Рішення № 73369666, 16.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.04.2018

Справа № 910/2098/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО АКВА" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 37-41)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Самогон-Бар" (04070, м. Київ, вул.Набережно-Хрещатицька,25)

про стягнення 2 695,42 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО АКВА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Самогон-Бар" про стягнення 2 695,42 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору поставки № 10193 від 28.11.2014 у відповідача виникла заборгованість за неоплачений згідно видаткових накладних №ВШП-042678 від 24.08.2016 та №ВШП-038695 від 04.08.2016 товар у розмірі 1 393,92 грн. Крім того, за прострочення виконання зобов’язання за договором позивачем нарахована пеня у розмірі 575,36 грн., 20 % річних у розмірі 390,38 грн. та інфляційні втрати у розмірі 335,76 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/2098/18 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

12.03.3018 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшла заява позивача про зменшення розміру позовних, відповідно до якої позивач повідомляє про сплату відповідачем основної суми боргу у розмірі 1 393,92 грн. та просить суд стягнути з відповідача іншу частину заявлених позовних вимог, а саме: пеню у розмірі 575,36 грн., 20 % річних у розмірі 390,38 грн., інфляційні втрати у розмірі 335,76 грн.

Відповідно п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 3 статті 252 цього Кодексу визначено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на те, що заява позивача про зменшення позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, а також зважаючи на те, що вказана заява подана до суду не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, суд вважає за необхідне прийняти до розгляду відповідну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО АКВА", у зв’язку з чим має місце нова ціна позову.

03.04.2018 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшов письмовий відзив відповідача, у якому останній визнає позовні вимоги в частині нарахованих інфляційних втрат у розмірі 335,76 грн. та просить суд застосувати спеціальний строк позовної давності щодо стягнення пені та 20% річних. Так, на думку відповідача, 20% річних є пенею, а тому до них не можуть застосовуватись положення ст. 625 ЦК України.

12.04.2018 до господарського суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не заперечує щодо застосування спеціального строку позовної давності лише до нарахованої пені у розмірі 575,36 грн., в іншій частині позовних вимог, а саме щодо стягнення 20% річних, заперечує з огляду на те, що зі змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України вбачається можливість самостійного визначення сторонами у договорі іншого розміру процентів річних за прострочення виконання грошового зобов’язання. Відтак, встановлені у п. 5.3. договору 20 % річних є цілком обґрунтованими.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

28 листопада 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРО АКВА" (надалі- позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Самогон-Бар" (надалі – відповідача, покупець) було укладено Договір № 10193 поставки товару (надалі – договір).

Відповідно до п. 1 договору постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товарів від постачальника до покупця та є невід’ємними частинами цього договору.

Найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід’ємними частинами цього договору (п. 2.1. договору).

Згідно з п. 3.3. договору покупець зобов’язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом (але не пізніше) 7 (сім) календарних днів з моменту передачі такої партії товару. В разі порушення покупцем строку оплати товару вказаного в цьому пункті, постачальник вправі зупинити послідуючі поставки, аж до моменту повного погашення покупцем заборгованості за поставлений раніше товар.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов вказаного договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 393,92 грн., що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними № ВШП-042678 від 24.08.2016 на суму 871,20 грн. та №ВШП-038695 від 04.08.2016 на суму 522,72 грн.

В той же час, з порушенням встановлених строків оплати, відповідачем було здійснено розрахунок за поставлений товар на суму 1 393,92 грн. лише 26.02.2018, що підтверджується наданою позивачем банківською випискою. Отже, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, станом на момент вирішення спору основна сума заборгованість відповідачем сплачена.

Таким чином, беручи до уваги прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором, позивач просить суд стягнути з останнього пеню у розмірі 575,36 грн., 20 % річних у розмірі 390,38 грн., інфляційні втрати у розмірі 335,76 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Так, за неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором поставки № 10193 від 28.11.2014 позивачем нарахована пеня у розмірі 575,36 грн., 20 % річних у розмірі 390,38 грн. та інфляційні втрати у розмірі 335,76 грн.

Згідно п. 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитору зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти річних так само, як інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов’язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку договором (п.5.3) передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов’язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу, та крім того 20 % річних.

Отже, за волевиявленням сторін, процент річних від простроченої суми визначений на рівні 20%, що свідчить про правомірність заявлених в цій частині позовних вимог.

Здійснивши перерахунок 20% річних суд встановив, що їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем, однак, враховуючи, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягають 20% у розмірі 390,38 грн.

Крім того, перевіривши нараховані інфляційні втрати у розмірі 335,76 грн. та врахувавши визнання відповідачем зазначеної суми, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі.

Що стосується заявленої до стягнення пені у розмірі 575,36 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом, у п. 5.3 договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу.

З огляду на доведеність факту порушенням відповідачем умов договору № 10193 від 28.11.2014, існують підстави для застосування відповідальності (стягнення) відповідно до умов пункту 5.3 договору.

Проте, як вбачається із відзиву на позовну заяву відповідачем було заявлено про застосування до нарахованої пені спеціального строку позовної давності, щодо якої також не заперечувалось позивачем у відповіді на відзив.

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом 23.02.2018 року, при цьому, заявлена до стягнення пеня за прострочену заборгованість була нарахована останнім з 12.08.2016 на суму 522,00 грн. та з 01.09.2016 на суму 871,20 грн., тобто, у даному випадку має місце сплив спеціальної позовної давності, що передбачений ст. 258 ЦК України.

Таким чином, з урахуванням наведеного, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО АКВА" в цій частині не підлягають задоволенню, з огляду на пропуск спеціального строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у справі.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО АКВА", з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 236 – 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Самогон-Бар" (04070, м. Київ, вул.Набережно-Хрещатицька, буд. 25; ідентифікаційний код 39218003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО АКВА" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 37-41; ідентифікаційний код 36800559) 20% річних у розмірі 390 (триста дев’яносто) грн. 38 коп., інфляційні втрати у розмірі 335 (триста тридцять п’ять) грн. 76 коп. та судовий збір у розмірі 1 385 (одна тисяча триста вісімдесят п’ять) грн. 89 коп.

3. В іншій частині вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16.04.2018

Суддя Пукшин Л.Г.