Рішення № 73373774, 30.03.2018, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/7927/17

Провадження № 2/202/666/2018

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2018 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.

за участю секретаря - Дмитрієва Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у грудні 2017 року звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції.

В обґрунтування позову зазначив, що 12 серпня 2017 року між ним та ТОВ «Єврокар Україна» було укладено Договір фінансового лізингу № 3162, предметом якого є надання послуг, спрямованих на придбання автомобіля марки/моделі «ZAZSens» на суму 6 839,46 доларів США, що в еквіваленті становить 176 800,00 грн. Вважає вищевказаний договір в силу ст.ст. 220, 236 ЦК України нікчемним, оскільки він не був нотаріально посвідчений. Зазначає, що на момент укладання договору фінансового лізингу він був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача. Крім того, як вбачається з Договору, автомобіль марки моделі «ZAZSens» на суму 6 839,46 доларів США, що в еквіваленті становить 176 800,00 грн., не може вважатися предметом договору лізингу, оскільки дана річ не визначена індивідуальними ознаками, а саме: не вказано який це саме транспортний засіб, його виробника, модель, комплектацію, рік випуску, колір, тощо, що є порушенням вимог ч. 1ст. 807 ЦК України. На думку позивача, вищевикладене дає підстави стверджувати, що оспорюваний правочин не відповідає чинному законодавству України, внутрішній волі позивача та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, вчинений з введенням в оману ОСОБА_1 щодо істотних умов, положення договору є несправедливими в силу ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та дає законні підстави для визнання Договору недійсним. Наголошував, що зазначення вартості автомобіля в доларах США не відповідає чинному законодавству та положенням нормативних актів, що регулюють обіг іноземної валюти.

У зв'язку з чим просив суд визнати недійсним з моменту вчинення Договір фінансового лізингу № 3162 від 12.08.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», стягнути з відповідача на користь позивача кошти загальною сумою 17 680,00 грн., як незаконно отримані за наслідками укладення Договору фінансового лізингу № 3162 від 12.08.2017 року.

Позивач у судове засідання не з'явився, через канцелярію суду подав заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення представнику відповідача, причини неявки суду не повідомив, відзиву, заяв, заперечень до суду не надав, у зв'язку з чим, враховуючи, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення, відповідно до вимог ст. 280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними доказами.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи та безспірно встановлено судом, 12 серпня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна» було укладено Договір фінансового лізингу № 3162 року, відповідно до якого сторони уклали договір фінансового лізингу і погодили усі умови, зазначені у договорі.

Договором фінансового лізингу № 3162 від 12.08.2017 року, встановлено, що комісія за організацію договору - першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному Договорі та додатку №1 до Договору, та становить 10 відсотків від вартості Предмету лізингу.

Так, відповідно до п. 1.1. договору фінансового лізингу № 3162 від 12.08.2017 року, предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб«ZAZSens», специфікація предмета лізингу самостійно та свідомо обрана лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає його вимогам.

Відповідно до п. 1.7. договору фінансового лізингу № 3162 від 12.08.2017 року, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше дев'яноста календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст. 9 даного, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору.

Відповідно до п. 9.6. договору фінансового лізингу № 3162 від 12.08.2017 року, кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмета лізингу, незалежно від їх призначення, яке вказується у квитанції, зараховуються по даному договору у наступному порядку: - Комісія за організацію договору; - Авансовий платіж; - Комісія за передачу предмета лізингу; - у разі наявності, різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4. ст. 90 даного Договору, або різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 ст. 9 даного Договору.

Відповідно до п. 12.1. договору фінансового лізингу № 3162 від 12.08.2017 року, лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п. 1.7. та 4.1. та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повергнення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письму відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було сплачено грошові кошти у розмірі 17 680,00 грн., в якості сплати комісії за організацію договору фінансового лізингу № 3162 від 12.08.2017 року, отримувачем платежу є ТОВ "Єврокар Україна", що підтверджується квитанцією № 0.0.825613672.1 від 12.08.2017 року. (а.с. 10).

Правовідносини, які виникають з договору лізингу, регулюються положеннями параграфу 6 глави 58 ЦК України, а загальні правові та економічні засади фінансового лізингу - Законом України « Про фінансовий лізинг » (далі - Закон № 723/97-ВР ).

Позивач вважає укладений між ним та відповідачем договір лізингу недійсним, посилаючись те, що договір між сторонами не був нотаріально посвідченим та невідповідності умов договору Закону України " Про захист прав споживачів".

Суд вважає доводи позивача обґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі ).

Відповідно до ст.807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до положень частини 2 статті 1 Закону № 723/97-ВР за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (частина 1 статті 2 Закону № 723/97-ВР). У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15, вбачається, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 3.12 глави 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 3162 від 12.08.2017 року, укладений між позивачем та ТОВ «Єврокар Україна», нотаріально посвідчено не було, що відповідно до ст. 220 ЦК України свідчить про нікчемність правочину.

Даючи оцінку доводам позивача щодо невідповідності умов договору Закону України "Про захист прав споживачів", суд враховує, що цейЗакон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг ( стаття 1 - 1).

