Постанова № 73348829, 04.04.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/15503/13-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 квітня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого – судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Кондора Р.Ю. і ОСОБА_1,

за участю секретаря Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 лютого 2014 року за позовом публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Акцент-Банк» (надалі-Банк) звернувся до суду з позовом у вересні 2013 р.

Просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №A32GR639880033від 18.04.2011 р. у розмірі 52 629,91 грн. і 526,30 грн. у відшкодування судового збору.

На обґрунтування позовних вимог указав, що згідно з умовами кредитного договору відповідач отримав кредит у розмірі 6 479 грн., із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Банк виконав узяті на себе зобов’язання, однак позичальник своїх зобов’язань належним чином не виконував, унаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка станом на 29.04.2013 р. загалом склала 52 629,91 грн.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 12 квітня 2014 р. позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість за кредитним договором № A32GR639880033 від 18.04.2011 р. у розмірі 52 629,91 грн. і 526,30 грн. у відшкодування судового збору.

Представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводить про неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та порушення норм матеріального та процесуального права. Указує, що відповідач не згідний із стягнутою сумою, у тому числі з нарахованими відсотками. Банком було завищено заборгованість за відсотками, оскільки вони нараховані ануїтетним методом, у той часяк відповідно до умовкредитного договору проценти повинні сплачуватися на залишок кредитної заборгованості. Зазначає, що позовна вимоги про стягнення неустойки (штрафу,пені) заявлена поза межами спеціального строку позовної давності. Указує, що судом першої інстанції належним чином не було досліджено всіх складових кредитної заборгованості, які містяться у розрахунку заборгованості.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу від позивача на адресу апеляційного суду не надходило.

Сторони в судове засідання не з’явилися. Заява адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи у зв’язку із зайнятістю в судовому засіданні суду першої інстанції (Ужгородського міськрайонного суду) є необґрунтованою.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення – зміні, з таких мотивів.

Суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Установлено та не заперечується, що 18.04.2011 р. між Банком і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № A32GR639880033, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у сумі 6 479 грн. строкомна 9 місяців (із 18.04.2011 р. по 17.01.2012 р.)на придбання товару, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,01 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Позичальник підписанням кредитного договору (заяви позичальника) взяв на себе зобов’язання повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до заяви та умов і правил (а.с.5), а при порушенні взятих на себе зобов’язань – сплатити Банку пеню у розмірі, визначеної в Умовах та правилах, за кожний день прострочки.

Кредитні кошти видавалися на покупку ноутбуку (а.с.6).

Банк узяті на себе зобов’язання згідно з умовами кредитного договору виконав, натомість позивач належним чином не виконував узятих на себе зобов’язань, унаслідок чого заборгованість станом на 29.04.2013 р. склалазагалом 52 629,91 грн., із яких 6 479 грн. – заборгованість за кредитом; 3,27 грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом; 717,21 грн. – заборгованість по комісії за користування кредитом; 42 448, 05 грн. – пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором; 500 грн. – штраф (фіксована частина); 2 482,38 грн. – штраф (процентна складова). Указана заборгованість підтверджена відповідним розрахунком (а.с.4).

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із розміром заборгованості (в т.ч. відсотками), оскільки сторона відповідача вважає, що Банком було завищено заборгованість за відсотками. Також вважає, що вимога про стягнення неустойки (штрафу, пені) заявлена поза межами спеціального строку позовної давності.

Однак, указані доводи не дають підстав для скасування оскарженого рішення як необґрунтовані, суперечні обставинам справи, письмовим доказам і нормам матеріального права.

Згідно з положеннями ст.ст. 526 ч.1, 530 ч.1 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За правилами ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредиторазбитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно з вимогами ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо позики, якщо інше не встановлено параграфом про кредит і не випливає із суті кредитного договору.

За правилами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

ОСОБА_2, підписуючи заяву позичальника (а.с.5), був проінформований, що при порушенні ним зобов’язань із погашення кредиту, він буде зобов’язаний сплатити Банку пеню, розмір якої зазначений в Умовах та правилах, за кожний день прострочки. Також позичальник узяв на себе зобов’язання повернути всю суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до підписаної заяви та Умов та правил надання споживчого кредиту фізичної особи.

