Рішення № 73349932, 11.04.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 11.04.2018

Справа № 334/1280/17

Провадження № 2/334/578/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя

в складі: головуючого судді – Добрєва М.В.,

при секретарі – Матвієнко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжя цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя, третя особа – ОСОБА_2 про визнання недійсним розрахунку заборгованості по аліментам, покладання зобов’язання про виконання нового розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до відповідача про визнання недійсним розрахунку заборгованості по аліментам, покладання зобов’язання про виконання нового розрахунку.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що в проваджені Ленінського районного суду м. Запоріжжя на розгляді знаходиться цивільна справа №334/5294/16-ц про стягнення з позивача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Наданий суду розмір розрахованого Дніпровським ВДВС первинного розрахунку заборгованості по аліментам складав суму = 49503грн. Звернувшись до Відповідача ОСОБА_1 просив зробити перерахунок всієї суми заборгованості з урахуванням довідки про його заробітну плату, та з обов’язковим дотриманням норм матеріального права України, якими передбачено утримання аліментів із заробітної плати після утримання обов’язкових податків та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

20 грудня 2016р. позивачем було отримано новий розрахунок заборгованості по сплаті аліментів, при цьому як доходи платника Відповідачем були визначені суми середньомісячної заробітної плати штатного працівника для даної місцевості. Проте не вбачалось чи було утримано обов’язкові податки та єдиний внесок із зазначених сум. Позивач звернувся до Відповідача за роз’ясненням, та у лютому 2017р. отримав відповідь Дніпровського ВДВС про те, що з середньомісячної заробітної плати одного штатного працівника реально не утримуються податки, збори та єдиний соціальний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, оскільки боржник не працює та такі вирахування з нього не проводяться. Вважає зазначені дії Відповідача такими, що порушують встановлені норми матеріального права, яке регулює зазначені правовідносини.

Крім того позивач стверджує, що Відповідачем не була зарахована сума 2344,8грн, яку він погасив у повному обсязі при звільнені через підприємство, що підтверджується оригіналом довідки ПП «Рона Ресурс».

У жовтні 2017р. позивачем, у порядку статті 31 ЦПК України, надано до суду уточнену позовну заяву, за якою була виправлена описка у прізвищу позивача, допущена при подані позовної заяви, а саме замість «Іванович» читати «Ігорович». Крім того у зв’язку зі смертю зобов’язальної особи – головного державного виконавця Литвиненко О.Г., позивачем були конкретизовані позовні вимоги, без будь яких змін щодо їх підстав та обґрунтувань. Свій позов (уточнену редакцію) вважає правомірним та просить суд задовольнити його у повному обсязі.

Представник позивача – адвокат ОСОБА_3 підтримала позовні вимоги позивача та пояснила, що положеннями статті 70 та 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла до 05.10.2016р.) та пунктом 7.5.10. «Інструкції про проведення виконавчих дій», затвердженою наказом Мінюсту України № 74/5 від 15.12.1999р., передбачено утримання аліментів із заробітної плати після утримання обов’язкових податків, якими є відрахування в Пенсійний фонд (ЕСВ) та податок з доходів фізичних осіб (ПДФО). При цьому вважає, що незалежно від того чи працює боржник, чи ні, при розрахунку заборгованості по аліментам Відповідач повинен дотримуватись вище зазначених норм, оскільки останніми не передбачено поділу між заробітком працюючого працівника, та середньомісячною заробітною платою штатного працівника. Тому порушення зазначених норм права з боку Відповідача є недопустимим. Просила суд задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Представник Відповідача проти позову заперечувала, пояснивши,що згідно до положень статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховуються із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Н її думку вказана норма застосовується тільки при утриманні аліментів з реальної заробітної плати працюючого боржника. Тож у тому разі, коли боржник не працює, із середньомісячної заробітної плати одного штатного працівника такі утримання не здійснюються. У зв’язку із чим просила суд відмовити у задоволені позову.

