідно з положеннями частини першої статті 49 Закону № 1058-IV - положення якого є загальними у сфері пенсійних правовідносин, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що доказів в обґрунтування законності підстав для припинення виплати пенсії (довічного грошового утримання) позивачеві з зазначеної дати, рішення про припинення (призупинення) виплати пенсії тощо відповідачем суду не надано. Прийняте відповідачем розпорядження від 02.03.2016 року, яким припинено виплату пенсії (довічного грошового утримання) позивачеві не може вважатися рішенням про припинення виплати пенсії в розумінні статті 49 Закону № 1058-IV, з огляду на наступне.

Дійсно, з аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії (довічного грошового утримання) не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії (довічного грошового утримання) повинні також бути передбачені саме законом.

З аналізу норм Закону № 1058 вбачається, що зазначений закон не містить положень, якими визначено відсутність за фактичним місцем проживання (перебування) як підставу для припинення виплати пенсії (довічного грошового утримання).

Доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав для припинення позивачеві виплати пенсії (довічного грошового утримання) матеріали справи не містять.

Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Отже, посилання відповідача в обґрунтування припинення виплати пенсії (довічного грошового утримання судді) нормами Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема на норми постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (надалі - постанова № 365) у разі не підтвердження місця фактичного проживання пенсіонера, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.

Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17), від 13 березня 2018 року по справі №235/4162/17 (провадження № К/9901/2387/17).

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Суд також зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії (довічного грошового утримання) не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету.

Понадто, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів щодо існування законодавчих підстав для припинення виплати пенсії (довічного грошового утримання) позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність дій відповідача з припинення виплати пенсії (довічного грошового утримання) позивачу.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду як на підставу для відмови у задоволенні його позовних вимог, суд вважає таку позицію необґрунтованою з огляду на наступне.

Відповідно до норм частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу наведеної норми вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення та строки перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.

Так, нормами статті 46 зазначеного Закону встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Як встановлено судом під час розгляду справи, виплата пенсії (довічного грошового утримання) позивачу припинена саме з вини органу Пенсійного фонду, на який покладено обов'язок щодо виплати пенсії (довічного грошового утримання) позивачу. Тому право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії (довічного грошового утримання) є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача поновити та виплатити починаючи з 01 березня 2016 року (довічно) з нарахуванням компенсації втрати частини доходів,суд зазначає про наступне.

Відповідно до положень статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (надалі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (надалі - Порядок № 159).

Згідно з нормами статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії (довічне грошове утримання), соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 20 лютого 2018 року № 522/5664/17 (провадження № К/9901/2999/17).

Таким чином, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача поновити та виплатити пенсію починаючи з 01 березня 2016 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії довічно, суд зауважує, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, отже суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє, тому вказана вимога задоволенню не підлягає.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання виплатити пенсію з 01 березня 2016 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд до ходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивач на підставі положень статті 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» звільнений від сплати судового збору як ветеран війни-учасник війни, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 08.05.1997 року /арк. справи 10/. Тому, відповідно до положень статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат не розглядається.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов'язання поновити виплату пенсії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 85000, Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, буд. 28А, код ЄДРПОУ 37755477) щодо припинення з 01 березня 2016 року ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов'язати Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 85000, Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, буд. 28А, код ЄДРПОУ 37755477) поновити виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) та виплати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, починаючи з 01 березня 2016 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 85000, Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, буд. 28А, код ЄДРПОУ 37755477) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, починаючи з 01 березня 2016 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів - у межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 16 квітня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Толстолуцька М.М.