Постанова № 73351020, 10.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/1807/16-ц Головуючий у І інстанції Петришин Н. М.Провадження № 22-ц/780/9/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 53 10.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: - ОСОБА_1,

суддів: Березовенко Р.В., Сержанюка А.С.,

при секретарі Шуляку Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, треті особи: Державна служба з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Регіональна державна лабораторія ветеринарної медицини в Київській області, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а :

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який уточнював в ході розгляду справи та обґрунтовував тим, що він працював у Регіональній державній лабораторії ветеринарної медицини в Київській області на посаді директора від 05 грудня 2014 року.

На підставі наказу Держветфітослужби «Про проведення перевірки» №455 від 23 лютого 2016 року від 23.02.2016 року до 11.03.2016 року проводилася перевірка окремих питань фінансово-господарської діяльності Регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини в Київській області. За результатами перевірки складено Довідку б/н від 11.03.2016 року. Позивач із результатами проведеної перевірки не погодився і надав обґрунтоване заперечення у вигляді пояснення №87 від 21.03.2016 року.

Відповідно до наказу відповідача №562-к від 22.03.2016 року позивача звільнено з посади директора Лабораторії з 23.03.2016 року «за одноразове грубе порушення трудових обов’язків (порушення фінансової дисципліни, що виразилося у прийнятті незаконного рішення щодо виплати працівникам матеріальної допомоги у подвійному розмірі, що нанесло збитки державі) відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України».

Позивач вважав, що Наказ №562-к від 22.03.2016 року складений з порушенням приписів чинного законодавства і звільнення відбулося без законної підстави. Так, обов'язок директора Лабораторії у вигляді «дотримання фінансової дисципліни» не передбачений його трудовим договором, статутом, посадовими інструкціями, внутрішніми положеннями підприємства тощо.

Крім того, при прийнятті рішень щодо надання матеріальної допомоги співробітникам Лабораторії позивач керувався наступними документами: Положенням про преміювання та інші соціальні виплати працівникам ветеринарної медицини установ бюджетної сфери (пункт 4.2.); Колективним договором Лабораторії (пункт 11); Положенням про преміювання та інші додаткові виплати працівникам Регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини в Київській області (пункт 5.2). Наведеними документами Позивачу було надане право здійснити виплату матеріальної допомоги працівникам у розмірі від 1 до 3 посадових окладів. У Довідці б/н від 11.03.2016 року перевіряючі наполягали не на перевищенні суми виплаченої матеріальної допомоги, а на виплаті матеріальної допомоги без обґрунтування.

Також позивач зазначав, що важливим є і той факт, що Лабораторія не використовує грошові кошти державного бюджету України, оскільки починаючи від 2015 року фінансування Лабораторії за рахунок коштів державного бюджету припинене.

Крім того, зазначав, що Державною фінансовою інспекцією в Київській області в ході ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини в Київській області за період від 01.01.2011 року до 30.05.2014 року було встановлено, що наведений порядок виплати матеріальної допомоги не є порушенням чинного законодавства. Позивач звертав увагу і на відсутність голови групи в ході проведення перевірки та при оформленні її результатів, а тому Наказ Держветфітослужби «Про проведення перевірки» №455 від 23.02.2016 року фактично виконаний неналежним чином, а довідка складена за результатами перевірки є нелегітимним документом та не може слугувати джерелом для отримання інформації про фінансово-господарську діяльність Лабораторії і не може прийматися до уваги.

При прийнятті оспорюваного наказу про звільнення відповідачем не дотримано вимог п.1.1 Положення про Регіональну державну лабораторію ветеринарної медицини в Київській області, так як погодження про звільнення позивача від Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи отримано 03.09.2015 року, тобто в минулому році, а від Київської обласної державної адміністрації - 22.02.2016 року, тобто за один день до видання наказу про перевірку діяльності лабораторії, водночас, подання Начальника Головного управління ветеринарної медицини в Київській області про звільнення ОСОБА_2 відсутнє.

Крім того, відповідачем не враховано всіх обставин, яким необхідно надавати оцінку при прийнятті рішення про звільненні позивача.

Тому просив скасувати Наказ Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України №562-к від 22.03.2016 року «Про звільнення директора Регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини в Київській області», поновити його (позивача) на посаді директора Регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини в Київській області та стягнути з відповідача 13 959 грн. 92 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2016 року позов задоволено.