Узявши кредит у розмірі 6 479 грн., ОСОБА_2 не здійснив жодного погашення згідно з умовами кредитного договору (заяви позичальника), що не заперечується ним в апеляційній скарзі.

Банк на обґрунтування позовних вимог подав розрахунок заборгованості, з якого вбачаються усі складові заборгованості, період їх виникнення.

Натомість, представник ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_2, заперечуючи достовірність і правильність розрахунку, поданого Банком, свого контрозрахунку не надає, що свідчить про декларативність доводів апелянта та відсутність у нього підстав сумніватися у правильності розрахунку заборгованості, поданого Банком.

Також доводом апеляційної скарги є пропуск Банком строків спеціальної позовної давності.

01 березня 2018 р. представником відповідача до апеляційного суду Закарпатської області було подано заяву про застосування спливу строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.84). Просив застосувати позовну давність до вимог Банку до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості щодо пені та штрафів за кредитним договором.

Однак, доводи апелянта та заява щодо спливу строків позовної давності не може бути взята до уваги з таких мотивів.

Так, згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульоване із застосуванням слова "лише" (синонім "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави стверджувати, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі суд не застосовує наслідки пропуску строків позовної давності.

Тобто цією нормою встановлено суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачено випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, положення про позовну давність є диспозитивними, а не імперативними в застосуванні.

Отже, без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

У спірних правовідносинах відповідач ОСОБА_2 про застосування позовної давності до ухвалення рішення судом першої інстанції не заявляв.

Той факт, що сторона не була присутньою під час розгляду справи судом першої інстанції, у випадках, передбачених законом, може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

02 березня 2018 р. до апеляційного суду Закарпатської області від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру фінансових санкцій (неустойки) до вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Представник ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, просить застосувати до спірних правовідносин норму ч.3 ст.551 ЦК України та зменшити розмір неустойки (штрафів, пені) до 50% суми основного боргу (за тілом кредиту, відсотками), які Банк просить стягнути з ОСОБА_3 за кредитним договором № A32GR639880033від 18.04.2011 р.

На обґрунтування клопотання зазначає, що розмір неустойки підлягає зменшенню у зв’язку з тим, що її розмір набагато перевищує суму основної заборгованості (за кредитом, відсотками,комісіями), що в сумі складає 7 199,48 грн.

Тобто, поданням такої заяви (клопотання) ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 ще раз підтвердив і фактично погодився із наявністю заборгованості та її розміром.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що заява заслуговує на увагу.

Так, відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У спірних правовідносин наявні дві обставини, які дають право суду зменшити розмір неустойки.

По-перше: розмір пені (42 448,05 грн.) значно перевищує суму збитків (заборгованості за кредитом,процентами та комісією на загальну суму (7199.48 грн.), тобто є не співмірним.

По-друге: ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи. Незважаючи на те, що інвалідність установлена лише з 01.10.2017 р. (а.с.66), апеляційний суд не може не врахувати цього факту, оскільки відповідач є особою із обмеженими можливостями і стягнення із нього такої великої суми неустойки може призвести до погіршення майнового стану відповідача.

При вирішенні цього питання апеляційний суд одночасно враховує, що ОСОБА_2 не здійснив жодного платежу в рахунок погашення кредиту і виниклої заборгованості.

За сукупності таких обставин апеляційний суд вважає можливим зменшити розмір неустойки (пені), яка підлягає стягненню із ОСОБА_3 на користь Банку, із суми 42 448,05 грн. до суми в розмірі 15 000 грн.

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив по суті правильне рішення, однак залишив поза увагою можливість застосування у спірних правовідносинах положень ч.3 ст. 551 ЦК України.

Керуючись ст. 551 ч.3 ЦК України, ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

2.Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 лютого 2014 року в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов’язань змінити.

3.Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. пені.

4.Решту рішення залишити без змін.

5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

6.Повне судове рішення складено 13 квітня 2018 року.

Судді: