Ухвала суду № 73353808, 13.04.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/7108/15-ц 13.04.2018

Провадження №22-ц/784/603/18

Справа №487/7108/15

Провадження №22-ц/784/603/18

У Х В А Л А

13 квітня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області в складі судді Базовкіної Т.М., розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2015 року у задоволенні позову Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - Банк) до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, 19 травня 2016 р. представник Банку надав до суду першої інстанції апеляційну скаргу, яка ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 5 липня 2016 р. повернута як неподана у зв'язку з несплатою судового збору за її подачу.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2017 р. ухвалу апеляційної інстанції залишено без змін.

13 березня 2018 р. Банк знову звернувся до суду з апеляційною скаргою на те ж судове рішення, з пропуском строку на її подачу та клопотанням про його поновлення, а також клопотанням про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 16 березня 2018 р. апеляційна скарга Банку залишена без руху для надання заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду та сплати 62252 грн. 73 коп. судового збору.

На виконання вказаної ухвали 10 квітня 2018 р. Банком надано заяву про поновлення строку, в якій як інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження представник Банку вказує на те, що рішенням №213 від 22 лютого 2016 р. виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб процедуру ліквідації Банку провідного професіонала з питань неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіної М.А. продовжено на два роки строком до 19 березня 2018 р., а рішенням від 15 лютого 2018 №474 - продовжено строки процедури ліквідації по 19 березня 2020 р.

До того ж, Банк вказує, що через ліквідаційні процедури відбувається скорочення персоналу та у зв'язку з цим перерозподіл обов'язків щодо підготовки та надання інформації. З урахуванням такого, процедура отримання інформації та документів, необхідних для складання процесуальних документів й підтвердження зазначених суду доводів, потребує додаткового часу.

Також Банк посилається, що в рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6 та інших громадян щодо офіційного тлумачення ст.ст.55, 64,124 Конституції України від 25 грудня 1997 р. №9-зп було роз'яснено, що відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

В статті 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судами встановлено, що рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2009 року визнано за особою право власності на спірну земельну ділянку. 10 жовтня 2009 року рішення набуло чинності.

Відповідно до пункту 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 р. (рішення чинне з 6 листопада 2002 р., заява № 48553/99) в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України», у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (аналогічний висновок мається також і в рішенні Суду по справі «Брумареску проти Румунії», пункт 61).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13).

Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими непереборними обставинами.

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою.

Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення (пункт 52 рішення).

За цих підстав Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 53 цього ж рішення).

Аналогічні висновки містяться у рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99) та у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03).

З огляду на викладене, суддя не вважає обставини, на які посилається Банк і які стосуються виключно суб'єктивних обставин позивача, поважними та такими, що дають підстави для поновлення строку для звернення до суду з апеляційною скаргою, оскільки це призведе до порушення принципу сталості судового рішення, яке набрало законної сили, та правової визначеності.

Щодо посилань на рішення Конституційного суду України, то апеляційна скарга подана позивачем саме з порушенням вимог чинного законодавства щодо строку звернення до суду.

Отже, відмова у відкритті апеляційного провадження не є порушенням права на судовий захист, гарантований ст.64 Конституції України.

Разом з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження до апеляційного суду Банком надано заяву про відстрочку терміну сплати судового збору.

Враховуючи, що у відкритті провадження по справі відмовлено через порушення строку для подачі апеляційної скарги, то клопотання про відстрочку терміну сплати судового збору не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 358 ЦПК України, суддя

У Х В А Л И Л А:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відмовити в задоволенні заяви про відстрочку терміну сплати судового збору.

Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення та з цього часу протягом тридцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду.

Суддя Апеляційного суду

Миколаївської області Т.М.Базовкіна