З огляду на суб'єктний склад сторін оспорюваного договору та об'єкта зафіксованих у ньому зобов'язань, суд дійшов висновку, що Закон № 1023-XII поширюється на спірні правовідносини.

Відповідно до статті 18 Закону № 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно із частиною 3 зазначеної статті Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідно компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 723/97-ВР істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів.

Наведене свідчить про те, що на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Відповідно до статті 16 Закону № 723/97 -ВР сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З пункту 12. 1 договору вбачається, що у разі розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача лізингодавець повертає йому лише 80 % сплаченого авансового внеску.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір містить низку несправедливих умов, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до частини 5 статті 18 Закону № 1023-XII, якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

За положеннями частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписом частини 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З огляду на встановлену судом несправедливість низки умов договору фінансового лізингу, що є порушенням вимог статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", та враховуючи, що відповідачем не надано доказів, що ним вчинялися будь - які дії на виконання зобов'язань за цим договором, суд відповідно до вимог частини 1 статті 215, частини 1 статті 203 ЦК України вбачає підстави для визнання цього договору недійсним в цілому.

Викладені обставини узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України у справах № 6 - 330цс - 16 від 08 червня 2016 року та у справі № 6 - 3020цс - 15 від 11 травня 2016 року.

Вирішуючи питання про те, які правові наслідки слід застосувати до даного договору, суд враховує, що за загальним наслідком визнання правочину недійсним, встановленим частиною 1 статті 216 ЦК України, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", кредитодавець зобов'язаний повернути споживачеві кошти, сплачені ним згідно з договором про надання споживчого кредиту, але не пізніше, ніж протягом семи днів. За кожний день затримки повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно з договором про надання споживчого кредиту понад установлений строк (сім днів), споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка суми, належної до повернення кредитодавцем.

Виходячи із вищевикладеного та враховуючи, що договір фінансового лізингу від 12 серпня 2017 року № 3162 частково виконаний лише позивачем, з відповідача на його користь підлягають стягненню всі кошти, сплачені за недійсним правочином.

Також суд вважає обґрунтованими доводи позивача з приводу порушення вимог закону при визначені вартості предмету лізингу, зважаючи на наступне.

Так, іноземна валюта, відповідно до ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Оскільки єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня, іноземна валюта на території України, за загальним правилом, не володіє ознакою платіжного засобу, тобто вона в розумінні законодавства не є грошима. Іноземна валюта відноситься до речей, виражених родовими ознаками, використання яких обмежене законом. Поняття «грошові кошти» включає в себе іноземну валюту лише у випадках, коли вона може виступати у якості платіжного засобу. Отже, статус іноземної валюти, випадки, порядок та умови використання іноземної валюти повинні визначатися виключно законом.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету КМУ № 15-9 ( далі Декрету), під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу, як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Пункт 2 статті 2 Декрету вказує, що резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Надання кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язаннями по кредитному договору в іноземній валюті та сплата кредиту, відсотків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язаннями по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцію.

Стаття 16 Декрету, передбачає, що здійснення операцій з валютними цінностями, потребують одержання ліцензії НБУ, а без одержання індивідуальної ліцензії НБУ, є порушенням.

Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і не резидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема остання потребується у разі використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу. Отже індивідуальні ліцензії мають цільовий характер, надаються вони на вчинення разової валютної операції, видаються лише юридичним особам. Таким чином ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню, саме якими і є валютні операції.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.122015 року по справі № 6-2766цс15: «Відсутність такого дозволу (ліцензії), суперечить вимогам законодавства».

З вищевикладеного вбачається, що відповідач не мав ліцензії на надання послуг в сфері ринків фінансових послуг, відповідно до Законодавства України, протилежного суду не доведено, а відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним.

Вирішуючи питання про те, які правові наслідки слід застосувати до даного договору, суд враховує, що за загальним наслідком визнання правочину недійсним, встановленим частиною 1 статті 216 ЦК України, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, враховуючи, що оспорюваний договір нотаріально не посвідчений, його умови містять суттєвий дисбаланс прав та обов'язків сторін, договір укладений з порушенням норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що договір фінансового лізингу № 3162 від 12.08.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» є недійсним, а сплачені позивачем кошти підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи, що ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору при подані позову, судовий збір у розмірі 1 409 грн. 60 коп. підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, враховуючи викладене, керуючись: ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України, ст. ст. 18, 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 4, 13, 19, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (м.Київ, вул. Бориспільська, будинок 26-Б, кімната 32-Б, код ЄДРПОУ 40481805) про визнання правочину недійсним та застосування реституції - задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладення договір фінансового лізингу № 3162 від 12.08.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (м.Київ, вул. Бориспільська, будинок 26-Б, кімната 32-Б, код ЄДРПОУ 40481805) на користь ОСОБА_1 сплачені за недійсним договором фінансового лізину грошові кошти у розмірі 17 680 (сімнадцяти тисяч шестиста вісімдесяти) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (м.Київ, вул. Бориспільська, будинок 26-Б, кімната 32-Б, код ЄДРПОУ 40481805)судовий збір на користь держави у розмірі 1409 грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом двадцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л.П. Слюсар