Скасовано наказ Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України №562-к від 22.03.2016 року «Про звільнення директора Регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини в Київській області».

Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини в Київській області.

Стягнуто з Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України на користь ОСОБА_2 13 959 грн. 92 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягало негайному виконанню.

В апеляційній скарзі відповідача з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким у позовних вимогах відмовити повністю.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено згідно ч.1 ст. 41 КЗпП України без законної підстави, а відповідачем було порушено порядок звільнення.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що наказом Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України № 614-к від 04.12.2014 року ОСОБА_2 призначено з 05.12.2014 року директором Регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини в Київській області. Призначення погоджене із Державним науково-дослідним інститутом з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи №1653 від 17.10.2014 року та Київською обласною державною адміністрацією №11- 24/16932 від 21.11.2014 року. (а.с.14).

На підставі Наказу Держветфітослужби «Про проведення перевірки» №455 від 23.02.2016 року від 23.02.2016 року о 11.03.2016 року проводилася перевірка окремих питань фінансово-господарської діяльності Регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини в Київській області (а.с.16).

За результатами перевірки складено Довідку б/н від 11.03.2016 року, з якою позивача ознайомлено 16.03.2016 року (а.с.19-22). У вказаній довідці встановлено факт надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань без обґрунтувань загальною сумою 16 410 грн.

На довідку позивачем надано Пояснення №87 від 21.03.2016 року, яке було доведене до відома відповідача та прийняте останнім за вхідним №6392 від 21.03.2016 року (а.с.23-26). У наданих поясненнях позивач спростовував обставини виплати матеріальної допомоги щодо їх необґрунтованості.

Відповідно до Наказу Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України №562-к від 22.03.2016 року ОСОБА_2 звільнено з посади директора Лабораторії з 23.03.2016 року «за одноразове грубе порушення трудових обов’язків (порушення фінансової дисципліни, що виразилося у прийнятті незаконного рішення щодо виплати працівникам матеріальної допомоги у подвійному розмірі, що нанесло збитки державі) відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України» (а.с.15).

За ч.1 ст.41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу).

Звільнення за п.1 ст.41 КЗпП України є заходом дисциплінарного стягнення і може бути проведено лише із дотриманням загальних правил застосування стягнень, передбачених ст.ст.148, 149 КЗпП України (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що на підставі п.1 ст.41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Крім того, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов'язків. При цьому суд повинен встановити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі №6-33цс14.

Отже, однією з умов застосування п.1 ст.41 КЗпП України є встановлення не тільки самого факту одноразового порушення трудових обов'язків, а й вини працівника у такому порушенні.

Позивач на обґрунтування правомірності своїх дій щодо виплати працівникам матеріальної допомоги у розмірі 2 посадових окладів посилався на Положення про преміювання та інші соціальні виплати працівникам ветеринарної медицини установ бюджетної сфери, затверджене головою Державного департаменту ветеринарної медицини у грудні 2004 року (пункт 4.2.), Колективний договір Лабораторії на 2012-2017 роки (пункт 11); Положення про преміювання та інші додаткові виплати працівникам Регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини в Київській області (пункт 5.2). Наведеними документами керівнику Лабораторії було надане право здійснити виплату матеріальної допомоги працівникам у розмірі від 1 до 3 посадових окладів.

Крім того, на підтвердження обґрунтованості виплати матеріальної допомоги працівникам на вирішення соціально-побутових потреб позивачем надано копії наказів, заяв та копії документів, які підтверджують необхідність виплати таким особам матеріальної допомоги (а.с.78-89).

Заперечуючи щодо позовних вимог, відповідач посилався на те, що Положення про преміювання та інші соціальні виплати працівникам ветеринарної медицини установ бюджетної сфери, на яке в обґрунтування позовних вимог посилається позивач, розроблене відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 року №134 "Про впорядкування умов оплати праці працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери", яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2005 року №790 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери".

При цьому, пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 року №1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" передбачено надати право керівникам місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, при яких створені централізовані бухгалтерії, керівникам бюджетних установ, закладів та організацій в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків, зокрема надавати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання.