Представник третьої особи – адвокат ОСОБА_4 проти позову заперечувала, надала суду письмові заперечення на позовну заяву, вказавши, що від шлюбу із позивачем, який було розірвано ще в 2010 році, вони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач є боржником зі сплати аліментів, він не працює, не цікавиться життям та здоров’ям дитини, у зв’язку із чим вона була змушена звернутись до суду із позовом про стягнення з позивача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, якого судом прийнято до розгляду. За останнім розрахунком суми заборгованості зі сплати аліментів за період з 01.01.2011р. по 28.02.2017р. розмір заборгованості складає 11 190,53грн. Вважає правомірними дії Відповідача щодо здійсненого розрахунку заборгованості із середньомісячної заробітної плати одного штатного працівника без утримання прибуткового податку та внесків на обов’язкове державне соціальне страхування. Тобто вважає, що всі утримання здійснюються виключно із заробітної плати тільки працюючого боржника. Також представник третьої особи вважає, що сума 2344,98грн. боржником не була погашена, про що свідчить відмітка у виконавчому листі. Просила суд відмовити ОСОБА_1 у задоволені його позовних вимог.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на звернення до суду щодо захисту порушених прав та законних інтересів. З урахуванням конституційного положення про те,що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини що виникають у державі,судам підвідомчі всі спори про захист прав та свобод громадян.

Згідно приписів статті 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Відповідно до положень статті 70 Закону «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне

соціальне страхування.

Згідно статті 74 Закону ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним Кодексом України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України(ч.3).

За положеннями ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Вказане узгоджується із положеннями ч.1 ст. 81 ЦПК України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч.5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

При цьому, за вимогами ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що в проваджені Ленінського районного суду перебуває цивільна справа № 334/5294/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. До позову надано здійсненого Дніпровським ВДВС розрахунок заборгованості за прострочення сплати аліментів, первинний розмір якого складав 49503грн.

Позивач звернувся до Відповідача про перерахунок зазначеної суми заборгованості, з урахування його заробітної плати та здійснення розрахунку після утримання із середньомісячної заробітної плати одного штатного працівника всіх обов’язкових податків та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Проте згідно відповіді № 3874 від 17.02.2017р. Відповідач посилаючись на норму статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» вважає, що ця норма застосовується при утриманні аліментів тільки з реальної зарплати працюючого боржника. Тобто на думку Відповідача у боржника, який не працює, такі відрахування не проводяться.

Суд критично оцінює ці доводи. Не приймає суд і доводів третьої особи в цій частині. Так, спеціальна норма Закону України «Про виконавче провадження» - стаття 70 встановлює розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника та визначає загальний порядок розрахунку заборгованості, який не поділяє боржників на будь які категорії, в тому числі на працюючих чи ні.

Крім того, згідно до пункту 7.13 Інструкції «Про організацію примусового виконання рішень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 р. № 512/57 (в редакції 2012р. № 512/5) державний виконавець у разі надходження виконавчого документа про стягнення аліментів у день відкриття виконавчого провадження повинен підрахувати розмір заборгованості зі сплати аліментів та разом з постановою про відкриття виконавчого провадження повідомити про нього стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості повинен бути помісячним і містити суму заробітної плати та інших доходів боржника, що залишилася після утримання податків, відсоток або частку заробітку (доходу), визначений виконавчим документом, загальну суму заборгованості. У разі якщо боржник не працює або відсутня інформація про отримання боржником доходів, державний виконавець розраховує заборгованість у такому самому порядку, виходячи із середньомісячної заробітної плати для відповідної місцевості.

Аналогічні вимоги викладені у пункті 12 цієї Інструкції в редакції наказу Мінюсту України від 29.09.2016р. № 2832/5.

Аналіз зазначених норм свідчить про те,що законодавець встановлює загальний порядок, який повинно застосовувати до всіх боржників при розрахунку заборгованості за несплату ними аліментів з обов’язковим утриманням із зарплати обов’язкових податків та платежів (внесків).

Довідкою № 40 від 16.04.2015р. Приватного підприємства «Роно Ресурс», яке є останнім містом роботи позивача, визначено, що заборгованість у ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 в розмірі 2344,98 грн. була повністю погашена ще в вересні 2011р., про що свідчить довідка з попереднього місця роботи.

Проте визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу) відноситься до виключної компетенції відповідного відділу державної виконавчої служби, що закріплено положеннями частини третьої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене,а також аналізу доказів у справі суд вважає,що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст..12, 76, 78, 81 ЦПК України, ст.195 СК України, Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією «Про організацію примусового виконання рішень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 р. № 512/57 (в редакції 2012р. № 512/5, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним розрахунок заборгованості по аліментам, складеним Дніпровським відділом державної виконавчої служба міста Запоріжжя від 20.12.2016р., яким сума до стягнення із ОСОБА_1, визначена у розмірі = 36928,30 грн.

Зобов’язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя провести ОСОБА_1 перерахунок розрахунку його заборгованості по аліментам за спірний період, визначивши для розрахунку заробітну плату після утримання із неї податків та обов’язкових внесків, передбачених законом.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Добрєв М. В.