Також зазначається, що відповідно до пункту 12 Положення про регіональну державну лабораторію ветеринарної медицини, затвердженого наказом Державного департаменту ветеринарної медицини ОСОБА_3 аграрної політики України від 11.06.2007 року №63, зареєстрованого в ОСОБА_3 юстиції України 23.08.2007 року за №977/14244 (зі змінами) Директор лабораторії організовує роботу лабораторії, зокрема несе відповідальність за невиконання покладених на лабораторію завдань і функцій, неправильне використання грошових коштів та інших матеріальних цінностей лабораторії згідно з чинним законодавством.

Така ж норма закріплена у пункті 12 Положення про Регіональну державну лабораторію ветеринарної медицини в Київській області, затвердженого наказом Держветфітослужби України від 17.07.2015 року №1926.

Отже, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 року №1298 врегульовано розмір матеріальної допомоги, який може бути виплачений працівнику, водночас в Лабораторії діють локальні нормативні документи, які дозволяють керівнику надавати працівникам матеріальну допомогу в розмірі 1-3 посадових окладів. Жодних доказів того, що ці нормативні документи втратили чинність стороною відповідача до суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, такий порядок виплати матеріальної допомоги діяв у Лабораторії та не викликав зауважень з боку Державної фінансової інспекції в Київській області (а.с.58-70).

Таким чином, встановлено, що позивач при прийнятті наказів про виплату матеріальної допомоги керувався внутрішніми нормативними документами, які дозволяли такий порядок виплати. Одночасно ці локальні документи не приведені у відповідність до норм діючого законодавства, що не відповідає вимогам закону. Однак ця обставина не є підставою для звільнення позивача із займаної посади.

При цьому, суд першої інстанції вірно взяв до уваги те, що в оспорюваному наказі про звільнення не зазначено, які норми закону порушені позивачем при прийнятті рішення про виплату матеріальної допомоги. Не зазначено таких обставин і в довідці б/н від 11.03.2016 року, що унеможливлювало надання позивачем відповідних пояснень щодо порушення ним норм закону.

За п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України до порушення трудового обов'язку, що дає підставу для розірвання трудового договору, підпадають такі порушення, у яких ознакою грубості характеризуються усі факти, що характеризують їх склад (і характер дії або бездіяльності працівника, і істотність наслідків порушення трудових обов'язків, і особливості причинного зв'язку між порушенням і його наслідками, і форма вини). Водночас тягар наслідків може давати підстави для кваліфікації дій працівника як грубого порушення трудових обов'язків навіть за наявності необережної вини. А за відсутності шкідливих наслідків порушення трудових обов'язків може бути визнане таким, що підпадає під вказану вище норму кодексу, за наявності прямого умислу. Проте судом не встановлено ні істотність наслідків порушення трудових обов'язків, ні форми вини ОСОБА_2, а саме: прямого умислу, як підстави для визнання порушення грубим за відсутності шкідливих наслідків.

Крім того, відповідно до п.11 Положення про Регіональну державну лабораторію ветеринарної медицини в Київській області директор Лабораторії звільняється за поданням Начальника управління ветеринарної медицини в Київській області за погодженням з директором Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи.

Із оспорюваного наказу №562-к від 22.03.2016 року вбачається, що погодження про звільнення позивача отримано від Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи 03.09.2015 року, тобто в минулому році, від Київської обласної державної адміністрації 22.02.2016 року, тобто за один день до видання наказу про перевірку діяльності лабораторії. Подання Начальника Головного управління ветеринарної медицини в Київській області про звільнення ОСОБА_2 відсутнє.

Вищевказані обставини стороною відповідача не спростовано у судовому засіданні.

На підставі викладеного, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку зібраним доказам по справі, проаналізувавши чинне законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивача звільнено згідно ч.1 ст.41 КЗпП України без законної підстави і відповідачем було порушено порядок звільнення.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядком обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, визначено, що у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата (абз.3 п.2).

Відповідно до Довідки про доходи №9 від 25.03.2016 року загальна сума доходу ОСОБА_2 за січень-лютий 2016 року складає 9 006 грн. 58 коп.

ОСОБА_3 соціальної політики «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» №10846/0/14-15/13 від 20.07.2015 року встановлено, що у січні-лютому 2016 року 19+21- 40 робочих днів.

Отже, середня зарплата за день становить 9006,58 / 40 = 225 грн.16 коп.

Отже, тривалість вимушеного прогулу від 23 березня до 22 червня 2016 року становив 62 робочих дні, а середній заробіток за цей період склав: 62 х 225, 16 = 13 959 грн. 92 коп., який підлягав стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: